З-поміж інших немовлят матері впізнають донечок і синочків у пологових будинках навіть за плачем.

Із безлічі мелодій композитори виокремлюють власні, а їхні шанувальники — улюблені.

А якби так, як концерти, окремо записували на платівки та диски оплески глядачів у залах, — чи змогли б музиканти і вокалісти розрізнити, які з тих овацій лунали тоді, коли викликали їх зі сцени своїм мистецтвом саме вони? І скільки часу тривають усі оплески, присвячені кожному з них, за творче життя — як сон уночі, наприклад, у їхньому житті звичайному? 

І хоч свято має тривожну назву «поминки», насправді воно просякнуте радістю. Це день, коли в господі різали свиню, а на допомогу приходили сусіди й родичі. Увечері господарі накривали на стіл і починалися співи, танці, куштування.

У радянський час прадавня традиція забулася, але нині її взялися відроджувати в селі Геча, що на Закарпатті. Та так активно, що місцевий «Фестиваль різників» (угорською гентешів) позаторік визнано кращим серед усіх гастрономічних у краї.

— Наші поросята випоєні на молоці, свині вигодувані на зерні й буряках, без жодних гормонів і біодобавок, — запевняють організатори.

Цього року їм повірили понад 3 тисячі гостей зі Львова, Києва, Кривого Рогу й навіть Криму та Одеси. 

Від обласного центру до цього села, що в Путивльському районі, неблизький шлях — 114 кілометрів. У 133 тутешніх дворах мешкають 473 селян. Працюють навчально-виховний комплекс, амбулаторія, міні-пекарня, стадіон, відділення зв’язку,  два магазини, будинок культури, сільськогосподарське ПАТ «Мир».  Будинки газифіковано, водопостачання централізоване.
Із траси, що веде зі стародавнього Путивля до гетьманського Глухова, дорогу до села підкаже  постамент із бойовим танком, а перед ним — дорожній вказівник до Мазівки. Щодо першого, то  машина часів Великої Вітчизняної війни нагадує нащадкам про героїчне минуле краян і передусім про партизанів-ковпаківців. 

 Нинішній рік ЮНЕСКО проголошено роком Амосова, адже з його іменем пов’язана характеристика кінця ХХ — початку ХХІ століття.
Лікар, учений, письменник, громадський діяч, талановитий організатор, повелитель думок і натхненник молоді до творчості, взірець чесності і порядності… Таким був і залишається, бо справа, якій служив, триває й розвивається. В цьому, мабуть, він найщасливіший. А вдячне суспільство щодалі більше переконується в геніальності і далекоглядності академіка. Започаткований лікарем-новатором підхід до порятунку серця успішно розвивають його колеги й наступники, а посіяні вченим і письменником зерна уваги й поваги до людини проростають у серцях творців добра.

Із 5 січня влада розпочала боротьбу з нелегальними та напівлегальними таксистами. Саме з цього дня набув чинності Закон України «Про автомобільний транспорт», згідно з яким змінено поняття «внутрішні перевезення». Такого, як відомо, і вимагали раніше професійні таксисти і галузеві організації. 

Останнім часом розгляд справ в українських судах нагадує швидше жахливий фарс або конвеєр миттєвих і необгрунтованих рішень, аніж правосуддя. На жаль, усе частіше вони не захищають гарантовані Конституцією України права та свободи людини за принципом верховенства права. Люди у мантіях, приймаючи рішення на швидку руку, забувають дотримуватись основних принципів і засад судочинства – справедливості, добросовісності і розумності (згідно ЦКУ). Замість обгрунтованих рішень на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні, вони приймають такі, що не піддаються жодній критиці. А навіщо робити інакше, якщо цьому сприяє сама система.   

Тролейбуси для Черкас — тема болюча, втім, як і для багатьох інших обласних центрів, де користуються застарілим парком електротранспорту. Постійні поломки, нестача справних машин уже стали притчею во язицех в обласному центрі, який задихається від загазованості, зокрема на центральних вулицях міста, від надмірної кількості автобусів. Тож Черкасам так необхідний екологічно чистий комунальний транспорт! 

Красива теза про рівні права та рівні можливості  жінок та чоловіків зазвичай є окрасою багатьох доповідей та виступів. На жаль, значно рідше вона знаходить реальне втілення у вітчизняній практиці, зокрема в регіональному плануванні та стратегіях місцевого розвитку громад і територій, реалізації перспективних інвестиційних проектів.

Хоча в Україні, за словами експертів, створено далебі не найгірше  законодавство, що зобов’язує владу і суспільство дотримуватися загальних прав людини, закріплених передусім в Основному Законі нашої держави, кодексах — про працю, Сімейному,  багатьох законах, зокрема «Про  забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005 р.) тощо. 

Юрій Кондратюк — різнобічно обдарований інженер-винахідник, учений і практик, який обгрунтував політ людини на Місяць та повернення на Землю за допомогою відокремленого від космічного корабля посадково-злітного модуля. Майже через 50 років після цієї ідеї та понад чверть сторіччя після загибелі дослідника американська експедиція здійснила 1969 року політ за «трасою Кондратюка» до супутника нашої планети та висадку екіпажу астронавтів на його поверхню. 

Уже зранку приміщення місцевого осередку письменників трохи нагадувало розтривожений вулик. Неабияке пожвавлення серед літераторів було викликане підготовкою до зустрічі з читачем. Той після тривалих перемовин нарешті знайшов невеличке вільне «віконце» між читанням книжок та численними зустрічами з аудиторіями пишучої братії і погодився завітати до творчого осередку. 
Молодші «інженери людських душ» вмощувалися і подумки готували цікаві запитання для гостя. Старші знічев’я теревенили, згадуючи різноманітні байки щодо кололітературного життя. «Якось ми з колегою потрапили в компанію, де нам представили читача, — жваво розповідав поет Н. — Ну, познайомилися, поговорили. А він нічого дядько, такий простий, носа не задирає, залюбки дав нам автограф і ми навіть уже телефонами обмінялися. А потім колега всіх розсмішив: «Я, — каже, — оце вперше живого читача бачу. Думав, що вони вже давно перевелися…»