Територією України протікають три судноплавні річки, причому дві з них входять в ТОП-5 найбільших європейських річок. Нині маємо шанс перетворити вітчизняний річковий транспорт на повноцінного учасника транспортної інфраструктури країни. Що для цього потрібно, «Урядовий кур’єр» з’ясовував у виконавчого директора Асоціації «Річки України» Дмитра КОЗАЧЕНКА.
— Дмитре Володимировичу, яка в Україні ситуація з використанням річкового транспорту?
— Хоч маємо, окрім Дніпра, що в нас є найбільшою річкою, ще дві великі судноплавні, для перевезення вантажів на повну потужність їх не використовують. За пропускної спроможності 60 мільйонів тонн у 2000 році було перевезено всього 8,3 мільйона, а позаторік ще менше — лише 3 мільйони тонн. Та вже з наступного ми прогнозуємо зростання річкових вантажоперевезень. Це пов’язано передусім зі зростанням тарифів на залізничні та автоперевезення.
— Як необхідно готуватися до збільшення навантаження на річки?
— Сьогодні понад 80% українських суден морально і фізично застарілі, термін їхньої експлуатації перевищує 20 років. На Дніпрі є судноплавні шлюзи, вік яких теж наближається до граничного — 70 років. Деякі фахівці стверджують, що подальша експлуатація таких шлюзів загрожує реальною техногенною катастрофою.
А недостатнє фінансування галузі призвело ще й до того, що за 25 років довжина річкових судноплавних шляхів скоротилася майже вдвічі. Тому передусім потрібно зайнятися днопоглибленням сучасними методами і оновленням флоту, що, звісно, потребує грошей.
— Можливо, річковий бізнес занепадає через брак закону про річковий транспорт?
— Справді, у нас є закон про морські порти, і його чомусь намагаються за аналогією застосувати й до річкової галузі. Є також застаріле, написане півтора десятиліття тому законодавство, але воно вже не відповідає нинішнім реаліям. Проект закону «Про внутрішній водний транспорт» було прийнято до розгляду парламентом ще торік у грудні. Це доопрацьований варіант, який підготувала група народних депутатів спільно з Міністерством інфраструктури.
Наша асоціація також долучилася до роботи над законопроектом. Сподівалися, що народні обранці, розуміючи, у якому важкому становищі опинилася вітчизняна річкова галузь, не затягуватимуть із ухваленням документа. Але, на жаль…
— Що заважає ухваленню цього законопроекту?
— Є різні думки. Нібито великі компанії і підприємства не підтримують саме цей проект, вони вважають, що він посилить державний контроль над діяльністю бізнес-структур, які працюють на цьому ринку. Також чимало суперечок виникає навколо пропозиції про введення так званого річкового збору. Дехто називає його додатковим податком, що обтяжить бізнес.
На нашу ж думку, отримані з річкового збору кошти можна спрямувати на організацію ефективного і безпечного використання річкових шляхів і оновлення інфраструктури. А також інвестувати в навігаційно-гідрографічне забезпечення судноплавства, формування аварійного фонду тощо.
— Мабуть, складно обстоювати свої позиції перед державними структурами й бізнесом?
— Обстоювати непросто, але без співпраці нам не обійтись. Ми зацікавлені працювати з центральними і профільними органами влади, з місцевими держадміністраціями. З певних питань вже знаходимо взаєморозуміння. Але казуси теж трапляються. Приміром, ми хотіли ввійти до Громадської ради при Держслужбі з безпеки на транспорті, яка повинна була налагодити взаємодію громадськості з державним органом, а також громадський контроль його діяльності. Та з не зрозумілих нам причин асоціація отримала відмову, в якій посилалися на окремі технічні неузгодженості. Оскільки ця інформація не відповідала дійсності, ми звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва, щоб оскаржити створення Громадської ради. Тепер будемо наполягати, щоб чинний склад ради скасували, а процедуру її створення провели ще раз. Порушення потрібно виправляти.
— Які ще проблеми доводилося розв’язувати асоціації за рік існування?
— Сьогодні дуже гостро стоїть питання незаконного видобутку піску з річок і подальшого його транспортування. Горе-добувачі не оформляють дозвільних документів, не платять податків, а значить, величезні суми грошей ідуть в обхід державного бюджету. Наприклад, кілька років тому в Кам’янсько-Дніпровському районі Запорізької області приватний підприємець організував незаконний видобуток піску, підкопавши дамбу Каховського водосховища до небезпечного рівня. Це загрожувало руйнуваннями під час паводка. Підприємець видобував пісок промисловим способом, щоб поставляти його будівельним компаніям. У процес тоді втрутилися екологи і правоохоронні органи. Але, на жаль, і досі залишаються інші незаконні «копачі».
Ми намагаємося зупиняти таку незаконну діяльність. Та в цій сфері «крутяться» дуже великі гроші, тому кардинально щось змінити дуже непросто.
— У Євросоюзі річковий транспорт дуже розвинений. Ми можемо використовувати їхній досвід?
— Однією з найважливіших транспортних артерій Європи є Дунай. Його руслом постійно здійснюють і внутрішні, й міжнародні перевезення. В Україні таким перспективним аналогом є Дніпро. Він проходить територією 8 областей, у більшості з яких розвинена аграрна галузь. Тому перевезення зерна Дніпром, доставка в морські порти — питання актуальне і перспективне. Щонайменше третину з 20 мільйонів тонн зерна можна підвозити до морських портів саме річкою. Крім зернових, можливе перевезення будматеріалів, руди, вугілля тощо.
Внутрішні водні ресурси України охоплюють приблизно 30 великих річок. Однак зараз навіть інфраструктура Дніпра використовується лише на 15%. Перевезення з використанням внутрішніх водних шляхів в Україні становить 0,5%, а в Євросоюзі в середньому — 7%. Тому реформування і модернізація української річкової галузі — це її європейське майбутнє.
Сергій КОСЕНКО
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Дмитро КОЗАЧЕНКО. Народився 1983 р. в Києві. Закінчив Національну академію державної податкової служби України за спеціалізацією «фінансове право». Має статус адвоката. Працював у Державній податковій адміністрації в Київський області, на комунальному підприємстві Київської міської державної адміністрації «Київреклама», у ТОВ «Компанія управління активами «Глобус Ессет Менеджмент».
З серпня 2008 року очолював відділи корпоративного управління та обліку прав власності, а також юридичного департаменту ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот». З серпня 2015 року — виконавчий директор асоціації «Річки України».
Ми в Google+