Для реалізації положень закону, який від 4 червня забороняє демонстрацію російського мілітарного кіно, буде ухвалено низку рішень Кабінету Міністрів та Міністерства культури. Про це повідомив на урядовому брифінгу віце-прем’єр-міністр — міністр культури В’ячеслав Кириленко. 

Крига скресла. 4 червня набув чинності закон, який забороняє показ російських фільмів і серіалів, що популяризують силові структури держави-агресора. До цього часу значну частку (понад 40%) в ефірі українських телеканалів становила російська продукція. Це в 2,5 раза перевищувало кількість продукції усіх інших країн. 

Якби я вмів добре малювати, то проілюстрував би те, про що розповідатиму, так. Під час циркової вистави публіка не дуже уважно спостерігає за номером, хоч дійство розгортається майже під куполом. Точніше, між балкончиками з написами «Державне мовлення» і розташованим трохи вище «Суспільне мовлення». Старт і фініш з’єднані тросом, яким рухається канатоходець. Підтримувати рівновагу йому має допомагати жердина, але на одному її кінці велика валіза з яскравою позначкою «Місія», а на другому — з ресурсами, тільки менша і легша, судячи з того, як важко йому втримати рівновагу і не завалитися у бік «Місії». Номер виконують без сітки для страховки. Крім того, циркач не має і рятувальної мотузки, яка б не дала йому покалічитися в разі втрати рівноваги і падіння. Та це ще не все! Знизу фігуру артиста освітлюють промені, мерехтіння яких заважає побачити, куди ж йому ставити ногу, роблячи черговий крок. 

Цього року Гран-прі в номінації документальних фільмів на престижному кінофестивалі «Санденс» (США) здобула  стрічка «Російський дятел», у якій відображено новий погляд на причини Чорнобильської аварії. Фільм представила Велика  Британія, однак усі події картини розгортаються в Україні — із зони відчуження поступово перетікають на Євромайдан. Автор ідеї фільму та його головний персонаж — київський художник-постановник Федір Александрович.  

У розпал репетицій виконавця однієї з головних ролей довелося замінити. Ні, справлявся він чудово. Причина як для нашого сьогодення, на жаль, уже буденна — заслуженого артиста України Сергія Авдєєва мобілізували.
«Так, мені довелося нелегко, — каже Андрій Григоренко, який замінив колегу. — Хоч добре розумію, що це дрібниці порівняно з тим, як ведеться співвітчизникам, яких необхідність захищати Батьківщину вириває з буденного плину життя».

Торік у Києві відбулось 88 прем'єр — найбільша кількість за всю історію «Київської пекторалі». Найбільше нагород серед 14 номінацій зібрав Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Лауреатами стали керівник театру Станіслав Мойсеєв за найкращу режисерську роботу — виставу на твір Тараса Шевченка «Така її доля». 

У другому читанні 5 лютого Верховна Рада підтримала законопроект щодо захисту інформаційного телерадіопростору України, заборонивши трансляцію в нас  російських фільмів і серіалів. Щоправда, яка конкретно кіно- та телепродукція підпадає під заборону, достеменно не відомо. Під час голосування в законопроект було внесено кілька поправок. Одна з них забороняла до показу всю медіапродукцію РФ, зняту після 1991 року.  

Британському газетяреві і телерепортеру із солідним стажем Марку Вебстеру доводилося займатися політикою, долати марафонські дистанції, видиратися на діючі вулкани. Нерідко дивився  смерті в очі, коли висвітлював збройні конфлікти в різних країнах. Тепер таким досвідом  ділиться з молодими журналістами. Нещодавно  він відвідав Полтаву, щоб провести тренінг «Проблеми внутрішніх переселенців у медіа: професійні та етичні норми». Принагідно метр відповів на запитання «УК». 

Прапор із закликом «Воля України або смерть», який нині разом із синьо-жовтим державним часто майорить над позиціями українських воїнів на Донбасі, уперше з’явився у Холодноярській республіці 1920-го. Тому передовсім на cхід України повезли документальний фільм «Холодний Яр. Воля України або смерть» волонтери — активісти руху «Не будь байдужим», військово-історичного клубу «Повстанець» та працівники продакшн-студії «Диваки». 

Майже не дивлюсь передачі на федеральних російських каналах, хоч маю таку змогу, бо вже багато років користуюсь послугами «гарячого птаха» — комунікаційного супутника Hot bird. Та все-таки час від часу вмикаю Перший канал чи РТР: мушу це робити як журналіст, котрий пише про проблеми медіа-простору, як викладач кількох телевізійних дисциплін.