Зображення базарного дня на центральній вулиці Батурина має загадковий феномен: чим довше його розглядаєш, тим більше здається, що воно оживає. Ось баюра, з якої щойно вилізли замурзані льохи. Навкруг багато різномастих коней, які сумирно стоять в упряжі. Неподалік своїх пожитків спілкуються статечні господарі в картузах, перегукуються метушливі селянки у рясних спідницях та хустках. Спогорда поглядають з  возів причепурені міщанки у чепчиках, а одна, напевне, найповажніша, навіть під парасолькою. Базарувальники енергійно перемовляються, торгуються, сперечаються, доходять згоди… Ту чудову мить спіймав місцевий житель Микола Бокань, за походженням селянин, за покликанням і талантом — неабиякий фотомайстер.  

Як кажуть наші сусіди-поляки (а саме польська адміністративно-територіальна реформа, спрямована на розвиток самоврядування, визнана кращою в Європі), на кожній території є рівно стільки самоврядування, скільки є в бюджеті грошей для здійснення його повноважень. Тобто поряд з активністю та колективною мудрістю самої громади головний чинник її поступального розвитку  все ж таки фінансовий.
І на Рівненщині є громади, котрі вже навчилися гроші заробляти.  

Що може бути простіше за день народження власної дитини? Здається, велосипед тут вигадувати ні до чого. Зібрати друзів, купити великий торт, встромити в нього свічки й залишити оселю на погром маленьким неслухам. Такий сценарій траплявся якщо не з вами особисто, то з кимось зі знайомих напевне. А обмазані жирним кремом обличчя й стіни, обмальовані шпалери, розбита мамина улюблена ваза — які дрібниці порівняно з отриманим задоволенням і сплеском позитивних дитячих емоцій.

Так відзначало дитячі свята не одне покоління. Зазвичай сюди додається ще й стіл для дорослих, який часто перевершує дитячий за розмахом запрошених і масштабом гулянки. 

З 1992 по 1994 роки я працювала лікарем-психіатром поліклінічного відділення Павлоградської районної лікарні. З 1994-го працювала на посаді дільничного лікаря-психіатра Спеціалізованої медико-санітарної частини № 7 міста Павлограда. У 2002-му була переведена на посаду лікаря-психіатра психоневрологічного кабінету поліклініки, де працюю донині.
У Пенсійному фонді Павлограда при розрахунку стажу в подвійному розмірі зарахували лише час з 2002-го по 2013 рік. А період роботи лікарем-психіатром з 1992-го по 2002-й зараховувати у подвійному розмірі відмовилися.
Чи маю право на зарахування стажу за період 1992—2002 років у подвійному розмірі? 

В. БІЛОВОЛ, 
м. Павлоград Дніпропетровської області

1990 року я закінчив хіміко-технологічний інститут. Спеціальність за дипломом — «Хімічна технологія твердого палива»; здобув кваліфікацію «інженер-хімік-технолог».
З того самого року й донині безперервно працюю на посаді викладача спецдисциплін у коледжі. У цьому році атестуюсь з навчальної дисципліни «Комп’ютерна обробка екологічної інформації», яку викладаю протягом 8 років. За результатами попередньої атестації 2008-го, з цієї дисципліни мені підтверджено кваліфікаційну категорію «викладач вищої категорії» і встановлено педагогічне звання «старший викладач». 

І. ДИДИШИН,
селище Розділ Львівської області

 Хтось із мудрих якось сказав: усі народжуються талановитими — кожна дитина по-своєму. Але сповна реалізовують свої здібності одиниці.
І навряд чи знайдуться аргументи проти цього твердження. Згадаймо кожен власні шкільні чи студентські роки і тих ровесників, які подавали велетенські надії — у співі, малюванні, літературі, спорті, скульптурі, дизайні. І де вони тепер? Одних засмоктала побутова трясовина, другі не витримали творчої конкуренції і зійшли з дистанції. А третім фатально не поталанило у фінансовому плані: хоч як мудруй, а без грошової підтримки розвиватися ой як нелегко. 

Скажу відразу, моє відрядження на сонячний півострів, де мала відбутися міжнародна конференція «Регіональний і місцевий розвиток в Україні — кращі практики й нові підходи в політиці» як фініш проекту ЄС/ПРООН «Підтримка регіонального розвитку Криму», почалося з досить прикрого інциденту. Бо літак, що мав за якихось півтори години доправити київських журналістів зі столичного аеропорту в Жулянах до Сімферополя, затримувався ледь не на чотири години! Причому ніхто нікому до пуття нічого не пояснив: мовляв, виною всьому — якісь там «технічні причини». Звісно, якби авіакомпанія, що здійснює рейси Київ — Сімферополь, спробувала звинуватити погодні умови, було б просто смішно: літо надворі, на небі — жодної хмаринки. А ось проти «технічних умов» не посперечаєшся. 

У невеликому березовому гайку, який оберігає вічний спокій подружжя князя Сергія та княгині Марії Волконських і друга їхньої сім’ї Олександра Поджіо, почуваєшся так легко, ніби у пресвітлому храмі під синьою небесною банею. Під огорожею за могилами привертають увагу три берези, що виросли з одного кореня і ніби натякають на нерозгадану таємницю стосунків цих трьох героїв свого часу. Хоч навряд чи хтось колись знайде реальні відповіді на запитання, кого з двох чоловіків, які розділили з нею Вічність, насправді кохала Залізна дама Марія. 

Знущання над дітьми, навіть тими, які скоїли злочин, виходить за рамки звичайного людського розуміння. Особливо коли так чинять правоохоронці, які насправді мали б захищати і наставляти на правильний життєвий шлях. Як доводять недавні дослідження, саме малолітні правопорушники все ще залишаються однією з найбільш вразливих груп, що нерідко піддається незаконному насильству, а подеколи катуванню. 

Про стан вітчизняної економіки, на жаль, чи не найкраще свідчать очі заробітчан, які щоранку збираються на столичному  вокзалі. У них  сум, відчай, приреченість. Коли бачиш той натовп викинутих на вулицю і  принижених людей, мимоволі  пригадуєш залишки стін промислових підприємств, вимираючі, покинуті села, зарубіжну продукцію на прилавках, — і стає сумно за день сьогоднішній та боляче за день завтрашній, бо це діти і внуки.  
Та не всі опускають руки від реалій. Є ентузіасти і справжні патріоти, які працюють на майбутнє. Їм важко, дуже важко. Про це, зокрема, йшлося в публікації «Підтримаймо новітніх партизанів» («УК» 27.06.2013 р.) Більшість відгуків  песимістичні.