Линове, Нова Слобода, Берюх, Каліші, Рутнєве, Бруски, Ширяєве, Юр’єве…

Назви цих сільських населених пунктів навряд чи знайомі широкому колу співвітчизників — за винятком хіба що жителів Путивльщини Сумської області та окремих краєзнавців, учених, дослідників старовини. 

А об’єднані ці села горюнським знаменником, адже саме тут майже пів тисячоліття живуть представники цієї унікальної етнічної групи, аналогів якій немає у світі. 

І до цього часу вчені не можуть дійти згоди стосовно виникнення-походження цього етносу, особливостей розвитку, географічних, національних, часових та інших чинників, що вплинули на формування поселення саме на території Путивльщини. 

Тож, як наголошує начальник управління культури і туризму Сумської ОДА Олена Мельник, обов’язок сьогоднішнього покоління — зберегти цей неповторний духовний острівець для нащадків, адже в нинішню епоху новітніх технологій швидко зростає ймовірність того, що час безжально поглине навіть пракоріння народних звичаїв, традицій.

Крім того, фестиваль «На гостини до горюнів» підтримав Український культурний фонд, надійшло фінансування з державного та обласного бюджетів, а захід внесли до загальнонаціонального плану Міністерства культури та інформаційної політики з нагоди відзначення 30-річчя Незалежності України.

Відтак можна сподіватися, що він стане дієвим поштовхом для започаткування в Україні фестивального руху субетносів. 

Локації — на будь-який смак і уподобання

Перший фестиваль викликав неабияке зацікавлення, адже до провінційного поліського села завітали численні гості не лише з усіх куточків Сумщини, а й Донецької, Полтавської, Чернігівської та інших областей зі своїми творчими мінізвітами. 

Постаралися і господарі, запропонувавши розмаїту культурно-мистецьку та гастрономічну програму.

Тобто, за словами начальника відділу культури і туризму та охорони культурної спадщини Новослобідської сільської ради Тетяни Лучанінової, фестиваль став міцною платформою, яка дасть змогу представити традиції, обряди, ремесла, страви. 

Особливо популярною виявилася фотозона, де охочі могли увічнити себе на світлинах з колоритними співачками і співаками-горюнами на тлі музею, на його подвір’ї. 

В іншій локації приміряли горюнське вбрання, поруч проводили майстер-класи з виготовлення витинанок і глиняних виробів, ткацтва, лялькарства, писанкарства, художньої обробки шкіри. 

А в п’яти куренях господині пропонували автентичні страви — сичники, суп із маком та огірками, борщ зі щавлем, спеціально настояні горюнські чаї. 

Як наголосила учасниця фестивального дійства Надія Калінкова, їй до вподоби картопляники з капустою, клинушки на соді і старокваші слобідській, млинці із сиром домашнім. Усі рецепти з давнини — від мам, бабусь, прабабусь.

Організували також ярмарок крафтових виробів Сумщини.

А співочо-танцювальну крапку поставив творчий марафон, у якому взяли участь сотні учасників художньої самодіяльності.

І «Зозуля» завітала

Серед пісенно-обрядового розмаїття виокремлювалася «Зозуля», яку горюни традиційно виконують на свято Вознесіння Господнього, аби в їхніх господах завжди панували добро, мир, достаток. 

Як пригадує Ганна Кіріліна події 70-річної давнини, «а мы большими гуртами собирались, ленты ж отыи у куклы по всей ветке и ходили-спивали «кукушка-рябина, кукушка-рябина не сильно вродила, город городила».

На фестивалі обряд виконав  аматорський фольклорний ансамбль «Колос», який дарує своє мистецтво два десятиріччя поспіль.

Гості фестивалю відразу впізнавали горюнські пісні, адже в них простежуються неповторні музичні інтервали, яких немає в жодних інших піснях. Та й місцева говірка з поєднанням діалектичної лексики і фонетики, інтонаційні наголоси додають колориту. 

І це при тому, що всі твори виконують без супроводу жодного музичного інструменту.

Починає соло-заспівувач, до нього приєднуються інші, які співають виключно на низах, гуртовій частині зазвичай притаманне багатоголосся — почасти поліфонія становить сім голосів.

А завершенням пісні чи куплету слугують гуканки — тієї чи іншої висоти і тривалості звучання.     

Музей як машина часу — назад на століття

Справжньою гордістю для горюнів став персоніфікований музей, який, до речі, як етнографічний — перший на території сучасної Східної України. 

За основу взяли звичайну сільську хатину, зведену ще 1903 року і в якій постійно мешкали горюни.

Її спочатку демонтували, реконструювали, побілили, помазали підлогу, а вже потім наповнили унікальними експонатами, які, на щастя, збереглися не тільки в Новій Слободі, а й навколишніх селах.

Звернулися до односельців і отримали відповідну реакцію: селяни активно приносять — предмети кухонного та господарського побуту, зокрема діжки (кадубці), скрині, а також вишивки,  книжки, одяг, світлини, словом, усе, що колись слугувало далеким прародичам. 

А що вже рушників — десятки і всі неповторні: ті, що вішали на образи на покутті, весільні, настільні, коровайні.

Певними запасами поділився Путивльський краєзнавчий музей — вдалося назбирати кілька сотень експонатів, кожен із яких знайшов своє місце.

Кошти надали Державний фонд регіонального розвитку і спонсори.  

Зараз це невеличкий комплекс, що складається з аутентичної хати, сараю, клуні і навіть вітряка. Тож сьогоднішні відвідувачі, а їх тут за останні 2—3 роки побувало кілька тисяч, мають змогу бачити, в яких умовах жили горюни сто чи й двісті років тому. 

Екскурсії проводять горюнською мовою, адже всі працівники закладу — місцеві жителі-горюни, які чудово знаються на музейному матеріалі. 

Цікаво, що музей став також місцем, де чи не щодня збираються селянки старшого віку, хоча й молодь не цурається, аби погомоніти про життя-буття, поділитися новинами, випити запашних місцевих чаїв, настояних на різнотрав’ї. 

Вхід до музею, який працює без вихідних з 9 до 17 години, для дорослих — 8, для дітей — 5 гривень. Відстань від Сум до села трохи більш як сто кілометрів. 

Як кажуть гості фестивалю, Нова Слобода варта, аби побувати в цьому неповторному краї. 

ДОВІДКА «УК»

Горюни — етнічна група, в якій поєдналися білоруські, російські та українські елементи побуту. Сформувалась у XVI столітті на основі давньо-слов’янського населення стародавньої Сіверщини та переселенців, про що є згадки путивльських писців. Зараз живуть переважно на Путивльщині Сумської області. 

За словами кандидата філологічних наук, фольклориста та етнографа Сергія П’ятаченка (м. Суми), на російсько-білорусько-українському покордонні живуть ще кілька таких етногруп, зокрема цукани, саяни. Тобто Полісся як певний культурно-етнічний заповідник із давніх часів зберіг залишки племінних особливостей.

ГОРЮНСЬКІ РЕЦЕПТИ

Картопляники (Картошники)

Цю страву готували жителі с. Нова Слобода до посту, і сьогодні вона в гастрономічному активі. 

Для приготування потрібні: картопля варена, сіль, борошно, 0,5 кг капусти, цибулина, морквина, соняшникова олія для смаження.

Очищену картоплю варять із сіллю, товчуть і охолоджують. До суміші додають борошно та замішують тісто. 

Для начинки тушкують капусту з цибулею та морквою. Ліплять картопляники та обсмажують на олії з обох боків. За бажанням до готової страви подають сметану. 

Носій технології приготування картопляників (картошників) Наталія Шаповалова, жителька села Нова Слобода, яка перейняла рецепт від своєї бабусі.

Сичики, село Линове (Путивльщина, Сумська область)

Технологія приготування. Сичики готують із квасолі, сала та цибулі. Спочатку слід відварити квасолю.

Потім приготувати піджарку — вижарити нарізане дрібними шматочками сало, додати багато цибулі, підсмажити. Піджарку і квасолю добре потовкти, сформувати кульки та подавати до столу. У місцевій вимові ця страва називається «сѝчікі». Якщо піджарку приготувати на олії, вони будуть пісні.

Носій технології приготування горюнка Жанна Василівна Дзекунова (1971 р.н.).

Місцевою горюнською говіркою приготування страви описують так: «Сварить квасолю. Приготовить перижарку — поджарить сало мелкими кусочками, хорошо выжарить, добавить луку — пабольша, поджарить. Поджарку добавить у квасолю. Потом ийе поталочь и сляпить шарики и подавать на стол. Назавали йих «сычиками»! Коли пережарку приготовить на посном масле — сичики будут поснаи». 

Дослідила начальник відділу культури, туризму та охорони культурної
спадщини Новослобідської сільської ради Тетяна Лучанінова