Шкільний автобус зазвичай може довезти учнів до опорної школи у сусідньому селі, де вони здобудуть якіснішу освіту. Це на рівнині. У горах свої закони: тут на заваді знан­ням часто стає її величність Природа. Школи інколи настільки віддалені від осель горян, що дітям щодня доводиться долати десятки кілометрів, щоб потрапити на урок. Гірський ландшафт, річки й потічки, не дорога, а численні серпантини нерідко у поєднанні з погодними умовами зупиняють не лише дітей, а й дорослих. Коли два дні поспіль періщить злива, бешкетують вітровії або взимку йде сильний сніг, горяни залишаються відрізаними від цивілізації.

Важко уявити, як учням вдається дістатись до шкіл. «А ось так: стежками й стежинками діти збігають із гір, ще й на сопілці виграють!» — усміхається заступник начальника відділу освіти Косівської райдержадміністрації Івано-Франківщини Наталя Волощук.

До школи — гвинтокрилом?

На Франківщині майже 700 загальноосвітніх навчальних закладів, з них 225 — у гірській місцевості. Тут щороку зростає кількість малочисельних шкіл. Оптимізуючи мережу, Міністерство освіти і науки створює опорні школи, де учні можуть здобути якіснішу освіту, користуватися кращою матеріальною базою. Натомість у горах підвозити учнів шкільним автобусом майже неможливо.

«Наші діти звикли до таких умов, цьогоріч значних заметілей не було, тому вдавалося відвідувати школу, — розповідає «УК» Наталя Волощук. — Деяким учням ще до проїжджої частини треба гірськими схилами пройти аж три кілометри і тільки потім можна під’їхати транспортом. А коли геть дороги замете або дощі змиють ґрунти, то хіба гвинтокрилами школярів розвозити!» Вона додає, що в гірській місцевості опорні школи створити майже неможливо, навіть якщо відремонтувати дороги. «Ми налаштовані найближчим часом не оптимізовувати мережу навчальних закладів. Деякі села настільки віддалені, що організувати підвезення учнів неможливо. Приміром, у селі Великий Рожен Косівського району функціонують дві школи: одна І—ІІІ ступенів, а друга в горах І—ІІ ступенів — малочисельна, оскільки тут всього 25 учнів, — зазначає пані Наталя. — У нас зареєстрована Космацька об’єднана територіальна громада, де п’ять малокомплектних шкіл, тобто в них нема повноцінних класів. Приміром, у Космач-Ведмежівській — 2 класи, де 18 учнів, у початковій Космач-Плаюцькій — 15, у Космач-Банівській І—ІІ ступенів у шістьох класах 47 учнів, у Космач-Русівській І—ІІ ступенів у восьми класах 56 учнів, у Космач-Ставницькій у восьми класах 65 учнів».

Місцеві чиновники кажуть, що заважає підвезенню учнів ландшафт. У селах стан доріг незадовільний. До квітня бухгалтери райвідділу освіти обслуговують ці школи, нараховуватимуть зарплату педагогічним працівникам, а надалі навчальними закладами опікуватиметься Космацька ОТГ. Як ці школи функціонуватимуть згодом, залежатиме від спроможності громади, що їх утримуватиме.

Серпантинами — тільки з повним приводом!

Мальовниче Яремче теж вабить горами. Тут серед малочисельних — Вороненківська школа, де у 1—4 класах 26 учнів. Невеличке село Вороненко підпорядковується сільській раді в Яблуниці на Франківщині.

Оскільки зима була помірно теплою, школярі уроків не пропускали, одначе зазвичай підвозити школярів гірськими серпантинами надзвичайно важко. Особливо потерпають старшокласники, які закінчили навчальні заклади І—ІІ ступенів відносно неподалік від дому, а тепер змушені їздити на уроки за кілька десятків кілометрів. «Для цього потрібна спецтехніка, звичайний шкільний автобус не може підвозити, — каже начальник Яремчанського управління освіти і науки Іван Онутчак. — У нас 10 автобусів, один з них — на базі повнопривідного автомобіля, де встановлено платформу для перебування дітей. Саме цей автобус довозить учнів у Вороненківську школу. Адже звичайний рейсовий по горах не доїде, тим паче що везти дітей — це великий ризик. Дороги не в найкращому стані, й відповідальність водія величезна: крім вибоїн, на заваді часто стає погода, а її, звісно, не замовиш».

За словами посадовця, у розвитку Карпатського регіону є певні труднощі. Зокрема, стійка тенденція збільшення малочисельних шкіл — молоді сім’ї виїжджають на заробітки за кордон, тож школи напівпорожні. «Ні кількісно, ні якісно склад педагогів поки що не змінився, — зазначає Іван Онутчак. — Не вистачає вчителів іноземної мови, природничих дисциплін. Це пов’язано з підвезенням цих педагогів — їм дорого платити за проїзд за 25—30 км, оскільки часто вчителі працюють на половину чи чверть ставки. Також сільські школи недостатньо забезпечені комп’ютерами, немає мультимедійних комплексів. Це спричиняє погіршення якості знань на тлі інших учнів, які навчаються у школах з кращим матеріальним забезпеченням».

Рятують інтернати

Загалом на Івано-Франківщині учнів підвозять до шкіл 180 автобусів майже стовідсотково, за винятком тих населених пунктів, де немає асфальтованих шляхів. А там, де неможливо доїхати до навчальних закладів, учні в неділю ввечері або в понеділок вранці облаштовуються в пришкільних інтернатах (в області їх 11) і мешкають там упродовж усього навчального тижня. Додому повертаються лише на вихідні, і то, якщо хороша погода. Харчування і проживання школярів фінансують з місцевого бюджету, там де розташована школа.

«Торік на Франківщині створено три опорні школи, цьогоріч ми оголосили конкурс, нині навчальні заклади подають матеріали, після чого обласна комісія вирішуватиме, які заклади переможуть, — розповідає «УК» заступник директора — начальник управління дошкільної, середньої та позашкільної освіти департаменту освіти і науки Івано-Франківської ОДА Іван Будзак. — У гірській місцевості складно організувати роботу опорних шкіл, оскільки учнів до них треба підвозити. Малочисельні і малокомплектні школи фінансують, як і раніше, з районних бюджетів. За законодавством, якщо в школах І—ІІ ступенів менш як 25 учнів, то її не фінансують з освітньої субвенції — такий середній навчальний заклад стає філією опорного або знижується ступінь, чи громада шукає кошти на його утримання. Скажімо, якщо школа І—ІІІ ступенів малочисельна, її ступінь знижується.

Чи розв’яжуть проблему малочисельних шкіл нові об’єднані територіальні громади, цікавлюся. «Якщо громада матиме достатньо коштів, щоб утримувати такий навчальний заклад, то він і надалі функціонуватиме, а якщо ні — будуть змушені приймати рішення з оптимізації шкільної мережі: міркуватимуть, де робити опорну школу, а де філію», — пояснює Іван Будзак. — Слід зважати на специфіку регіону. Фактичного плану оптимізації таких шкіл в області немає і не може бути, оскільки тільки громада, сесія районної ради може прийняти рішення про зниження ступеня, об’єднання шкіл чи створення філії».

За словами посадовця, щоб забезпечити якісну освіту в гірських школах, потрібно проводити роботу з учителями, однак сучасні педагоги й у горах намагаються дати учням хороші знання.

«Усе тримається на вчителях. Так буде і надалі. Реформа освіти залежить насамперед від кожного педагога, наскільки він готовий до змін, — каже заступник директора департаменту. — Якщо є вакансії, молоді вчителі йдуть працювати в гірські школи. Проте вільних місць майже немає, бо немає багато годин викладання».

Тож якщо до школи не дійти і не доїхати, однією з можливих перспектив підвищення якості освіти в гірських навчальних закладах може стати дистанційне навчання. Тепер учителі у різних куточках України мають доступ до сучасних освітніх платформ, наповнених цікавим контентом. Тут кожен охочий може користуватися безплатними відеоуроками з алгебри, геометрії, фізики, хімії, біології та інших дисциплін, переймати досвід прогресивних педагогів тощо. Такому онлайн-помічникові (а він міг би стати рятівним кругом для багатьох школярів-горян та їхніх педагогів!) не потрібне підвезення до віддалених шкіл, а лише доступ до всесвітньої павутини. У XXI столітті, у час новітніх технологій, діти із сіл, особливо в гірській місцевості, досі мріють про швидкісний інтернет, без якого дистанційна освіта не постукає у школу.