Щороку в першу суботу липня відзначаємо Міжнародний день Дніпра. До цього Дніпро як учасник війни був дуже давно — у 1940-х роках. Спочатку, а саме влітку 1941-го, більшу роль відіграв навіть не Дніпро, а його притоки, зокрема Ірпінь. Тоді для захисту Києва річку на західній околиці міста було перетворено на захисний рубіж столиці. На правому березі річки Ірпінь було зведено десятки бетонних ДОТів, залишки яких легко знайти і нині. Трохи пізніше, коли ворог підійшов до Запоріжжя, червона армія 18 серпня вдалася до руйнування Дніпрогесу. Наслідком стало утворення величезної хвилі, яка забрала життя багатьох тих, хто наступав та оборонявся.
Восени 1943 року, коли окуповані території довелося визволяти, Дніпро став серйозним рубежем, який потрібно було подолати. Тоді під час форсування ріки загинуло дуже багато наших солдатів.
Відтоді минуло майже 80 років. Історія повторилася. Як і раніше, захисним рубежем стала річка Ірпінь. Щоб зупинити просування підступного ворога, нашим військам довелося зруйнувати кілька автодорожніх та один залізничний мости через неї. Найвідоміший з них — Романівський, що пов’язує Київ з містом Ірпінь.
Однак для сучасної техніки річка завширшки 15—20 метрів — не така вже й складна перешкода. Тому щоб зупинити ворога, було підірвано дамбу в її гирлі. Цю дамбу звели ще на початку 1960-х років для захисту заплави річки Ірпінь від затоплення водами Київського водосховища. Поряд збудували насосну станцію, яка всі ці роки перекачувала воду з Ірпеня у водосховище. Коли ворог наблизився, дамбу зруйнували і вода з Київського водосховища почала заливати заплаву. Щоб перешкода стала значнішою, було також збільшено рівень води у водосховищі. Як наслідок, ширина водного простору подекуди перевищила кілометр. Подолати таку перешкоду ворог не спромігся.
Однак російські війська наступали ще й лівим берегом Дніпра. На жаль, тут теж довелося вдатися до руйнувань, а саме автодорожнього мосту через дренажний канал за 2 км на схід від Київської ГЕС. Зрештою ворога звідси також було відкинуто.
До певної міри Дніпро, точніше, його вода стала чинником російсько-української війни. Після захоплення 2014 року Криму там забракло дніпровської води, яка до цього надходила на півострів Північнокримським каналом. Загарбники не приховували, що дістатися цієї води — для них питання часу. На жаль, це їм вдалося, принаймні поки що. Тож уже кілька місяців росіяни із притаманною їм звичкою крадуть дніпровську воду, подаючи її каналом на Крим.
До слова, захопивши нижню течію Дніпра, ворожі війська припинили роботу водозабору, яким дніпровська вода надходила в Миколаїв.
Зрозуміло, що війна позначилася й на екологічному стані Дніпра. Ідеться не лише про те, що з нього нахабно крадуть воду, а й про те, що ріка зазнає забруднення. Кожен автомобіль, а надто танк чи бензовоз, що потрапили у воду, — це значний витік нафтопродуктів.
Інший приклад — руйнація в березні 2022 року очисних споруд у м. Василівка Запорізької області. Витік нечистот призвів до значного забруднення Каховського водосховища. Його добре видно на супутникових знімках — важливого джерела даних під час цієї війни.
На жаль, російсько-українська війна зумовила погіршення можливості управління водогосподарським комплексом, який створено на Дніпрі. Значні дощі, що випали навесні на російській частині водозбору Десни, спричинили формування неочікувано великої повені. Приплив води виявився настільки великим, що довелося її частину пропускати не через гідроагрегати ГЕС, а через водоскидні греблі. Тож держава недоотримала чимало електроенергії.
Проте ми це пережили, пережив і Дніпро. Ріка, як і раніше, прикрашає нашу землю і дає нам воду.
Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ,
доктор географічних наук,
Сергій ШЕВЧУК,
кандидат технічних наук
Ми в Google+