Суспільство наближається до створення штучного інтелекту. Чим це загрожує йому й чи таїть небезпеку? Одна з важливих функцій штучного інтелекту — опрацювання інформації, тобто виконання того, що покладено нині на людський розум. Речі, які ще нещодавно здавалися науковою фантастикою, тепер уже втілюють у життя.

Нікого вже не дивує, скажімо, введення у тканини організму різноманітних чипів. На часі імплантація штучних блоків пам’яті та моделювання складних математичних алгоритмів. Моральні й етичні аспекти цього питання не обговорюватимемо, але доречно спитати: де буде межа між людиною та штучним інтелектом?

Виникає природне запитання: що ж тоді залишиться на долю людини? Чи не програє вона в майбутньому штучному інтелекту в змаганні за інтелектуальне лідерство у цьому світі?

Щоб відповісти на нього, слід подумати про інше. Що може людина, не доступне в майбутньому штучному інтелекту?

Людській природі притаманна індивідуальність. Кожна людина — особистість. Штучному інтелекту принаймні нині така властивість не доступна. З цієї відмінності випливає інша обставина: розмаїтість і творчість мислення. Для однієї людини яблуко, що впало на голову з дерева, — невелика неприємність, для іншої — закон всесвітнього тяжіння.

Є ще одна риса людської психіки, якої нема у штучного інтелекту. Хоч як парадоксально, здатність помилятися. Пошук помилки часто спричиняється до здобуття знань, яких не можна здобути, використовуючи закони логіки.

Людський індивідуалізм та егоцентризм — потужний генератор мотивації. Спрямування мотивів визначається не на основі логічних посилів, а потребами «его» людини, часто непередбачуваними й непрогнозованими. Тому шлях пізнання людини, прокладений галузистими манівцями часто помилковий, повільний, але саме на невторованих дорогах можна знайти нові зерна знань.

Людиною, її «его» керують інстинкти і прищеплені їй вихованням етичні й моральні норми. Очевидно, набуте легше зруйнувати, ніж те, що мільйони років закарбовувалося на генетичному рівні.

Спілкування з комп’ютером, а надто зі штучним інтелектом без застосування до них гуманітарних підходів неминуче призведе (уже це видно) до втрати ролі гуманітарних цінностей у декого з тих, хто надто глибоко поринув у нього.

Проте інстинкти, які в сучасному суспільстві значною мірою контролюють моральні засади, сумління кожного громадянина, залишаться недоторканними. Це небезпечна гуманітарна проблема, яка потребує негайного втручання.

Є ще одна проблема, на яку пропоную поглянути з незвичного боку. Ідеться про систему навчання й контролю знань за допомогою комп’ютерних програм і зокрема тестів.

Опитування студентських аудиторій свідчить: менш 10% юнаків і дівчат вважають, що тести — ефективний навчальний засіб. Тим часом чи не в усьому світі застосовують контроль знань комп’ютерним тестуванням. Навіщо це потрібно?

Перша думка: студентам для засвоєння знань. Хоч як це парадоксально, проблема не на першому місці.

Аби краще зрозуміти, про що насправді йдеться, вдамося до аналогії. Щоб з’явився автомобіль «мерседес», спершу необхідно було створити підводу. А щоб штучний інтелект зміг спілкуватися з пацієнтом, необхідно спершу налагодити спілкування людини з комп’ютером за допомогою простих тестів, а процес навчання вторинний. Це аж ніяк не означає, що в цьому немає жодної користі. Людина теж, крім навчання, робить перші кроки у спілкуванні в майбутньому зі штучним інтелектом. І хочемо цього чи ні, мусимо пройти цей шлях від підводи до «мерседеса», від комп’ютера до штучного інтелекту.

Микола КАШУБА,
завідувач кафедри загальної гігієнита екології,
професор Тернопільського національного медичного університету
імені Івана Горбачевського,
для «Урядового кур’єра»