ВІДРЯДЖЕННЯ

Напередодні 27-річчя Чорнобильської трагедії  кореспонденти «УК» побували у зоні відчуження і поспілкувалися з жителями навколишніх сіл

Катерина МАЦЕГОРА,
Олександр ЛЕПЕТУХА (фото),
«Урядовий кур’єр»

«Програма поїздки вкрай насичена!» — про це думаю, коли читаю роздрукований представникам ЗМІ порядок денний міністра соціальної політики Наталії Королевської, разом з якою від’їжджає з Києва група журналістів. Цього дня в міністра заплановані зустрічі з жителями села Дитятки, в самому Чорнобилі — з керівниками підприємств і активом профспілки працівників зони відчуження, на ЧАЕС — із представниками трудового колективу. Моя ж мета — з’ясувати, як за 27 років змінилося життя жителів сіл, прилеглих до 30-кілометрової зони. І як тривають роботи на об’єкті «Укриття», над яким нині зводиться новий безпечний конфайнмент за допомогою 26 країн.

Село без ФАПу

Автобус швидко долає 120 кілометрів. Так, це не київські дороги, зазначаю подумки і майже не дивуюся відсутності вибоїн та автомобілів. За годину ми в’їжджаємо до колишнього Чорнобильського району. Крізь вікно намагаюся помітити зміни у природі, однак нічого дивного для себе не відзначаю: затоплені болотисті території, сосни, берізки. Єдине — під вивіскою «Бережіть ліс!» лежить зо два десятки складених колод, мабуть, справа рук місцевих лісівників.  А на зупинці «Польова» стоїть у довготривалому очікуванні солдат. Обабіч дороги мерехтить чорнюща земля. Про те, що вона напрочуд родюча, підказує лелека, який старанно видзьобує з неї якусь поживу. Хвилин за 20 автобус зупиняється, і нас зустрічають поля та червоно-білі стовпи, обкручені колючим дротом, якому, здається немає краю...

Розумію, що зупинка вимушена. Контрольно-пропускний пункт «Дитятки» застерігає написом: «Увага! Радіаційно небезпечні землі. Межа Чорнобильської зони відчуження. Забороняється: перебувати в зоні без дозволу адміністрації. За порушення вимог наступає адміністративна та кримінальна відповідальність згідно законодавства України» (останнє речення виділене червоним кольором). На селі до зустрічі з гостями зі столиці готувалися старанно.  

Перемальовую знак радіоактивності, а на блокнот сідає джміль. За хвилину він летить до встановленої скульптури Діви Марії, ніби даючи знак: у селі живуть люди.

У цьому пересвідчуюся на сільській площі. Там жителі селища Іванків, сіл Дитятки та Горностайпіль зустрічають міністра соціальної політики хлібом-сіллю, аби поділитися з нею найболючішими проблемами свого сьогодення. Поки Сергій Анікеєв розповідає, що цього року його родичку — матір-героїню влада відмовилася забезпечити житлом, попри її участь у відповідній програмі для чорнобильців, встигаю поспілкуватися з різними за віком місцевими жителями.

Троє бабусь з острахом висловлюють обурення, що їм нічим виорати землю та й ні до кого звернутися за поміччю: чоловіки, які лишилися в селі, або фізично неспроможні, або перебувають під впливом зеленого змія. Розповідають вони і те, що тут множаться пограбування. «У нас були дуже добрі люди в Чорнобилі. Та більшість із них уже вимерли, — скаржиться баба Марія. — А транспорт на село виділяють двічі на тиждень. Хоч так можна автобусом дістатися районного центру Іванків та придбати щось із харчів». Однак медичною допомогою старенькі задоволені. Можливо, не так вже їх і багато залишилося серед майже 500 осіб...

Іншу думку про розвиток медицини чую від молодшої медсестри Іванни: «Про наше село за огорожею ніхто не згадує. А з 1 січня у зв’язку з реструктуризацією ФАПів мені без попередження зменшили зарплату до 500 гривень. Цей ФАП у Дитятках один».

Від трьох молодих мам дізнаюся, що село без дитячого садочка. Тому вони змушені відмовитися від роботи, поки діти підростуть. Нема тут і освітнього закладу. Щодня автобус возить дітлахів навчатись у школу в Іванків (відстань 10 кілометрів). «Проте в нас є аж чотири бари, де молодь розважається, — додає Марія Мосейчук. — Наші чоловіки їздять на заробітки до Житомира та Києва. Займаються переважно будівництвом та лісництвом, щоб отримати три тисячі гривень. І це для нас велика сума».

Працівники ЧАЕС поспішають додому.

Міністр обіцяє допомогти

Тим часом група ексцентричних жіночок, не вислухавши слів Наталії Королевської, розпочинає між собою лайку. «Усіх дітей після 18 років позбавлено статусу чорнобильців. Три місяці поспіль 75 гривень виділяють лише евакуйованим із ЧАЕС, 100 — ліквідаторам, а іншим — по 2 гривні 10 копійок раз на місяць, по 6 гривень 30 копійок — на квартал. Хіба куплю я за ці гроші бодай буханець хліба? — не стримує емоцій Валентина. — Дітям, які мають вади розвитку, потрібно тепер доводити свої хвороби перед керівництвом району. Вони ж нас спеціально не попереджають про те, які довідки слід завчасно зробити. А для школярів путівки в табори взяти можна дуже рідко. Раніше все було набагато краще!..»

Позицію відомства щодо соціальних проблем чорнобильців Наталія Королевська означила вже в актовій залі приміщення Державного агентства з управління зоною відчуження. «Міністерство вирішило питання щодо порядку нарахування пільгових пенсій за Списком №1 для більшості осіб, які працюють у зоні відчуження. Це дає можливість людям, які працювали в особливо шкідливих та особливо важких умовах, виходити на пенсію раніше та отримувати низку пільг, — сказала вона. — Відкритим є питання нарахування пільгових пенсій за окремими законами: військовим, держслужбовцям. Переконана, воно буде вирішене найближчим часом. За підсумками наради, яка нещодавно відбулась у міністерстві, створено окрему робочу групу за участі усіх зацікавлених сторін, зокрема Пенсійного фонду, Мін’юсту, Мінфіну, профспілок».

Присутні зрозуміли, що міністерство намагатиметься максимально ефективно використовувати наявні кошти і поступово підвищувати рівень захисту чорнобильців. Тож врегулює незабаром ситуацію з дітьми, що народилися від громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також із вдовами ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Молоді мами тут виховують дітлахів і без дитячого садка.

Ядерних матеріалів не буде

Того дня ми побачили з оглядового майданчика і об’єкт «Укриття». Незабаром над ним постане нова запобіжна арка. Як розповів гендиректор ЧАЕС Ігор Грамоткін, показуючи модель екологічно безпечної конструкції, його мають повністю завершити до кінця жовтня 2015 року. А для цього потрібно звести до кінця 2014-го другу — східну частину арки та поєднати її із західною, яку закінчать до 30 липня цього року. Посадовець запевняє, що об’єкт матиме термін експлуатації 100 років.

Пізніше дізнаюся від заступника директора з безпеки Національного агентства з управління зоною відчуження Олександра Новікова, що цього року на території ЧАЕС планується ввести в експлуатацію завод з переробки рідких радіоактивних відходів та промисловий комплекс з переробки твердих. «До кінця 2013 року ядерного палива на ЧАЕС не буде. Нам залишилося прибрати 20 паливних збірок з другого енергоблока та 700 — з першого», — пояснив він.

Виїжджаємо із ЧАЕС услід за автобусами, вщерть заповненими її працівниками. Вони одягнені у сріблясті куртки, які на санітарно-пропускному блоці змінять на цивільний «не чорнобильський» одяг та виїдуть за межі зони. Але й у таких умовах є привід для оптимізму: через якісь роки частину зони відчуження реанімують, і на заборонених землях знову житимуть люди. Принаймні про це кажуть спеціалісти, і їм дуже хочеться вірити.