емпіонат відбувся в польському містечку Щирк. Позмагатися приїхали 48 кращих бригад, серед них і чотири українські. Приємно повідомити, що представники «швидкої» Заліщицької комунальної центральної райлікарні з Тернопільської області здобули головний трофей чемпіонату — Кубок міністра охорони здоров’я Польщі серед закордонних команд. Лікар Галина Цимбалюк, фельдшери Андрій Турковський, Юрій Якимчук і водій Любомир Присмак зуміли виграти у змаганнях не лише у своїх співвітчизників, а й у колег з Литви, Німеччини. 

Із часів сумнозвісного МММ методи і форми вилучення грошей у довірливих людей трохи змінилися. Фінансові піраміди почали маскуватися під банки, кредитні спілки, різні фонди тощо. А останнім часом значного поширення набули якісь контори, що готові в найкоротші терміни і з мінімумом документів дати будь-кому, хто забажає, кредит. Ось тільки громадяни, які звертаються до них, незабаром починають скаржитися на своїх «благодійників» у всякі інстанції. 

Місто «повернулося» на кілька десятків років у минуле. Вулицями старого центру крокували учасники параду Перемоги так само, як у 1943 році солдати Червоної армії. Більшість із них були одягнені у військову форму, максимально наближену до форми солдатів того часу. Реконструкторів супроводжувала справжня раритетна бойова техніка: броньовик, гармата ЗІС-3. Приймав парад у числі керівників місцевої влади віце-прем’єр-міністр України Олександр Вілкул. На святковому концерті в рамках акції «Пошта Перемоги» гості з російського Ростова-на-Дону роздавали ветеранам копії газети «Червона Зірка» за 10 травня 1945 року, виданої  наступного дня після капітуляції німецької армії. 

«Готуйтесь, тайфуни на горизонті!» — пронеслось застережливе повідомлення торговими рядами стихійного ринку, де селяни продавали вирощену власноруч і доставлену безсонною ніччю на власній спині продукцію.

— Ти бач, унадився як свиня у моркву, — мовив крайній, шукаючи в кишені потрібну купюру, — невже йому нічим на роботі займатись?! Штрафував би курців, як цього вимагає закон, ганяв би з газонів транспорт…

— Там страшно, а старих і немічних оббирати — його основна робота. Тому й держиться за нас як блоха кожуха… 

Скільки потрібно грошей для щастя? Це запитання турбує чи не кожного. Проте бачення заповітної суми у кожного власне: комусь достатньо 100 тисяч гривень, а комусь і кількох мільйонів малувато. Хоч, як доводять дослідження, більшість наших співвітчизників сприймає гроші не як мету, а як засіб реалізації бажань. А багатство — насамперед як можливість допомагати іншим. Щоправда, від мільйона, який зненацька впаде на голову, не відмовиться майже ніхто.  

У ході розслідування причин аварії літака Ан-24 в міжнародному аеропорту Донецька імені С. Прокоф’єва правоохоронці розглядають чотири основні ймовірні версії. Серед них: невідповідні дії екіпажу (так званий людський фактор), технічний стан повітряного судна, складні метеорологічні умови і навіть терористичний акт. Про це повідомив у п’ятницю в Донецьку заступник генерального прокурора України Віктор Войцишен  (як відомо, Президент України Віктор Янукович дав доручення керівникам силових структур вжити всіх заходів для з’ясування обставин резонансної трагедії та її розслідування перебуває на особистому контролі генерального прокурора Віктора Пшонки).  

Торік Антимонопольний комітет України, одним з пріоритетних завдань якого є контроль за дотриманням законодавства про економічну конкуренцію, захист прав та інтересів підприємців і споживачів на соціально важливих ринках, провів дослідження ринку послуг з навчання студентів у вищих навчальних закладах за програмою підготовки офіцерів запасу. Як відомо, таку військову  підготовку виключно на добровільних засадах проходять студенти вишів III або IV рівня акредитації з денною формою навчання, які є громадянами України, придатні до військової служби за станом здоров’я та морально-діловими якостями. Причому за умови відповідності напрямку їхнього цивільного, так би мовити, навчання у вишах військово-облікової спеціальності, за якою вчать на офіцера запасу.  

Один із моїх найяскравіших дитячих спогадів — кіносеанс у клубі маленького провінційного містечка. Яке це було свято! Промінь кінопроектора малює на екрані яскраві сцени з життя українців. Ось біля хати запорожця Карася його названа дочка Оксана сумує за своїм коханим, козаком Андрієм. Вона мріє перелетіти разом з милим до рідних дніпровських берегів, жити з ним в одному гніздечку, на батьківщині. Ось добряче захмелілий Карась не без підстав побоюється зустрічі зі своєю дружиною Одаркою. Однак уникнути сварливої жінки не вдається, вона обсипає чоловіка лайкою, допитуючи, «відкіля це ти узявся». Їхній дует неперевершений: «Ой, Одарко, годi буде, перестань-бо вже кричать!». «Нi, нехай же чують люди, ні, не буду я мовчать!».

У Музеї Шевченка в Києві вперше серед робіт народних майстрів торік виставили колекцію з Глухова. Відвідувачів вразили майже півтори сотні дзвоників Ірини Колтакової. Їй нелегко було їх обирати з 1300 екземплярів з порцеляни, ялівцю, скла… Нема хіба що електричних. Є срібні. Їх звучання не надто гарне: давні майстри про це знали. Вони хоч і зазначали, що дзвоники срібні, але додавали у сплав більше бронзи, тоді їхні цінні витвори звучали привабливіше.  
Колекція Колтакової унікальна для України і формується в неповторному Глухові. Там склалася традиція: випускники навчальних закладів, молодята та інші глухівці, зачаровані старовиною рідного міста, встановлюють іменні лавочки в скверах і парку.

Винесені у заголовок слова з геніальної поеми Тараса Григоровича Шевченка «Кавказ» написані майже 170 років тому. Водночас вони доволі влучно відображають похмуру картину семи днів, з 5 по 11 лютого 2013-го, коли знічев’я замовк весь державний радіоефір і велику європейську країну охопила тривожна незрозуміла тиша. Обірвалася на півслові передача Першого Національного, згас «Промінь», заклякла «Культура»… Що це було, достеменно ніхто не пояснив, тож кожен змушений шукати відповідь сам.