Суспільство

 Коли в обласній молодіжній газеті я вів екологічну тему, досвідчений заввідділом безапеляційно повчав: «Ніколи точно не вказуй унікальне місце або поселення рідкісних птахів, бо прийдуть — витопчуть або вполюють». Він мав рацію, як на тоді. Тепер інші часи — і все оригінальне потребує поширення інформації про себе, аби бути затребуваним. Власне, йдеться не про рекламу, а про «слов’ян-кочівників».

Недавно в Борисполі спостерігала чергу на літак в Європу — відлітало чимало наших заробітчан. Їх видно по великих дешевих сумках та зовсім неєвропейському вигляду. Туристам можна позаздрити, а ці незграбні схвильовані чоловіки викликали у мене сором за нашу державу. Ось чолов’яга, без знання мови, маючи тільки роботящі руки і небажання спитися від відсутності роботи, вирушив майже навмання і буде затребуваним десь у Португалії чи Італії, а у нашій начебто нормальній європейській країні виявився зайвим...  

 Масло, згущене молоко, вівсяна крупа та інші, виготовлені в сусідній державі продукти харчування, досі можна було вільно купити на чернігівських ринках. І вони користувалися попитом — насамперед завдяки своїй якості. Важко сказати, чи дійсно білоруські виробники досі використовують старі радянські технології, та їхня продукція справді смачна й натуральна. Тож оприлюднене митниками повідомлення про нові правила вивезення товарів з Білорусі викликало в «Урядового кур’єра» низку запитань. На них відповідає начальник Чернігівської митниці Денис ПУДРИК.

 На відкритті цьогорічної виставки «Зелений тиждень» у Берліні прозвучало: «Якщо ще кілька років тому екологічне землеробство видавалося таким собі екзотом, то зараз фінансово заохочувана біологічно чиста сільськогосподарська продукція завойовує дедалі ширший сегмент ринку. Отже, можна упевнено говорити про зелену еволюцію у сфері аграрної політики».

Про доцільність облаштування таких рятівних віконець свідчить страшна звістка, що надійшла з міста Самбора. Там, як повідомили у відділі зв’язків з громадськістю ГУ МВС України у Львівській області, у контейнері для сміття на вулиці Торговій знайшли труп новонародженої дитини. Іншого виходу із складних життєвих обставин 16-річна студентка одного із самбірських училищ не знайшла. 

Перечитуючи нещодавно один із найвидатніших літературних творів, присвячених нашому трагічному минулому — сталінським репресіям, Голодомору, скаліченим радянською дійсністю  долям людей, — повість Василя Гросмана «Все тече», несподівано загальмував: «Ленін у спорі не шукав істини — він шукав перемоги»… Боже, та це ж на сто відсотків філософія наших популярних політичних шоу! 

Хочу дізнатися достеменно, які саме пільги мають нині члени сім’ї загиблого (померлого) військовослужбовця? Зокрема, чи поширюються на них пільги з безоплатного ремонту будинку та видачі путівок на санаторно-курортне лікування? Заздалегідь вдячний за відповідь. В. ВЛАСЕНКО, м. Горлівка Донецької обл.  

Моя дочка Олена, яка народилася у Севастополі, нині проживає і працює у столиці Білорусі Мінську. Нещодавно з нею сталася прикрість — загубила свідоцтво про народження. Письмово звернулася із проханням до місцевого РАГСу Севастополя про отримання дубліката. Відповідь отримала, проте... на інше прізвище. Але то лише півбіди. Коли роздивилася документ пильніше, зрозуміла, що у ньому зазначені ім’я та прізвище, нема запису по батькові. До того ж у графі «місце народження» чомусь також стояв прочерк. Звісно, такий документ дочку не задовольнив і вона відправила новий запит. Проте на той час потрапила у ДТП, а потім — у лікарню. Тож ходити по документ довелося мені. Проте навіть коли вказала працівникам РАГСу на їхні помилки, вони відповіли, що... через те, що минуло вже понад 50 років з часу видачі першого свідоцтва, ті документи через технічні причини відновленню не підлягають. І що ж врешті? Дочка, яка має батька та народилася у Севастополі, за дублікатом свідоцтва про народження — народжена невідомо де та від кого. Вважаю це приниженням її гідності. Де нам шукати правди? Ганна БУЙНОВА, м. Севастополь

Я — вдова інваліда-чорнобильця І категорії. Нині мені 50 років і я пенсіонерка. Вийшла на пенсію через те, що маю сина — інваліда з дитинства І групи. Хочу дізнатися, чи маю я право на якусь доплату до пенсії за чоловіка-чорнобильця? Катерина ДЯЧЕНКО, с. Рябина Сумської обл.  

 Так вже повелося, що як тільки різко підстрибують ціни на якомусь із соціально важливих ринків, усі одразу згадують про Антимонопольний комітет. Мовляв, куди дивиться і чому не дає по руках махінаторам, які необ∂рунтовано підвищують вартість товарів і послуг та безсоромно залазять у кишені пересічних громадян. Про те, хто і як стоїть на сторожі прав та інтересів не лише споживачів, а й держави та законослухняного бізнесу, розповідає виконуючий обов’язки голови комітету Рафаель КУЗЬМІН.

 …Отак ідучи попідтинню з бенкету п’яний уночі». В ситуації, згаданій дуже давно Кобзарем, опинився нещодавно і мешканець Красноармійська на Донеччині. Чолов’яга пересувався більш-менш упевнено, аж доки не вперся лобом у якусь перешкоду. Гуп! Вже хотів вилаяти стовп, який нахабно перейшов дорогу, але підвів очі і закліпав ними часто-часто. Попереду стояла якась химерна металева конструкція… Стоп! Це ж вежа. Точно вона… Ну, ота сама — окраса Парижа. «Де я?» — навідалася сполохана думка. Розгублений бідолаха почав так різко тверезіти, що навіть пригадав точну назву витвору — Ейфелева вежа… 

У глибині українського Полісся причаїлося невелике село з утаємниченою назвою Дивин. Знамените воно на все довкілля тим, що тут жив народний цілитель першої величини, колишній партизан і фронтовик Петро Дементійович Утвенко (1922 — 2004 рр.), який безкорисливо надав допомогу понад 300 тисячам стражденних з усіх куточків колишнього СРСР, на кому офіційна медицина ставила хрест через свою безпорадність. Ще у 70 — 80-х роках минулого століття його називали здібнішим і сильнішим за Вангу.