НОВЕ ВИДАННЯ

У своїй книжці юрист Віктор Мойсеєнко чи не вперше в новітній історії нашої держави зробив грунтовну спробу дослідити непростий шлях становлення в Україні доволі специфічного інституту - служби помилування. Хоч би як традиційно сприймалася назва видання - "Помилувати не можна стратити" - саме вона, безумовно, заінтригує і професійний цех правників, і широкий читацький загал. Як влучно завважив у передньому слові до книжки Левко Лук'яненко, "без коми назва твору - загадка, а позаяк на кону не якась дрібничка, а життя людини, то загадка постає перед читачем як напружена психологічна інтрига: стратять чи не стратять?"

Автор впродовж п'яти років працював керівником Служби з питань помилування. Тож у намаганні розкрити справжню "кухню" цієї інституції йому не доводиться ходити манівцями: читач отримує інформацію з перших рук. Варто лише зануритися у книжку, і перед вами постане копітка праця десятків фахівців-юристів, державних відомств, яка зазвичай "ховається" за кількома рядками опублікованого в "Урядовому кур'єрі" указу Президента про помилування. Розповідаючи про суто професійні аспекти роботи Служби помилування, Віктор Мойсеєнко зміг передати ту атмосферу відповідальності і незаангажованості, яка панувала в очолюваному ним колективі. Це ж бо про таких людей сказано: справедливість - їхнє ремесло...

Особливу зацікавленість читачів викличуть розповіді про конкретні факти звернень, що їх довелося розглядати Службі помилування. За кожним таким поданням -поламані долі людей, надії на вищу справедливість, сумніви і, зрештою, важкий вибір фахівців, які мають підготувати рекомендації Президентові, аби той поставив вирішальну кому у невизначеному "Помилувати не можна стратити".

Окремий розділ автор присвячує власне історії інституту помилування - найстародавнішому у кримінальному законодавстві. Виявляється, перша згадка про звільнення від покарання сягає у ХХ сторіччя до нашої ери. Зафіксована на єгипетському папірусі, вона досі зберігається у Берлінському музеї.

Повертаючись до нашої держави, слід згадати, що правом помилування широко користувалися князі Київської Русі. Затверджена 5 квітня 1710 року Конституція Пилипа Орлика - перша європейська у сучасному розумінні - зобов'язувала гетьмана Війська Запорозького "здійснювати покарання причетних до злочинів згідно з буквою закону і повсякчас дотримувати справедливості". Автор вдало прокладає місток від історичної минувшини до сьогодення - створення Служби помилування у незалежній Україні.

Саме намагання оглянути весь обшир питань - правового, історичного, морального характеру, - пов'язаних з діяльністю інституту помилування, робить книжку Віктора Мойсеєнка надзвичайно корисною для всіх, хто цікавиться цією проблематикою.