У другому читанні 5 лютого Верховна Рада підтримала законопроект щодо захисту інформаційного телерадіопростору України, заборонивши трансляцію в нас російських фільмів і серіалів. Щоправда, яка конкретно кіно- та телепродукція підпадає під заборону, достеменно не відомо. Під час голосування в законопроект було внесено кілька поправок. Одна з них забороняла до показу всю медіапродукцію РФ, зняту після 1991 року. В іншому варіанті йшлося лише про заборону продукції, знятої після 1 січня 2014 року, а фільми періоду з 1991-го по 2014 рік транслювати дозволялося, якщо в них немає пропаганди правоохоронних і військових органів країни-агресора.
Тож не зрозуміло, яка саме поправка увійшла в закон. Остаточної редакції закону на сайті ВР досі немає. Втім, сама поява цього законопроекту свідчить про те, що суспільство нарешті прокинулося від інформаційного анабіозу, в якому перебувало багато років.
Забували, який насправді їхній спецназ
«Ніхто навіть не зрозуміє, що війна вже почалася. Просто люди перетворюватимуться на тихих тварин, готових покірно виконувати чужу волю», — це слова з фільму-пророцтва «Мертвий сезон», який застерігає людство від смертельної небезпеки, яку становить психотропна зброя. Багато років ми не розуміли, що війна проти нас уже почалася. Навіть не помітили, коли і як вітчизняні, європейські, американські фільми зникли з наших екранів, а їхнє місце заповнили російські серіали. Картинка на екрані, яку день у день нам закачували в мозок, підміняла життя, заважала осмисленню реальних подій. Ми бачили російських військових, які відважно билися і героїчно гинули, і не замислювалися над тим, що роблять вони в Афганістані та Чечні, за що і з ким воюють на чужій землі. Ми спостерігали, як серіальні спецназівці майже без втрат рятують заручників, і забували, що під час теракту на Дубровці («Норд-Ост») загинуло 130 заручників, тому що спецпризначенці пустили в приміщення смертельний газ. Ті, хто залишився живим, сліпнуть і глухнуть, народжують дітей-інвалідів. Європейський суд з прав людини визнав, що операцію з порятунку заручників було сплановано і проведено неналежно.
У школі Беслана під час операції звільнення заручників загинули 335 осіб, з них 186 дітей. Правозахисники стверджують, що 80% заручників стали жертвами шквального вогню російських військ. Ось чого вартий реальний, а не екранний російський спецназ, серіали про якого кремлівська пропагандистська машина штампує сотнями. Держава, яка виготовляє це «мило», — наш ворог, тож вона розставляє такі світоглядні акценти, встановлює такі норми, які їй вигідні. Це зброя масового ураження, в чому ми вже переконалися на власному досвіді.
— Ці серіали з’явилися в українському ефірі, щойно ми почали переходити від концепції державного телебачення до комерційного. Власники комерційних каналів, маючи економічні інтереси й нехтуючи інтересами інформаційної безпеки, закуповували російські серіали. Це відбувалося впродовж останніх 15 років. Очевидно, що з боку РФ це цілеспрямована діяльність, і вона була успішною. Це урок, який ми пишемо кров’ю на Донбасі. Більше таких помилок не буде. Оскільки голосування за законопроект відбувалось емоційно, важко було на слух зрозуміти, які конкретно серіали забороняють. Але в будь-якому разі йдеться про мілітарні. В ім’я пам’яті хлопців, які загинули на Донбасі, ми не можемо у своєму ефірі терпіти фільми, які вихваляють російську зброю. Не знаю жодної державної телерадіокомпанії, яка б транслювала на цей час такі серіали, — розповів перший заступник голови Державного комітету телебачення і радіомовлення Богдан Червак. — Мине зовсім небагато часу, і з’являться українські військові серіали, патріотичні фільми. Перші кроки вже зроблено. Є патріотичні ролики, які показують героїзм українських солдатів, документальні фільми, створені громадськими активістами. Це, як правило, дуже якісні фільми. Тобто процес витіснення російської продукції і заміна її українською розпочався, і, я впевнений, він буде успішним.
Пільги для вітчизняного кіно
Державний орган, який має тримати на контролі ці санкції, — Державне агентство з питань кіно. Торік воно заборонило до показу майже дві сотні фільмів російського виробництва. Минулого тижня до цього переліку додали ще 20.
— Коментувати цього законопроекту не можу, доки не побачу тексту. Але очевидно, що потрібно встановити певний критерій, за яким визначається доречність чи недоречність показу телевізійного продукту. Це наявність антиукраїнської пропаганди, популяризація спецпідрозділів і військових формувань країни-агресора, приниження українців за національною ознакою. Ще одна категорія кіно- та телепродукції, яка має підпадати під заборону, — це фільми, які маніпулюють історією, вводять в оману глядача, намагаються або вкрасти нашу історію, або приписати нам участь у подіях, до яких ми не були причетні. Наприклад, нині в РФ дуже багато маніпуляцій з приводу воїнів УПА під час Другої світової війни, — зазначив голова Держкіно Пилип Іллєнко.
Звичайно, є ще Інтернет або піратські диски. Але в цьому разі російський виробник позбувається грошей від кінопрокату та продажу серіалів на телебаченні. Тож це ще й економічна санкція проти російської телеіндустрії, яка втрачає ринок в 40 мільйонів глядачів.
Утім, заборона — це лише перший крок на шляху переформатування інформаційного простору. Країна потребує якісної національної кіно- та телепродукції.
— Якщо ми обмежуємо певну кількість іноземного продукту, звільняється місце для власного. Вакуум потрібно заповнювати. Наприклад, аудиторія, яка хоче дивитися бойовики, залишилася. Є також величезний попит на патріотичний контент, тож потрібно робити власний продукт. Коли говоримо про зйомки таких фільмів, потрібно розуміти, що це затратна справа. Але можна домовитися про підтримку наших силових структур (пустити знімальну групу на полігон, надати техніку тощо). Знаю з розмов з колегами, що нині під час зйомок документальних фільмів про АТО та ігрового серіалу їм допомагають військові, — розповів Пилип Іллєнко.
Та, за його словами, половинчастими заходами проблему розвитку українського кіно не розв’язати.
НАСАМКІНЕЦЬ
Фахівці вважають, що потрібна державна підтримка, протекціонізм і система пільг для національного кіно — так, як в усіх країнах Європейського Союзу. Якщо не буде такої підтримки, кіно не буде. Так, є певні країни, в яких немає національного кінематографа. Зазвичай ідеться про третій світ. Не може бути повноцінної європейської нації без власного культурного продукту, а кіно — одна з ключових складових формування культурно-інформаційного простору.
Ми в Google+