У дні футбольних матчів «Шахтаря», особливо міжнародних, Донецьк трохи нагадує величезний вокзал, оскільки сюди — на «Донбас Арену» — прибувають тисячі вболівальників. На жаль, минула середа підтвердила лиху репутацію числа 13 і окрема група шанувальників футболу на стадіон так і не потрапила. А деякі з них узагалі повернуться додому тільки… в домовинах: за кілька годин до початку матчу Ліги чемпіонів «Шахтар» — «Боруссія» літак із Одеси здійснив у аеропорту шахтарської столиці аж занадто тверду посадку.  

Становлення європейської моделі місцевої демократії наприкінці ХVІІ — початку ХVІІІ ст. грунтувалося на теорії вільної громади: вже в ті далекі часи  окремі країни, приміром Данія, конституційно закріпили поряд із законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади ще й четверту — муніципальну, тобто громадівську. Зазначалося, що право територіальної громади самостійно вирішувати  свої справи має такий самий природний та невідчужувальний характер, як і права та свободи людини.
Утім, сьогодні стверджувати, що право столичної громади великої європейської держави Україна на місцеве самоврядування належить киянам через їхню природу чи дарується Творцем, не візьметься ніхто. 

З того часу, якстанній радянський солдат покинув Афганістан, минуло  24 роки. Виросло вже нове покоління, для якого та десятирічна  війна — лише історія з життя держави, якої вже немає на карті. Однак для  тих, хто пройшов через це пекло, вона не просто історія, а нестихаючий біль у серці за загиблими однополчанами, за тими, хто передчасно пішов або в кого не склалося життя вже після повернення додому. Ніхто не запитував цих хлопців, чи хочуть вони ризикувати своїм життям. Як і в молодого офіцера — десантника Миколи Пантелюка, який через три дні після одруження вже був у Кабулі. І саме з того, як він потрапив в Афганістан та якими були  перші враження, ми розпочали нашу розмову. 

Того року в Москві панувала атмосфера гостинності, миру і дружби. Однак деякі країни — США, ФРН, Японія та інші відмовилися від участі в Олімпіаді, протестуючи проти вторгнення радянських військ в Афганістан. У той час, як на хвилі безтурботності пропливав над трибунами «Ласковый Миша», у країну в цинкових трунах поверталися солдати. Сьогодні, більш ніж через три десятки літ, історики, військові, політики та й самі учасники тих подій дають їм неоднозначну оцінку. 

Викладені на Ютубі відеозаписи з прихованих камер, де гувернантки «виховують» дітей стусанами, стали майже бестселерами в Інтернеті і обійшли немало телеканалів.

Вони викликали чималий резонанс у суспільстві. Адже хто знає, як поводяться з дітьми сучасні мері Поппінс, поки батьки ввірених їм малят на роботі? Втім, здавалось би, альтернатива гувернанткам є — дитсадочки. Там суворий контроль за нянями і виховательками. От тільки… Насправді тут теж ситуація не завжди райдужна. 

Майже два роки столичним водіям діставалося: група молодиків полювала на власників дорогих автомобілів. Вони імітували дорожньо-транспортні пригоди й так майстерно переконували в цьому нібито винуватців, що ті добровільно приносили аферистам доволі кругленькі суми, аби вирішити питання «полюбовно». Домовлятися потерпілим іноді доводилося з досить поважними людьми, які під час переговорів представлялися співробітниками Генеральної прокуратури. 

Акторський феномен формують (або не формують) відвертість і щирість. Відповідно акторів можна поділити на тих, які актуалізують власну відвертість, і тих, які плекають щирість. Першим не вдається пробудити співчуття глядачів, оскільки відвертість — риса, властива дорослій особі, себто тій, яка нічого не боїться, яка втратила інстинкт самозбереження.

Інша річ — актори, які розвивають свою щирість і, працюючи на кону, послуговуються насамперед нею. Це когорта, сказати б, справжніх акторів-дітей. Анатолій Хостікоєв — у ній. Якось філософ Назіп Хамітов влучно пояснив: «Щирість — це душевність, скерована назовні. І тільки тоді, коли любиш, не переплутаєш відвертість зі щирістю». Анатолій Хостікоєв любить! Рідних, близьких, свої ролі, театр. Послідовність саме така, позаяк любити акторську професію, не люблячи родину, неможливо (Наталя Сумська, дружина і мудра берегиня, — жінка, яка надихає любов Анатолія Георгійовича). 

15 лютого стало вже традиційним збиратися біля пам’ятника воїнам-афганцям, що у Бучі. Там щороку проходить мітинг, присвячений черговій річниці з дня виводу радянських військ з Афганістану. Серед присутніх обов’язково будуть Віра Михайлівна Олійник та Олександра Василівна Григорова. У цих передчасно посивілих літніх жінок горе, яке об’єднує, — їхні сини Юрій Олійник і Дмитро Григоров не повернулися з тієї війни. Для рідних та друзів вони навічно залишилися 20-річними… Пам’ятаєте, як співається у пісні «Мами, мами» на слова Юрія Рибчинського? «Политикам, придумавшим войну, они налоги сыновьями платят»...  

Як кажуть, із кохання не робили б божества, якби воно не творило див. Сьогодні в багатьох країнах возвеличують це почуття, святкуючи День закоханих. Хоч дехто не сприймає таке свято або ставиться до нього іронічно, День Святого Валентина таки існує й служить тим гарячим напоєм, що зігріває безліч сердець у холодну зиму.   

У  2012 році кількість безробітних у світі збільшилася на 4 мільйони чоловік. На загал їх нині 202 мільйони. Цифра вражає. Та прогнози на майбутнє, на жаль, ще менш оптимістичні. Фахівці стверджують, що у 2013—2014 роках лави тих, кому ніде докласти працю рук і голів своїх, поповнюватимуть ще по 5 мільйонів людей щороку.

Звісно, це не могло не відбитися і на ринку праці в Україні. Торішнє безробіття мали на рівні 8% кількості населення працездатного віку. Цього року якщо справи й поліпшаться, то не відчутно. Максимум до 7,8%.