Для кого українська складніша?

Моводрама як поширене явище має чимало спільного із жанром мелодрами не тільки співзвучністю назв. Адже обов’язково для них і те, що події чи головні герої балансують на межі добра і зла, любові й навпаки. Інша річ, що сюжети мелодрам пропонують здебільшого теми сімейних перипетій: кохання, шлюб, любовні багатокутники тощо, які, попри всю драматичність, часто закінчуються щасливо. Зате моводрама, де також зіштовхують лобами добро і зло, повагу і зневагу, любов і ненависть, зазвичай, на жаль, позбавлена хепі-енду. Ще одна особливість зокрема української моводрами в тому, що це найдовший серіал усіх часів і народів. Бо якби тільки перелічувати й публікувати всі приниження, переслідування, заборони та покарання, які з давніх-давен і досі зазнавала й зазнає українська мова, то наша газета мала б виходити кілька років поспіль не щоденно, а щогодинно.

Може, українську мову не люблять і не шанують у всьому світі? Аж ніяк! Проте нам достатньо і тієї підвищеної й занадто упередженої уваги, яку впродовж кількох століть приділяє їй і нам усім російський «старший брат». Це з його подачі державну мову України навіть мовою не вважають. А якщо й називають, то тільки, даруйте, «телячою» чи, знову перепрошую, «собачою». Або пащекують, що це взагалі якесь «нарєчіє». І тут же на різкому чорно-білому контрасті досить примітивно, але вперто і наполегливо нав’язуть нам: російська мова — це «цяця», а українська — зовсім протилежне.

Спершу мову сусідньої держави, її вивчення, розвиток, поширення і панування у нашій країні «брати» активно підтримували політично, ідеологічно та фінансово. А шість років тому кинули захищати «російськомовний Донбас» зі зброєю в руках маргіналів із глибинок Росії та кадрових військових «відпускників». Що ж, такий російський «захист», як і бунт, також безглуздий і нещадний. Це взагалі нонсенс! Оскільки за роки гібридної війни на Донбасі з отих більш як 3 тисяч загиблих цивільних — абсолютна більшість саме російськомовні. І до 2014-го вони вільно розмовляли російською і гадки не мали, що їм укоротять віку, «захищаючи» від української мови.

Тим часом усіляко підтримують, захищають і пропагують мову сусідньої держави не тільки етнічні росіяни та жителі сусідньої країни, а й громадяни України. Причому доморощені головні дійові особи національної моводрами, як водиться, також не приховують своїх зверхності й зневаги до української.

Свідомо уникаю фокусувати увагу виключно на недавньому випадку, коли у розповіді головного продюсера серіалів і фільмів каналу «1+1» про творчу специфіку почулися нарікання, буцімто акторам незручно висловлюватися українською. Мовляв, мелодрами стали створювати російською, бо «українська складніше дається для цього жанру». Зате комедії в цьому плані вдаються більш вдалими.

Попри те, що пані продюсерка потім запевняла про вирвані з контексту слова, на сказане спрацювала закономірна реакція: «Слово — не горобець!». Шквал обурення серед українців спричинений насамперед черговим і публічним нехтуванням Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», в якому чорним по білому написано: мовою поширення та демонстрування фільмів в Україні є державна мова. Це по-перше. А по-друге, хто-хто, а людина на такій посаді мала б знати, що для створення драм, детективів, бойовиків, комедій та всіх інших жанрів підходять усі мови світу, якими люди презентують власну культуру через усі жанри.

Певна річ, російська мова — також не виняток. І тому в цій ситуації мене давно дивує і обурює таке. Чому пани й пані, які активно виступають за російську мову в Україні, не роблять це в Росії? Чому не хочуть змінити місце проживання та роботи і далі розвивати державну мову в Архангельську, Вологді, Самарі чи бодай у Ростові?

Відповідь на поверхні. Адже в Росії до громадян України, які перебралися туди на постійне місце проживання, здебільшого ставляться зверхньо і презирливо. «Хохли», а інакше наших співвітчизників там не називають, найчастіше стають об’єктами насмішок і глузувань росіян. Тобто люди, які цілком серйозно вважають українську мову найдоречнішою для комедій, де українців зображають недолугими, недоумкуватими і кумедними персонажами, самі претендують на небажані головні ролі в такій життєвій трагікомедії. Утім, за що боролися…