Ще кілька днів тому тут хазяйнували кремлівські зайди, галасуючи, мовляв, вони зайшли надовго. «Ну-ну», — давно скептично думали в кабінетах нашого Генштабу. «Так-так», — не раз іронічно посміхнулися в густі бороди воїни 46 окремої аеромобільної бригади разом з побратимами з інших підрозділів Збройних сил України, які входили до угруповання військ, завданням якого було визволення від росіян правобережжя Херсонської області.

Як це — повертатися до життя після тривалого полону? Що відчуває жінка після трирічного утримання в тісній, смердючій і без сонячного світла камері поруч із вбивцями, наркоманками, шахрайками, злодійками? Як тепер навчитися рухатися на відстань більш ніж сім кроків, адже саме таким простором лише сім кроків вперед, ті самі сім назад і по пів години на добу було обмежено наше пересування у в’язниці? 

На Закарпатті за участі найбільшого в Україні добровольчого медичного шпиталю ім. Миколи Пирогова та мережі клінік Prevention втілюють у життя благодійний проєкт з робочою назвою «Ветеран». Ініціатори мають на меті надавати військовим медичну допомогу від простих оперативних втручань до пластичної  хірургії й забезпечувати психологічну реабілітацію. Про це йшлося на пресконференції в Ужгородському пресклубі.

Юрій Кравчук, директор приватного підприємства «Сазан» на Тернопільщині багато років служив у військово-космічних силах на території росії. Коли Україна здобула незалежність, повернувся на батьківщину, зайнявся підприємницькою діяльністю, зокрема розведенням риби в рідній Борсуківській громаді. Справа ця припала йому до душі, тож підприємство успішно працює, виплачує людям зарплату, а державі — податки. Пан Юрій — учасник бойових дій, знаний у краї волонтер, який підтримує зв’язки із фронтовими побратимами, допомагає тим, хто й нині на передовій. Із Юрієм КРАВЧУКОМ зустрілася після масованого удару рашистів по енергетичній структурі України. Звісно, почали розмову з його думки як людини військової, офіцера про те, що нині відбувається в Україні.

Рівне, в якому цими днями почастішали повітряні тривоги, не втомлюється дарувати людям культурні заходи. Для розради можна завітати в театр, бібліотеку, навіть у підземний перехід, щоб опинитися в імпровізованому мистецькому арсеналі. Поділюся враженнями лише від одного насиченого дня.

Журналісти теж можуть хворіти. Я не виняток. Тож останній тиждень змушений був провести в хірургічному відділенні однієї з київських міських клінічних лікарень. Але коли наступного дня після операції побачив у коридорі воїна ЗСУ з повністю забинтованою ногою, який важко пересувався на милицях, стало соромно: порівняно з цими «тяженько раненими» чоловіками, які «терплять тяжкі муки» (вдруге починаю використовувати в матеріалах рядки з популярних нині українських пісень, цього разу «Батько наш — Бандера»), моя проблема зі здоров’ям видалася такою незначною — наче порізав пальця. 

Безумовна капітуляція росії й  повне визволення українських територій — це єдині прийняті умови для переговорів з москвою. Про це під час зустрічі з журналістами у Брюсселі, яка пройшла у Хабі українського громадянського суспільства, заявила військова парамедик, громадська активістка Юлія Паєвська з позивним «Тайра», яка провела три місяці в російському полоні. 

 Поліція Тернопільщини в умовах війни. Чи збільшилася кількість кримінальних злочинів в області, які завдання виконують поліцейські в зоні бойових дій та на деокупованих територіях, чи багато нині охочих одягнути форму правоохоронця? На ці та інші запитання відповідає начальник головного управління Національної поліції в Тернопільській області генерал поліції 3 рангу Олександр Богомол.

Війна внесла корективи в життя всіх українців. Багато людей опинилися в дуже скрутному становищі — без їжі, грошей або навіть домівки та необхідних для виживання речей. У Харкові та області дуже скрутно було в перші місяці війни, коли було зачинено більшість магазинів, аптек, не працював громадський транспорт, а також були перебої з постачанням палива. Найбільше в ці дні страждали люди похилого віку та з інвалідністю. Вижити в цих жахливих умовах багатьом допомагали і допомагають волонтери, які знаходять усе необхідне і, ризикуючи власним життям через постійні ворожі обстріли, доставляють продукти, ліки та інші речі тим, хто потребує.

 Що це було? Як це розуміти? Хто дозволив? Ці за інші риторичні запитання досі з величезними потугами намагаються поставити хронічно залежні від кремлівської пропаганди жителі окупованого Донецька. А надовго зависли вони на тлі несподіваної відвертості російського загарбника-офіцера р. вахітова, який на тамтешніх брехливих ресурсах раптом оприлюднив достовірну інформацію про ціну, яку тепер платять жителі ОРДО за «референдум», «визнання», «приєднання» та «спеціальну військову операцію», ініційовані рф. Люди шоковані, бо наміри кремля в обгортці «захист» обернулися проти них самих і насправді перетворилися на нещадне знищення.