Після Чорнобильської аварії донині чинною постановою Кабміну УРСР від 23 липня 1991 р.  № 106 встановлено порядок радіаційного контролю за продукцією, що походить із забруднених радіонуклідами територій. Він зокрема стосується деревини та виробів із неї, сертифіката на вміст радіоактивних речовин, у яких він — «єдиний документ, що дозволяє переробку і реалізацію продукції, виробленої (заготовленої) в зазначених зонах». Однак він входить до переліку документів, що надають екологам під час оформлення експорту в пунктах пропуску через державний кордон.

Якщо не можна, але хочеться…

Зрозуміло, що ніхто не знає краще реальну ситуацію в конкретних масивах лісу, ніж служби радіаційного моніторингу лісового господарства. Тож Кабінет Міністрів України своєю постановою від 26 жовтня 2000 року №1610 вніс зміни до ще радянських часів документа, чітко конкретизувавши: сертифікат вмісту радіоактивних речовин на продукцію, що призначена для експорту, видають спеціально уповноважені установи Державного комітету лісового господарства України. Для Житомирської та Вінницької областей це Поліський філіал Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г. Висоцького (ПФ УкрНДІЛГА).

Причому йдеться не про лобіювання чиїхось інте ресів (навіть коли це стосується юридичних осіб державної форми власності), а здоровий глузд, бо наприклад на Житомирщині саме працівники цієї наукової установи впродовж майже тридцяти років відстежують радіаційну ситуацію в лісах і розробили методики та рекомендації з ведення лісового господарства й реабілітації радіаційно забруднених територій. На жаль, науку в Україні фінансують за залишковим принципом, а тому плата за видачу сертифікатів на вміст радіоактивних речовин у деревині забезпечує до 70% кошторису ПФ  УкрНДІЛГА.

Звісно, охочих відкусити частину чужого пирога ніколи не бракувало. Тож 2007 року Державна екологічна інспекція України вимушена була нагадати своїм підлеглим у Київській і Житомирській областях про «забезпечення безумовного дотримання вимог постанови КМУ від 26. 10. 2000 р. № 1610» та обов’язковість визнання екологами сертифікатів, виданих уповноваженими лабораторіями Держкомлісу України.

Чи не «обміліє» валютний потік від продажу деревини — залежить не лише від лісівників. Фото автора

…то треба знати, у кого запитувати

Натомість нинішній очільник Державної екологічної інспекції у Житомирській області «мудро» покінчив із практикою своїх попередників, які за роз’ясненнями спірних питань у трактуванні норм законодавства звертались до свого безпосереднього керівництва у Києві. Лист із власним баченням того, хто має видавати сертифікати, направили із Житомира до… Державного агентства лісових ресурсів України. Звідти його переадресували «на місце» для розгляду і відповіді, яка, звісно, ні до чого не зобов’язує начальство у кабінетах житомирської екологічної інспекції.

Тим часом керівників держлісгоспів області поставили перед фактом, що із середини лютого 2015 року екологи під час оформлення експорту  деревини відмовились приймати  видані ПФ  УкрНДІЛГА сертифікати, бо, мовляв, його вимірювальна лабораторія не акредитована. Вже неофіційно лісівникам повідомили, що документ, без якого завантажений транспорт простоюватиме, а експортні договори зриватимуться, на Житомирщині можна отримати у хімічно-радіологічній лабораторії одного із ТОВ. Утім, іноземна компанія, що його акредитувала, не є членом Міжнародної асоціації з акредитації лабораторій, тому Національне агентство з акредитації України «не має жодних юридичних зобов’язань щодо визнання діяльності зазначеної компанії», тобто не визнає виданих нею документів.

Насправді ж у ПФ  УкрНДІЛГА і в лабораторії згадуваного ТОВ абсолютно однаковий статус, а ось ставлення до виданих ними сертифікатів — різне. До того ж вартість досліджень у приватній структурі суттєво вища, чого не скажеш про їхню достовірність, бо у відомчій науковій установі чудово знають радіаційні характеристики тих чи тих лісових масивів, тому професіоналів одури ти навряд чи комусь вдасться.

Хлібне місцечи суспільний інтерес?

Утім, акредитованими мають бути лише лабораторії та інші уповноважені органи, які видають сертифікати відповідності, тобто підтверджують, що «продукція, системи якості, системи управління якістю, системи екологічного управління, персонал відповідають встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством» (ст. 1 Закону «Про підтвердження відповідності»). Натомість сертифікат на вміст радіоактивних речовин, що зрозуміло навіть із його назви, характеризує всього-на-всього один конкретний показник. Тож теоретично передана на обстеження цілком гнила деревина мала б отримувати позитивний висновок і відповідний сертифікат, якщо радіація буде «в нормі».

Крім того, лабораторія ПФ УкрНДІЛГА підпадає під визначення «вимірювальна» (відповідно до Закону України «Про метрологію і метрологічну діяльність»), тож їй достатньо бути атестованою, а не акредитованою, як того вимагають в екологічній інспекції Житомирської області. До речі, у північних областях України видані відомчими лабораторіями лісової галузі сертифікати на вміст радіоактивних речовин не визнають екологи лише на Житомирщині, лісівники якої — одні з найбільших за обсягами постачальники деревини на експорт.

Не дивно, що управління Служби безпеки України в Житомирській області вбачає у діях екологів спробу «усунення державної установи з ринку надання послуг з дослідження та видачі сертифікатів радіологічної якості з одночасним лобіюванням інтересів приватної комерційної структури». Утім, насправді йдеться про більше, бо спроба «переорієнтувати» досить незначні у масштабах держави фінансові потоки загрожує зривом експортних контрактів, втратою так потрібної нині Україні валютної виручки та руйнуванням десятиліттями напрацьованої системи радіаційного моніторингу лісів на забруднених від аварії на ЧАЕС територіях.