Нині жінками, які змушені були тікати з регіонів, охоплених бойовими діями, опікуються медики й волонтери. Останні кажуть, що їхні підопічні потребують багато різних речей, починаючи з памперсів, дитячого харчування та ліків і закінчуючи дитячими візочками. Але найбільша проблема — це житло. Виписувати жінок з пологового будинку нікуди. А зі сходу продовжують прибувати переселенці.

«В інформаційній війні перемагаютьне на полі бою…»

«Шпиталь Майдану», в приміщенні якого організовано центр допомоги біженкам, було створено у лютому цього року. В ті страшні дні, коли мирні протестувальники масово зазнавали вогнепальних поранень і їх потрібно було терміново оперувати.

«Ми звернулися до київських медиків з тим, щоб організувати польовий шпиталь, — пригадує ті події співробітник БО «Міжнародний благодійний фонд «Реабілітаційний центр «Шпиталь Майдану» Маріанна Варшавська. — Потрібні були три операційні. Вони підказали, що на Трьохсвятительській раніше була амбулаторія, яку три роки тому закрили. Оскільки ситуація була кепська, Будинок профспілок згорів, поранених просто нікуди було нести, то ми разом із хлопцями із «Самооборони» пішли подивитися на це приміщення. Зайшли в будівлю і жахнулися. Приміщення не опалювали, вода була лише у підвалі, проблеми з електрикою, стіни поросли грибком. І скрізь повно бруду».

Пані Маріанна розповідає, як разом з волонтерами виносила сміття, прибирала лід, а водночас збирала кошти, щоб швидко зробити ремонт та купити обігрівачі, які б гріли людину на операційному столі. Але жодні труднощі їх тоді не зупиняли, адже вони думали про єдине: як врятувати людям життя.

«Тоді ми навіть не думали про те, щоб легалізувати себе як організацію. Тому де-факто наша організація існує з лютого, а де-юре — тільки з квітня», — продовжує Маріанна Варшавська.

Коли закінчилися акції протесту, співробітники шпиталю займалися реабілітацією людей, які брали в них участь. Тут працювали психологи, фізіотерапевти, лікар-реабілітолог та інші фахівці.

Небайдужі люди несуть до київського центру все, що може знадобитися мамам з малечею

«Нині в нас чотири проекти, — каже Маріанна Варшавська. — За одним із них ми вивозимо людей із зони АТО, знаходимо їм тимчасове житло, забезпечуємо їжею, намагаємося знайти роботу. Спеціалізуємося на жінках і дітях. Це найбільш вразлива категорія. Чоловік, який є патріотом і хоче захищати Україну, найбільше боїться за близьких. І якщо ми захищаємо жінку з дитиною, він готовий чинити опір, воювати і відстоювати своє. У всякому разі, його можливості значно збільшуються».

Другий проект, який реалізує центр, — допомога породіллям. Це дуже копітка й емоційно складна робота, адже жінки, що пройшли пекло цієї війни, зазнали потрясінь, і як результат — багато складних і передчасних пологів. Співробітники центру розповідають, що домовилися із одним з найкращих пологових будинків столиці, аби влаштувати там майбутніх матусь. Там вони можуть перебувати близько місяця після пологів.

«Першою у нас була мама зі Слов’янська, яка народила двійню. Дві семимісячні дівчинки. Її мама загинула у будинку під уламками, а бабуся померла в лікарні від осколків. Залишилася сама, на вулиці, — розповідає Маріанна Варшавська. — З нею працювали психологи».

Маленьким переселенцям потрібно багато чого — від одягу до засобів гігієни

Зайвих запитань тут жінкам не ставлять, лише намагаються зробити все можливе, щоб створити їм зручні умови й повернути віру в те, що навколо них є люди, яким їхня доля не байдужа.

«В інформаційній війні перемагають не на полі бою, і лояльність до країни формується, коли люди бачать ставлення до себе  громадян з інших регіонів, — переконана Маріанна Варшавська. — Яка різниця, хто вона, та жінка, що до нас приїхала. Їй потрібна наша допомога, і ми її надаємо. Там людям промили мізки на повну. Але ми ж тут можемо все відкрутити назад».

Житло для немовлят

Хоч переконати вдається далеко не всіх. Серед тих, хто телефонує на «гарячу лінію» центру, є сім’ї, що наполягають, щоб їх перевезли до Росії. Наприклад, одна з родин попросила відвезти її до Воронежа. На запитання, чому саме туди, відповіли: тому що це Росія. «А ви патріоти?» — запитує волонтер центру. «Так, ми патріоти». — «А ви знаєте, що патріоти — це люди, які люблять свою країну?» — «То що, не вивезете?»

Коли цим людям на вибір запропонували одну з областей України, де готові приймати біженців зі сходу, вони просто кинули слухавку. І схожих випадків, кажуть волонтери, вистачає.

Є й ті, хто вважає, що волонтери розв’язуватимуть їхні проблеми з продажем і купівлею нерухомості. «Одна жінка зателефонувала, щоб повідомити, що в неї є чотирикімнатна квартира і ми повинні допомогти її продати якомога вигідніше, а вона натомість хоче купити нову в Харкові, — розповідає Маріанна Варшавська. — Довелося пояснювати, що таким ми не займаємося».

За словами Маріанни, ще один із проектів, над реалізацією якого вони працюють, – це табори для біженців, де вони можуть облаштуватися, поки знайдуть роботу та винаймуть житло.

Нині біженців розселяють у санаторій в містечку Тетерів на Житомирщині. Частині переселенців уже допомогли знайти роботу. Наприклад, двох жінок з Краматорська влаштували працювати в цьому санаторії.

«Наш співробітник, який працював на сході, допомагаючи вивозити власним автомобілем сім’ї з дітьми, привіз до Тетерева і свою родину. На сході працювати важко, і ми час від часу на тиждень забираємо наших хлопців на реабілітацію, — каже Маріанна Варшавська. — Чоловік також приїхав, щоб побути з сім’єю. У мирний час він працював на шахті прохідником.

Санаторій розташований у Коростишівському районі, а сам Коростишів, як ви знаєте, — один з українських центрів, де видобувають граніт. І досвідчені шахтарі там потрібні. Йому запропонували роботу. Так він отримав можливість облаштуватися з родиною на новому місці. Навіть спочатку подав документи, щоб працевлаштуватися. А потім несподівано прийшов і каже: «Коли на моїй рідній землі воюють, не можу тут залишатися». Тепер він проходить навчання в Нових Петрівцях, його вже зарахували до батальйону «Крим-1». Він піде воювати».

Житло для жінок з немовлятами — це нині найбільший клопіт волонтерів. Керівник економічного відділу Ольга Рудницька розповідає, що для мам з малечею відкривають центр у Межигір’ї, але його ще потрібно облаштувати. Потрібні пральні машини, холодильники, меблі, постільна білизна, ковдри, подушки та інші не менш важливі в побуті речі. І без допомоги небайдужих людей не обійтися. Саме такі небайдужі несуть до київського центру все, що може знадобитися мамам з малечею: памперси, одяг, харчі, ліки, іграшки, дитячі ліжечка, візки. Як кажуть волонтери, сюди приїздять люди різного соціального статусу та віку.

Серед речей увагу привертає величезний рожевий ведмідь. Він якийсь особливо позитивний за настроєм. Дивлячись на деякі речі, розумієш, що люди, які їх купували, робили це з душею, щоб мама, якій це передадуть, хоч би на мить усміхнулася.

На поличці окремо стоїть пакунок з памперсами, на якому ручкою написано «6-б клас ЗНЗ №67». «Хочемо восени знайти цей клас і подякувати, — каже Ольга Рудницька. — Це так зворушливо. Ще такі маленькі діти, а вже добре усвідомлюють, що потрібно допомагати тим, хто цього потребує».

У центрі ми зустріли молоду жінку, яка приходить сюди вже втретє, щоб хоч чимось допомогти. Ірина, за освітою філолог, дізналася про програму допомоги біженкам, прочитавши інформацію на одному з інтернет-порталів. Тоді й вирішила, що не може стояти осторонь цієї проблеми. І таких людей, які прагнуть підтримати цей проект, на щастя, чимало. Пані Ольга пригадує нещодавній випадок.

«Одна з наших підопічних потрапила до лікарні. Про те, що вона терміново потребує ліків, нас повідомила телефоном її родичка, — розповідає Ольга Рудницька. — А за хвилин 20 зателефонувала незнайома жінка і запитала, чим може допомогти мамам-біженкам. Ми дали їй перелік цих ліків. Вона їх купила й сама поїхала до лікарні. А потім ще раз подзвонила і сказала, щоб ми не турбувалися. Вона разом із родиною опікуватиметься цієї жінкою».

Коли ми розмовляли зі співробітниками центру, з Луганська зателефонувала жінка й розповіла, що жителі одного з районів узяли лопати й прогнали бандитів, які облаштовувалися там, щоб стріляти у бійців Нацгвардії. Вона також одна з підопічних центру, яка, вже збираючись у дорогу, вирішила повідомити новини. 

Тетяна БОДНЯ,
«Урядовий кур’єр»
Олександр ЛЕПЕТУХА
(фото)