Її називають авторкою оптимістичної прози. Однак Галина Вдовиченко — оптиміст не тільки на книжкових сторінках, а й на сторінках свого життя. Як людина, як письменниця і журналіст із болем сприймає складну ситуацію в Україні, та знаходить сили рухатися вперед із вірою у краще. Тож коли дивлюсь на своє дерев’яне яблуко (свого часу привезене з Криму) та перечитую Галинині «Пів’яблука», запитую себе: а, може, воно теж чарівне? І колись обдарує «сюрпризом казкової щедрості», як і героїнь знаного роману? Все можливо, коли бачиш диво у простих речах. У це дужче віриться після розмови з Галиною Вдовиченко — про творчість, дива в житті та книжках, про особливих людей і місця. 

Ці дні, коли ми з особливою гостротою згадуємо Героїв Небесної Сотні, їхню мужність і відвагу, для Євгена Нищука пам’ятні особливо. Бо про те, що «буде пекло, штурм і спроба знищення Майдану в ніч з 18 на 19 лютого, знав заздалегідь — увечері 18-го про це вже ходили чутки».  Тоді він залишився там, де, вважав, буде найпотрібнішим побратимам — на сцені Майдану. Нині актор повернувся  до більш звичної для себе  сцени — театральної. Як почувається на ній після непростих подій у своєму житті? Про це наша розмова з ним.    

Антін Мухарський належить до тих людей, які в одне життя вміщають кілька іпостасей. Він впізнавана творча особистість і одночасно менеджер у галузі культури, успішний бізнесмен. Як він ще себе проявить?  Антін запевняє, що ніколи не буде чиновником. Він розпочинав творчу біографію як актор. Тому перші запитання саме про це. 

Буквально за одну ніч з відомого в наукових колах фахівця він перетворився на зірку світового масштабу. Минулої осені про нього дізналися навіть ті, що наукою особливо не цікавилися. Ім’я Клима Чурюмова зазвучало на провідних світових телеканалах і з’явилось на шпальтах друкованих ЗМІ. Торік 12 листопада космічний апарат «Розетта» спрямував на поверхню комети спусковий апарат «Філи». За цим історичним моментом і величезним кроком на шляху до розгадки таємниці виникнення Сонячної системи в прямому ефірі спостерігали сотні тисяч людей. Комету, на яку приземлився «Філи», відкрили в жовтні 1969 року українські астрономи Клим Чурюмов і Світлана Герасименко. Сьогодні наша розмова з директором Київського планетарію член-кореспондентом Національної академії наук України Климом ЧУРЮМОВИМ. 

У післямайданівській столиці театральний бум — минулий сезон приніс 83 прем’єри. Тим часом головний режисер Молодого театру Андрій Білоус вважає, що глядачі уникають політизованих вистав. Чи не тому деякі касові актори виявляють свою політичну ангажованість. Приклад? Ірма Вітовська.  

Микола Мащенко знімав стильні серіали і фільми зі знаковими героями. Він міг перетворити на телехіти слабку жіночу прозу роману «Овід» і пропагандистську «Як гартувалася сталь» Миколи Островського. Режисер давав радянському глядачеві, спраглому вольового і правильного героя, зразкових Павку Корчагіна, Артура-Овода. Захопливі стрічки із сильною особистістю і тупиковою ідеологією в привабливій кінообкладинці. Режисер постачав наймасовіше мистецтво в СРСР, образи мужніх, рефлексуючих і навіть сексуальних героїв, хоч тоді в країні «сексу не було». 
Якби режисер не пішов від нас у травні 2013-го, 12 грудня ми святкували б його 85-річчя, хоч зареєстрований він був, як і багато інших малят радянських сіл, на місяць пізніше. До речі, 12 грудня народився і Леонід Биков. Обидва кінорежисери походять з Донбасу. У 1953 році Мащенко закінчив  акторське відділення Харківського театрального інституту. 

Без картин цього унікального майстра пензля не уявити образотворчого мистецтва України останнього півстоліття. Він займає власну нішу, яку не сплутаєш ні з чиєю. Уродженець слобожанської Сумщини, Михайло Надєждін значну частину життя провів у степовому Кіровограді. До слова, його діти Андрій та Оксана — також професійні художники, члени Національної спілки художників України.
Недавно в Сумах відбулася виставка картин і графіки «Мистецьке коло родини Надєждіних», на якій були представлені роботи творчого тріо. Цей мистецький звіт і став приводом для зустрічі кореспондента «УК» з главою талановитої родини.

Зустрілася з киянином Володимиром Федоровим на столичних Позняках і водночас у Чернігівській губернії, якій належала ця місцевість, коли такий нині близький до Києва, а не до Полтави Бориспільський район, де я народилася, значився в Полтавській губернії, а Київська — простягалася тільки до правого берега Дніпра. Цей чоловік, за освітою економіст, працює за фахом. Він росіянин по батьку, чий рід із Псковської губернії, і українець по мамі, рід якої з Подільської. За три десятиліття, відколи поринув у генеалогію, викроює на неї вільний час чи не щодня. І дозахоплювався вивченням свого походження настільки, що перестав рахувати знайдених родичів, зібравши їх майже дві тисячі.  

Чернігівщина для Богдана Бенюка — край, де він 19-річним зіграв одну з перших ролей — молодого партизана із загону Олексія Федорова. Актор із задоволенням розповідає, як був вражений неймовірною красою і могутністю тутешніх лісів. Поліські сосни й берези, такі не схожі на букові ліси Прикарпаття, де народився і виріс Богдан Михайлович, нагадали йому давню дитячу мрію — стати лісівником. Не став, доля розпорядилася по-іншому, дала змогу реалізувати талант. Цими роздумами улюблений актор мільйонів українців поділився з кореспондентом «УК». 

Валерій Антонюк — яскравий представник української академічної музики. Він із когорти тих молодих митців, що успішно продовжують традиції великих композиторів-класиків і не менш якісно торують нове в сучасній українській музиці. При цьому його можна сміливо назвати універсалом. Адже він не лише композитор, якому підкоряються будь-які жанри і стилі, а й піаніст, диригент, виконавець на різних народних інструментах, естрадний співак, поет.