Схоже, цієї весни в Департаменті Державної служби охорони на одну добру традицію не традицію, але точно приємну церемонію стало більше. Днями тут започаткували внутрішньовідомче, не прив’язане до якихось певних дат чи свят урочисте відзначення працівників, які виявили високий професіоналізм і мужність при виконанні своїх службових обов’язків. Що означають ці обов’язки, в загальних рисах можна лише уявити, пам’ятаючи, що міліція охорони протистоїть злочинності у прямому значенні цього слова. Кожен виклик по лінії «102», кожне спрацювання системи тривожного оповіщення є непередбачуваною за розвитком ситуацією, тож у будь-якому разі співробітник ДСО має бути готовим до всього.  

В Україні проведено значну роботу щодо вшанування пам’яті полеглих у Великій Вітчизняній війні. Збудовано меморіальні комплекси, видано «Книги Пам’яті України». Завдяки ентузіастам пошукової справи створюється «Електронна Книга Пам’яті України 1941–1945». 

Що далі відходять трагічні події «катастрофи ХХ століття», то дедалі менше залишається серед нас високопрофесійних, відданих справі фахівців, які, акумулюючи неоціненні, унікальні знання з чорнобильських проблем, знають достеменно, з перших джерел те, що відбувалось і відбувається на об’єкті «Укриття» та ЧАЕС, у її 30-кілометровій зоні. Володимир Васильович Токаревський, з яким ми у дружбі вже понад 10 років, — одна з таких особистостей.

Назва нової рубрики «УК» «Стежка в природу» говорить сама за себе – це цікаві розповіді про природу, тварин, рослини, про правила співіснування людини з навколишнім світом.  

Відлуння вибуху на Чорнобильській АЕС 1986 року не затихає. Доганяє не лише тих, хто був там безпосередньо, а й покоління, народжені вже в третьому тисячолітті. Стверджують це зокрема спеціалісти Українського спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення, що обстежують і лікують дітей, народжених від постраждалих батьків, які проживали чи проживають у зонах радіоактивного забруднення. У кожної дитини виявили 4–5 захворювань. Кількість хронічних процесів збільшується.  

«Програма поїздки вкрай насичена!» — про це думаю, коли читаю роздрукований представникам ЗМІ порядок денний міністра соціальної політики Наталії Королевської, разом з якою від’їжджає з Києва група журналістів. Цього дня в міністра заплановані зустрічі з жителями села Дитятки, в самому Чорнобилі — з керівниками підприємств і активом профспілки працівників зони відчуження, на ЧАЕС — із представниками трудового колективу. Моя ж мета — з’ясувати, як за 27 років змінилося життя жителів сіл, прилеглих до 30-кілометрової зони. І як тривають роботи на об’єкті «Укриття», над яким нині зводиться новий безпечний конфайнмент за допомогою 26 країн.  

Усі ми схильні монополізувати пам’ять, надто ті, хто часто береться за перо. Недавно прочитала пристрасну сповідь колеги по редакційній колонці щодо істинних та фальшивих героїв минулої війни. Щиро, гостро написано, з багатьма його аргументами погоджуюсь.
Та от безапеляційний висновок автора, що всі справжні захисники Вітчизни вже відійшли у Вічність, як його світлої пам’яті батьки, а ті, що залишилися, несправжні, ордени їхні куповані замалим не на Пташиному ринку, — викликав у мене певний внутрішній протест. Хоча б тому, що на життєвій та журналістській ниві набачилася і перших, і других.

Про це повідомив під час парламентських слухань «Про стан, заходи  і перспективи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи» голова Держагентства з управління зоною відчуження Володимир  Холоша. Щоправда, коли це може статись та про які площі йдеться, чиновник не уточнив.  
За його словами, наразі до зони відчуження та зони безумовного обов’язкового відселення належить територія площею близько 2600 квадратних кілометрів, найбільш забруднена  радіонуклідами. Але за 27 років проведено значні обсяги робіт, що поліпшили радіаційний стан у цих зонах. Зокрема, проведено дезактивацію території площею понад 30 тисяч гектарів, зібрано та захоронено близько 1 мільйона   кубометрів радіоактивних відходів, дезактивовано понад 15 тисяч тонн матеріалів, обладнання тощо.

Профспілкові діячі зауважують, що нині рівні оплати праці, пенсійних виплат, прожиткового мінімуму не відповідають потребам і спричиняються до невдоволення, навіть акцій протесту як відповіді на те, що значна частина громадян України залишається бідною. І пропонують дослухатися до їхніх пропозицій щодо зміни ситуації. Про це розмова з головою Комісії Федерації профспілок з питань соціально-економічного захисту членів профспілок, головою Профспілки працівників хімічних і нафтохімічних галузей промисловості Василем МОЙСЮКОМ.  

Як ставляться у суспільстві до міліції? Найчастіше сварять, рідше хвалять, але незалежно від сформованої думки про стражів правопорядку людям доводиться з ними спілкуватися. Найбільш наближена до населення — це служба дільничних. Дільничний — універсальний солдат, який постійно виступає в різних ролях: то він оперативник, то сімейний психолог, то соціальний працівник. І від того, яким він буде, як відреагує на звернення громадян, досить часто залежить чиясь доля. Тому розмову з Василем Козленком, який нещодавно переміг у конкурсі на звання кращого дільничного столиці, ми почали саме із запитання про те, як навчити людей довіряти правоохоронним органам та що робити, коли не вдається розв’язати проблеми, що їх турбують.