Серед лідерів гастрономічного туризму за розмаїттям запропонованих страв і місць, де їх виробляють, Херсонщина. Тут гостинно зустрінуть у ресторані з вінтажною кухнею, пригостять вином у численних домашніх винокурнях, ексклюзивним сиром з ферми, овочами та фруктами просто з поля. А ще в області є місце, де можна посмакувати делікатесом світового рівня — мармуровим м’ясом.

На вигляд мармур, на смак ніжність

Традиційно мармурове м’ясо виробляють США та Австралія, хоч справжнім мармуровим вважають те, що походить із японської провінції Кобе. Звісно, коштує воно недешево. Японський делікатес, у якому відсоток жиру перевищує відсоток м’яса, сягає тисячі доларів за кілограм.

Чому ж так дорого цінять таке м’ясо? Особливих смакових якостей воно набуває завдяки  внутрішньом’язовому жиру, рівномірно розподіленому у вигляді жирових прошарків між м’язовими волокнами. Під час теплової обробки м’яса жирові прошарки тануть, наповнюючи його соком, і воно набуває неповторної м’якості й ніжності. Що вища мармуровість, то ніжніший виходить стейк.

Крім прекрасних смакових якостей, така особлива яловичина має корисні властивості, адже випереджає звичайну за змістом азотистих екстрактних речовин, пантотенової кислоти, біотину. Ці складові підсилюють секреторну функцію травного тракту і сприяють кращій засвоюваності продуктів. М’ясо містить залізо в легкозасвоюваній формі.

Щоб скуштувати чи не найдорожчий у світі корисний стейк, не обов’язково їхати до американського Техасу чи японської Кобе. Соковитий, ніжний, виготовлений за традиційною у світі рецептурою — саме такий вам подадуть у кафе в селі Тавричанка Каховського району. І запросять не надто дорого порівняно з ресторанними цінами — 200 — 300 гривень за порцію з овочевим гарніром. Щоправда, така послуга поки що доступна лише організованим групам туристів, а домовитися про дегустацію можна з керівництвом Тавричанської об’єднаної територіальної громади.

Саме на території цієї громади працює дослідне господарство «Асканійське», де вирощують особливих корів, м’ясо яких пропонують туристам. Жителі громади досі згадують добрим словом господиню цього господарства Героя України Віру Найдьонову, син якої очолює його тепер. Вона була лідером, невгамовною щирою людиною, завдяки якій «Асканійське» стало таким, як нині.

Щодо особливостей приготування ніжної яловичини, то, як зазначає кухар Наталія Улановська, стейки готують із вирізки. Рецепт приготування нескладний: слід додати сіль, перець, соєвий соус, замаринувати, згодом смажити на грилі. Смакує дуже добре, нагадує одночасно і яловичину, і свинину, нема характерного запаху. Стейк дуже ніжний і соковитий, хоч губами його їж.

Фото з сайту khersonline.net

Кубинські зебу в херсонських степах

Виявляється, носії екзотичного мармурового м’яса — наші українські корівки, породу яких вивели і запатентували у 1972 році в колишньому радгоспі «Асканійський». Остаточно та офіційно породу затверджено постановою Кабінету Міністрів України у 2009-му. Про це та інше розповів головний зоотехнік державного підприємства «Дослідне господарство «Асканійське» Юрій Капустін.

— Породу, яка дає мармурове м’ясо, виведено на основі нашої червоної степової, — розповідає Юрій. — Щоправда, нині в її крові тече ще кров чотирьох екзотичних корів з різних континентів: шароле, герефордської, санта-гертруди та кубинської зебу. Внаслідок схрещення цих п’яти порід, яке свого часу здійснили спеціалісти Асканії-Нови, і народилася наша особлива корівка. Унікальність її полягає в тому, що ця порода адаптована до умов спеки півдня України. Насправді тварина дикувата, тож їй слід створити природні умови, годування та випасання — у природному майже дикому середовищі. Кров агресивного кубинського зебу, звісно, додає до характеру наших корівок рис войовничості. Тому просимо відвідувачів не підходити близько до воріт, за якими утримують тварин. І ще одна особливість: наші корівки споживають лише натуральну сировину, нашу поживну українську траву. М’ясо отримуємо екологічно чисте, органічне.

І хоч порода і невибаглива, догляду потребує з урахуванням особливостей характеру. Наприклад, не можна відбирати телят у мами протягом півроку. Звісно, всі ці особливості спеціалістам відомі. Також вони точно знають, що таке поголів’я єдине в Україні. Це репродуктор для розмноження породи, її збереження й реалізації іншим суб’єктам господарювання для подальшого розведення.

Худобу в «Асканійському» утримують виключно із племінною метою — вирощують молодняк, щоб згодом реалізувати. Породу купують неактивно, тваринництво останні 10—20 років занепадає, а таке особливе ще не вийшло на ринок та не знайшло покупця. Асканійський молодняк купують підприємці зі Львівської, Сумської, Донецької областей. Співробітник господарства підкреслює, що працівники всім покупцям розказують про необхідність пасовищ, вільного вигулу, природної їжі. Ця порода здатна повністю себе прогодувати, перебуваючи у полі: влітку тварини їдять траву, взимку — силос. А головне — достатньо води в будь-яку пору року.

Економічний ефект і перспективи від вирощування породи очевидні. По-перше, постійний високий приріст ваги: бички досягають 1100 кг. По-друге, висока ціна м’яса.

«Асканійське» раде туристам і спеціалістам, яким показують і ферму, і неймовірної краси дендропарк, і мальовничий ставок, і кілька спортивних комплексів.