Із початку широкомасштабної російської агресії держава, військові, волонтери, медичні працівники, а головне — батьки й рідні робили можливе і неможливе, щоб зберегти найцінніше — наших дітей. Про такі подвиги багато розповідей.

Сумну статистику наприкінці минулого року наводили в Міністерстві внутрішніх справ: від початку повномасштабної війни в Україні до кінця  грудня 2022 року внаслідок обстрілів армії рашистів загинули вже понад 9400 мирних жителів, серед них 461 дитина, понад 1313 дітей постраждали.

Великих втрат Україні завдає  депортація дітей в рф, а нині припускають, і в білорусь. Уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук заявила, що в росію депортували майже 9 тисяч українських дітей. Історії депортації різні. Це вивезення нібито для оздоровлення, можливо, лікування. Нині це діти, яких, за заявами батьків, знайомих і родичів, було визнано депортованими або переміщеними. Такі вчинки окупантів будуть однією зі складових у судових процесах над рашистськими злочинцями.

Фахівці стверджують, що більшість дітей переживуть стрес війни нормально –– мине час, і вони все забудуть, тобто психіка буде знову адекватною. Фото з сайту dw.com

Злочини треба документувати

Про стан здоров’я українських дітей, зміни у структурі дитячої захворюваності та травматизму поки що немає чіткої статистики. Частина зазнали поранення і можуть залишитися інвалідами. Нині проходить активна реабілітація більшості з них. А ось юридичні висновки, зокрема й міжнародні, Україна вже готує. Можливо, вони будуть однією зі складових для обґрунтування необхідності створення після нашої Перемоги музею дітей війни або всеукраїнського виставкового простору «Дитинство, яке перевернула війна».

Як повідомив офіс Генпрокурора України в Telegram, правозахисники самотужки знайшли кілька установ у чотирьох регіонах росії, де перебувають примусово вивезені з України діти-сироти. Ідеться про республіку башкортостан, курську, орловську та липецьку області. Зі слів директора Інституту стратегічних досліджень та безпеки, правозахисника й адвоката Павла Лисянського, процес примусової депортації дорослих і дітей — спланована і підготовлена в росії акція, спрямована на геноцид українського народу.

Поки що немає й достовірної загальноукраїнської статистики стану здоров’я дітей, особливо травмованих. Багато з них перебувають на лікуванні чи реабілітації в Україні і за кордоном. Реєструють усі відомі випадки поранення і травмування дітей, щоб загарбники, особливо їхні керманичі, постали перед дитячим Нюрнбергом.

Фахівці шукають шляхи

Спеціалісти різних професій констатують, що в дітей змінилися структура і чинники здоров’я в разі багатьох захворювань. Тож замислюємося, як зберегти, а надалі відновлювати здоров’я дітей, їхню психіку. Основні симптоми захворювань у дітей виникають внаслідок важких стресів та побутових негараздів, які особливо гостро виявляються під час енергетичного дефіциту у країні. Не треба забувати й про COVID-19 з його багатовекторними постковідними станами, ризики грипу тощо.

Розпочато аналіз нових нетипових симптомів хвороб під час війни для тої чи тої вікової групи дітей або цілого дитячого колективу. Досвід країн, що перенесли жахіття сучасних війн, особливо тих, які мали затяжний характер, переконує, що під час війни діти стикаються із двома типами травматичних подій: несподівані і тривалі, які зумовлюють виникнення непродуктивних стратегій подолання труднощів. У таких дітей значно частіше, ніж у їхніх однолітків без досвіду перебування на війні, бувають панічні атаки, зростає кількість таких проблем, як психосоматичні розлади: тривожний, посттравматичний стресовий (ПТСР), депресія, зокрема астенічний синдром, поведінкові (зокрема агресія, асоціальна і злочинна поведінка, схильність до насильства, ризик зловживання алкоголем і наркотичними засобами тощо).

Потенціал життєстійкості

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у 10% людей, які пережили травматичну подію, пізніше бувають симптоми психологічної травми, а ще 10% демонструють поведінкові зміни чи психологічні розлади, які стануть перешкодою для їхньої повноцінної участі у повсякденному житті.

Але не варто вважати дітей пасивними жертвами насильства, позбавленими свободи волі. Вони активні члени суспільства, які створюють власні стратегії виживання і подолання труднощів. Головне, щоб цей вектор активності був продуктивним, а не деструктивним. Варто пам’ятати, що діти мають величезний потенціал життєстійкості, що дає змогу їм подорослішати та стати повноцінними індивідами всупереч психологічним травмам.

Таких дітей в Україні дуже багато. Це маленькі волонтери, що збирають пожертви, граючи в шахи чи шашки, виступають з патріотичними дитячими концертами, виготовляють сувеніри з патріотичною символікою.  Відома сімейна варта трьох дітей, які щоденно зустрічали воїнів ЗСУ на в’їзді в Херсон.

Таких прикладів дуже багато. І ми, дорослі, маємо їх зберігати не лише в нашій пам’яті, а й як символ опору і стійкості нашої нації, її козацького генетичного коду.

Батьківську, медичну, педагогічну спільноти, дитячих психологів турбує, як дитина адаптується до незвичайних психологічних, фізичних навантажень, що виникають під час війни. Дорослим треба пам’ятати, що стресові ситуації формуються в родині. Заспокійливо діє на дитину врівноважена поведінка матері, її спів, знайома іграшка, пляшечка молока або склянка теплого чаю. Треба дати дитині час на сприйняття воєнних подій. Багато дітей після скасування тривоги відмовляються йти з погреба, що виконує роль бомбосховища, або зі станцій метрополітену. Тож нехай там залишаються довше, ніж треба. Ми часто бачимо, як вже сплячих малюків батьки обережно несуть додому. І це зрозуміло.

Важлива порада: дітям треба дати змогу виговоритися. Багато дітей по кілька разів розповідають про тривожні події, що були з ними. Батьки нерідко вважають, що краще не згадувати про важкі часи, не давати дітям, зокрема підліткам, дивитися трагічні теленовини. Але діти однаково знатимуть про це. А хто, як не мати, дідусь або інша рідна людина їх заспокоїть, дасть змогу кілька разів розповісти про дитячу тривогу і тяжкі враження? Не треба соромитися дорослих сліз. Наші діти набагато розумніші, ніж ми вважаємо. Вони вже маленькі патріоти.

Чинники, яких не можна ігнорувати

Треба пам’ятати, що найбільш зовнішньо вразливі у стресових ситуаціях, пов’язаних з війною, діти шкільного віку, особливо підлітки. Ось які дані навів освітній омбудсмен України в серпні 2022 року:  за підсумками анкетування школярів одного з районів м. Києва, 75% потребували психологічної підтримки. У 45% були ознаки емоційних гойдалок з безпричинним коливанням настрою від гарного до поганого. Серед комбінованих виявів на другому місці реєстрували підвищений рівень тривожності — у 41% ;  29% мали порушення сну; 10% — нічні кошмари; 20% — поганий апетит. Серед обстежених були й істотніші психоемоційні зміни: 16% дітей страждали на порушення пам’яті, уваги та здатності навчатися; у 13% виникали спалахи агресії; у 6% з’явились ознаки панічних атак. Найбільш насторожує те, що у 3% з’явилися вияви саморуйнівної поведінки, а саме шкідливі звички: вони цілеспрямовано завдавали собі ушкодження. Тобто в дітей цієї підгрупи є ризик формування посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

Можливо ПТСР в дітей трохи перебільшено, особливо в інтернеті. Не варто забувати: психіка настільки пластична, що людина не пам’ятає, що було місяць тому. На думку психологів і відповідно до світової статистики, 80% дітей переживуть стрес війни нормально. Мине час, і вони все забудуть, тобто психіка буде знову адекватною. Тільки у 10—20% можливі ускладнення. Це і є група ризику. 

Важливе в сучасних умовах в Україні й таке поняття, як вербальність населення. Було б добре, якби дорослі у присутності дітей контролювали себе, свої мовлення, емоції. Якщо дитина чує матюки, бачить гнів батьків, то думає, що це нормальна поведінка. Вона може копіювати й у подальшому житті використовувати нецензурні слова.

Під час війни, особливо в перші місяці, нецензурний лексикон став майже нормою, зокрема й у засобах масової інформації. Але час минає, дорослі вже усвідомлюють, що слово грубе, нецензурне руйнує психіку, а відповідно, й фізичне здоров’я дитини. Діти, особливо підлітки, які вміють аналізувати навколишній світ, починають ототожнювати батьків та інших дорослих з ментальністю нашого ворога, занижуючи героїчні вчинки близьких їм людей або знайомих. Це зневірює наших дітей у неодмінній перемозі України. А з часом може спричинити певні поведінкові негативні наслідки — від наркоманії або алкоголізму до злочинної поведінки.

На превеликий жаль, війна має ще один дуже жорстокий вектор впливу передовсім на дітей. Ідеться про сексуальне насилля, яке набуло надзвичайного розповсюдження під час цієї нелюдської війни особливо в перші три місяці. Багато родин з важкохворими терміново виїжджали у відносно безпечні регіони України або за кордон передовсім зі страху наруги над дітьми і жінками.

Війна спричинила одне з найбільш широкомасштабних переміщень дітей з  часів Другої світової війни, ознаменувавши зловісну віху, жахливі наслідки якої можуть відчувати щонайменше кілька наступних поколінь. Це стосується економічних збитків, можливості неповернення з еміграції найактивніших, найпрофесійніших українців, передовсім жінок; руйнування родинних зв’язків, своєрідний геноцид депортації. Не можна прогнозувати відсоток повернення в Україну підлітків, студентів, що навчаються за кордоном. Але вплив таких переміщень на здоров’я, ментальну цілісність українців, особливо молодшого віку, може мати непередбачені наслідки.

Стати переселенцем — це дуже велике навантаження на психіку людини. Це важкий шлях виїзду з України, яка воює, у відносно безпечну зону, іноді далі — за кордон. Страждають дорослі, переважно жінки, які стають і мамою, і татом, і маленькою вітчизною. А в багатьох попереду велике призначення — бути мамою, берегинею сім’ї, країни. Велике навантаження і на дітей. Стрес дороги, нового оточення. Дітям, особливо школярам, треба опанувати чужу мову; адаптація до нового навчального процесу не завжди дається легко; слід допомагати матерям, які працюють у чужій країні.

Ось що розповіла мати підлітка з Бучі, який весь час просив повернутися з Польщі в Україну. Їхній будинок зберігся, але всі його шкільні друзі допомагали у відновленні зруйнованого будинку шкільної вчительки. Мати із сином, який, до речі, хворів на бронхіальну астму, в серпні все-таки повернулася додому. Тому наші діти, як і кожен з нас, несуть свій хрест війни. Психологи кажуть, що підлітки дуже боляче переносять зраду дому, школі, друзям. Це відчуття провини в них може зберігатися на все подальше доросле життя. Тому фахівці вважають, що дітей, які під час війни живуть у відносно спокійних регіонах, зокрема й за кордоном, треба теж зарахувати до дітей війни.

Працюючи дитячим лікарем понад 50 років, викладачем вищої медичної школи майже стільки само, можу з упевненістю сказати: наші діти — генофонд світу. Маємо робити все, щоб різні дитячі голоси лунали в мирній, щасливій Україні. І не забуваймо, завдяки яким випробуванням, зусиллям, мужності наша незалежна Україна збереглася.

 Валентина КОРНЄВА,

доцент кафедри педіатрії Національного університету охорони здоров’я України
імені П. Л. Шупика,
для «Урядового кур’єра»