Відповідь на це запитання дає саме життя. Нові патрульні поліцейські, пройшовши підготовку на базі українських вишів, ще торік з’явилися у кількох мегаполісах, серед яких був і Харків. Тут, як і в інших містах, до нових охоронців правопорядку приглядалися дуже пильно, фіксували кожний промах і кожний успіх. І дотепер суперечок і розмов із цього приводу залишається чимало. Але очевидно: реформа триває, і її вже не зупинити.
.jpg)
Як приживеться прищепа?
Партнерство, співпраця, сервісні послуги — ці принципи діяльності правоохоронних органів не один рік декларували спочатку стосовно радянської, а потім і української міліції. Проте насправді мало хто з громадян відчув їх на собі чи побачив на практиці. Старій міліції, за твердженням керівника дослідницького центру SPHERA соціолога Олександра Шульги, повністю довіряв лише 1% українців, а щодо роботи нової поліції, то це, швидше, не довіра до поліцейських у чистому вигляді, а бажання людей вірити. І навіть перші дні патрулювання нових поліцейських, перші гучні й цілком рядові розкриття злочинів та припинення правопорушень викликали в людей здебільшого не відчуття захищеності й довіри, а інтерес як до чогось небаченого й екзотичного.
Причини таких настроїв цілком зрозумілі, бо більшість громадян започатковану реформу спочатку сприйняли як чергову зміну вивіски на кшталт російського «ополіціювання» старої міліцейської структури. Та й звідки взятися новим правоохоронцям із новими принципами й підходами до роботи? Не на дереві ж чи на грядці вони виростуть. До слова сказати, на одній і тій самій грядці може вирости як бур’ян із чортополохом, так і корисна городина. Це вже залежить від того, хто її оброблятиме та окультурюватиме.
Попри різні точки зору, підготовку патрульних поліцейських для Харкова було покладено на Харківський національний університет внутрішніх справ.
За жорстким алгоритмом
ХНУВС таке завдання не застало зненацька. Тут, сповідуючи принцип, що несподіванки спіткають лише непередбачливих та неповоротких, до його реалізації готувалися заздалегідь.
Отож твердження, що починали буквально з нуля, не зовсім правдиве. Бо за опору став міцний, плеканий роками фундамент наукових досліджень, досвід побудови виховного та навчального процесів. Але в даному разі ці фундаментальні підвалини певною мірою могли стати й гальмівним елементом у цілком новій справі. На перший план виходив людський чинник: для революційної у відомчій освіті новації необхідно було підібрати ентузіастів, не зашорених радянськими та пострадянськими стереотипами. Тож було створено експертну групу з підбору тренерів або ж викладачів.
— У відбірковій комісії, крім професіоналів із нашого вишу, працювало дуже багато експертів. Це, наприклад, фахівці із правозахисної громадської організація «Ла Страда — Україна», харківські правозахисники, представники фонду «Благо», котрі безпосередньо працюють з ВІЛ-інфікованими й тими, хто зайнятий у секс-індустрії. Була така організація, що об’єднує багатодітні сім’ї. Тобто зібралися дуже різнобічні люди. Їхнє ставлення до майбутніх викладачів, які мали сформувати особистість нового поліцейського, було дуже прискіпливим, — пригадує дні організаційного періоду полковник міліції у відставці завкафедри соціології та психології ХНУВС Лариса Шевченко, яка брала участь у формуванні експертної групи.
За жорсткими умовами конкурсу було підібрано 170 тренерів, які мали підготувати претендентів на посади патрульних поліцейських із 25 дисциплін. Серед них не лише вогнева, тактична і фізична підготовка, основи правових знань, а й, наприклад, «Толерантність» як основа спілкування з будь-якими людьми, незалежно від симпатій чи антипатій.
Більшість викладачів були працівниками ХНУВС. Програму викладання, за словами Лариси Шевченко, запропонували іноземні партнери, і навіть свої нотатки ні експерти, ні викладачі не мали права туди вносити.
Були достатньо жорсткий алгоритм, дисципліна, регламентовані умови самого навчання і матеріали. З першого потоку, з 18 претендентів на тренерів, підібрали лише одну людину. Головна проблема експертів полягала в тому, що необхідно було чітко визначити, наскільки претенденти спроможні навчати по-новому. Бо навчання нових поліцейських коротке за часом — всього 10 тижнів. Через це воно має бути інтенсивним і інтерактивним. Це дуже складно навіть для студентів. Тренерам ще складніше: вони повинні застосовувати такі методики, щоб їхні підопічні могли показувати результати навчання щодня. За підсумками добору комісія передавала свої пропозиції до МВС, і вже там приймали остаточне рішення.
Патрульні з харківським вишколом
До старту навчального процесу в ХНУВС сформували справжню команду тренерів-однодумців, у яких було і бажання робити щось справді нове, і відповідна налаштованість, і мотивація.
— Люди в команді підібралися різні, — розповідає Лариса Шевченко. — Поруч з доктором наук Іриною Яковенко з академії правових наук були наші випускники магістратури, наприклад Яна Посохова, аспірантка. Усі проходили конкурс, психологів було багато. Наприклад психолог, який довго працював у колишньому «Беркуті». До складу тренерів увійшли також наші відомі пілоти, які брали участь в ралі. Під час підготовки тренерів їх консультували фахівці із країн ЄС, Грузії, США.
Навчальний процес будувався виключно на інтерактиві, без якого за такий короткий термін підготовки неможливо вкласти потрібні знання та навички. Дуже мало часу. Щонайменше потрібен рік. В Америці це 11 місяців. Але там інша ментальність.
Складний конкурс і добір пройшли майже п’ять тисяч претендентів на звання нового патрульного поліцейського. Акцент робили на спроможності до навчання, яку визначали за системою GST, особистих рисах, фізичній підготовці. Більша частина курсантів — понад 85% — мала вищу освіту і ніколи не працювала у правоохоронних органах, а відсоток колишніх міліціонерів, які зважилися на конкурс, був незначний.
За два потоки у ХНУВС підготували понад 1100 патрульних поліцейських, які відразу після урочистої присяги на центральній площі Харкова приступили до служби і вже в першу ніч показали результати, які вразили.
Нині в університеті проходять підготовку майбутні патрульні поліцейські із Краматорська, Слов’янська, Сєверодонецька.
Окрім того, у ХНУВС у повній готовності очікують на початок навчання фахівців для боротьби з кіберзлочинністю.
— Наш факультет не стояв осторонь змін, започаткованих реформою, — розповідає начальник профільного факультету Вячеслав Марков. — Зокрема, спільно із працівниками департаменту національної кіберполіції України, представниками координатора проекту ОБСЄ в Україні АЙСІТАП розробили грунтовну концепцію кіберполіції, відповідно до якої готуватимемо фахівців. На сьогодні в Харкові протестували 2 тисячі осіб. Що стосується всіх кандидатів, то їх протестовано приблизно 10 тисяч в усій Україні.
— Наші курсанти — майбутні спеціалісти з кіберзлочинності вже сьогодні показують майстерність. Вони щоночі моніторять кіберпростір. І це наряд, служба, реальний результат, який передають до МВС і враховують та використовують у практичній діяльності. Це робота, якою вони потім займатимуться, — долучається до розмови ректор Харківського національного університету внутрішніх справ Валерій Сокуренко.
Проте, за його словами, навчання у ХНУВС — це не такий собі карт-бланш для курсантів. Кожен має довести, що він відповідає всім вимогам, які висувають перед поліцейськими. Керівник вишу також застерігає від шаблонного підходу до навчання працівників поліції. Адже це не лише патрульна служба. А новій правоохоронній структурі європейського зразка конче потрібні й нові криміналісти, слідчі, детективи, щодо яких законодавець має ще сказати своє слово.
— Безперечно, ми і надалі вдосконалюватимемо та оновлюватимемо навчальний процес, методики, підходи до виховної роботи. З приводу цього переконаний, що без України в душі навіть із найпідкованішого курсанта справжнього поліцейського зробити неможливо, — каже ректор університету. — Саме з огляду на те, що ми перебуваємо на сході України, ставлю перед колективом завдання, щоб університет був справжнім центром патріотичного виховання.
Такі собі знакові… дрібнички
Проте не відразу прийшло до нових поліцейських визнання і довіра, рівень якої коливається у межах 70—80%. І зароджується вона, здавалося б, із непомітних дрібниць. Один мій товариш розповідав, як він безуспішно намагався запустити на морозі двигун свого «Ланоса». Спробував когось зупинити, щоб узяли на буксир, та в годину пік це були марні сподівання. Отож безнадійно тупцяв біля авто із причепленим буксирувальним тросом, аж доки біля нього зупинилася патрульна поліцейська машина. Ввічливі хлопці розпитали про проблеми і… взялися власноруч штовхати авто, яке таки загурчало.
— Раніше таке навіть не могло приснитися, — каже мій товариш.
А моє власне сприйняття правоохоронців повернулося на 180 градусів під час прогулянки з півторарічним онуком, який вітально помахав рученям патрулю, що проїжджав повз. І, о диво, відчинилося переднє віконце «Пріуса», й дівчина у формі поліцейського відповіла таким самим жестом і усмішкою моєму малюкові, радості якого не було меж. Ось тоді й повірилося, що на вулиці Харкова вийшли справжні дяді Стьопи (і тьоті також), які й з малечею знайдуть спільну мову, і стареньку переведуть через дорогу, і навіть безхатченкові не дадуть замерзнути в кучугурі.
ПРЯМА МОВА
Арсеній ЯЦЕНЮК,
Прем’єр-міністр України:
— ХНУВС — це одна з найбільш професійних баз у країні. Ми з міністром внутрішніх справ говорили, що, на щастя, ця база залишилася в державній власності, хоч були потуги її потягнути, наскільки мені відомо.
Наприклад навчальний центр, поліцейська дільниця, яку ми побачили, — це один з елементів якісного тренування. І навіть наші американські партнери сказали, що це справді дуже фахова і правильно побудована система тренувань і навчання нової української поліції.
Олександр БАНДУРКА,
академік, дійсний член Національної академії
правових наук України:
— Два місяці для підготовки патрульних поліцейських — це занадто мало. Навіть попри те, що людина має вищу освіту. За такий короткий термін можна отримати лише ази. Надалі здобуті знання потрібно доповнювати або ж службовою підготовкою, або ж заочним навчанням, або ж підвищенням кваліфікації. І якщо говоримо про брак у їхній роботі — неправильно складені протоколи чи недотримання якихось норм закону, то це не їхня вина, а біда, що їм для навчання відвели мало часу.
У нас окремі реформатори бачать реформу в зниженні рівня підготовки поліцейських. А потрібно навпаки — піднімати освітню планку.
Катерина ЛЕВЧЕНКО,
президент міжнародного правозахисного центру
«Ла Страда — Україна»:
— Дуже важливо зберегти систему відомчої освіти. Вона потребує оновлення, але оновлення не означає руйнування. Дуже важливо, щоб фахівців готували з базової спеціальності — правозахисна діяльність, правознавство тощо. Обов’язково, щоб була спеціалізація фахівців, але не три і не чотири місяці. Це має бути один чи два роки — залежно від спеціалізації.
Маючи досвід співпраці з МВС із 2000 року, знаю різні періоди, різне ставлення до освіти. Зазначу, що ХНУВС — це дуже динамічна інституція, в якій працюють люди, готові до змін. Не варто забувати, що весь цей час злочинність розвивається. Вона ускладнюється, професіоналізується. І для протидії їй необхідні люди з дуже глибокими знаннями.
Ми в Google+