Нещодавно керівництво Національного банку України закликало народних обранців підтримати проект закону №2456-д «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно удосконалення захисту прав споживачів фінансових послуг» та проект закону №2455 «Про споживче кредитування». Нагадаємо, що ці документи ухвалено у першому читанні — тепер їх готують до другого.
На перший погляд ці законопроекти (а №2456-д — консолідований і по суті головний) — доволі революційні. За словами директора юридичного департаменту Нацбанку Олега Заморського, ці документи покликані захистити права та законні інтереси і споживачів, і їхніх кредитодавців. То невже клієнти банків та інших небанківських установ отримали те, чого так довго прагнули, — повноцінний захист від свавілля?
«УК» спробував розібратися, чи є в цих проектах щось нове, «революційне», на що сподіватися звичайним клієнтам фінустанов.
Якщо неоднозначно, то на користь клієнтів
Доцільніше буде зупинитися саме на законопроекті №2456-д. Як зазначає Інна Рудник, старший юрист ЮФ «Лавринович і Партнери», серед іншого пропонується доповнити Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» нормою про те, що у разі виникнення неоднозначного тлумачення прав та обов’язків сторони за договором з участю фізичної особи-споживача такі права тлумачаться на користь споживача. Хто ж це заперечуватиме?
Однак, на думку юриста, така норма, що виписана в документі, насамперед діє для суду або органу, уповноваженого захищати права споживачів. Це Нацкомфінпослуг. Проте таке тлумачення для фінансової установи суто декларативне, адже в документі це не прописано, так само як її обов’язки. Приміром, банк не захоче тлумачити неоднозначну ситуацію, що виникла під час відносин між ним та клієнтом, і йому «нічого за це не буде». Проте фізособа спокійнісінько може піти до суду позиватися до фінустанови, і вона виграє таку «справу тлумачень». Однак це потребує чимало часу, грошей та нервів.
Утім, редактор порталу Prostopravo Катерина Гутгарц бачить у цьому позитив, якого не було раніше: «У договорі про надання фінансових послуг позивач — слабка сторона. Документ за своєю суттю — це договір приєднання. Споживач не може запропонувати свої умови, а лише пристати на ті, які запропонувала фінансова установа. Тому закріплення на законодавчому рівні норми про тлумачення неоднозначної умови договору на користь споживача, на мою думку, об∂рунтоване».
Лише поштою й кур’єром
Другий цікавий аспект цього законопроекту начебто також на користь споживача — вимога щодо обов’язкового оповіщення клієнтів про зміни відсоткових ставок депозитів, комісій, зборів, платежу тощо. За словами пані Гутгарц, таке повідомлення може бути направлене поштою, засобами електронного чи іншого зв’язку. Головне, аби можна було встановити дату відправлення і отримання споживачем пропозиції. Інакше неможливо визначити час, упродовж якого споживач має надати відповідь на пропозицію фінансової установи про зміну умов договору. Доповнення Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» такою нормою цілком обuрунтоване.
Інна Рудник згодна зі своєю колегою, проте вона зазначає, що електронна форма такого повідомлення — це ахіллесова п’ята у переліку послуг з оповіщення клієнтів банків, адже доставка поштою чи особисте вручення — надійніші форми, оскільки клієнт своїм підписом засвідчує отримання оповіщення, що неможливо в разі електронної версії. А банки та інші установи переважно надсилають все через інтернет-зв’язок. Нерідко буває так, що клієнти не перевіряють поштову скриньку, тож дізнаються про зміни у відсоткових ставках кредитів або депозитів уже постфактум. Фінустановам це на руку.
Так, заступник начальника управління зв’язків з громадськістю Ощадбанку Ярослава Тітова вважає, що нині існують набагато швидші та ефективніші способи ознайомлення клієнтів зі змінами умов обслуговування, ніж пошта, — інтернет-розсилки або СМС-повідомлення. І таке ставлення до електронної розсилки працівників банків є цілком зрозумілим.
Уніфікація, а не розпливчастість
У документі є пункт про заборону практики ознайомлення із договором безпосередньо під час його заповнення клієнтом фінустанови перед підписанням. «Законопроект пропонує встановити відповідальність за ненадання за запитом споживача проекту договору про фінансові послуги, якщо такий обов’язок передбачено законодавством, у розмірі 200—500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому ані цей законопроект, ані будь-який чинний нормативно-правовий акт не зобов’язують фінансову установу надати проект договору на запит громадянина. Тож притягнути особу до відповідальності у такому разі буде вкрай складно», — зазначає Інна Рудник.
Логічно було б у законопроекті не лише декларувати, а чітко означити це і зобов’язати банки надавати необхідні документи на запит клієнтів.
У законопроекті №2456-д зазначено право регуляторів фінустанов самостійно встановлювати додаткові обов’язкові умови до договорів і вимоги до обсягів інформації, якщо виникають не врегульовані законом ситуації. Пані Рудник вважає, що такі вимоги встановлено Цивільним кодексом України, Законами України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів» та іншими. «І цього вже досить. Надання Нацкомфінпослуг повноважень щодо встановлення певних особливостей укладення договорів своїми нормативно-правовими актами створить лише додаткову плутанину. Ймовірно, що визначені уповноваженим органом умови суперечитимуть уже прописаним у вищевказаних нормативно-правових актах. Однозначності тлумачення та розуміння норм сприяє їхня уніфікація, а не прийняття безлічі документів, що регулюють одні й ті самі суспільні відносини», — додає вона.
Проте Ярослава Тітова притримується думки, що детальніше нормативне закріплення тих чи тих умов договорів сприяє мінімізації конфліктів між клієнтом та фінансовою установою. Натомість Катерина Гутгарц зазначає, що таки плюс, коли регулятор встановлює додаткові умови договору, якщо це не врегульовано на законодавчому рівні.
Від редакції. Аналіз законопроекту, який начебто покликаний якомога більше захистити споживачів фінпослуг, дає підстави зробити висновок: загалом документ не виконає цієї мети. Тож знову сподіватися, що такий законопроект, автори якого — банкіри, стане в нагоді споживачам, не слід. В Україні існують інші чинні закони, приміром, уже згадуваний — «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». У ньому є норми про заборону розірвання в односторонньому порядку контрактів та припинення їхньої дії. Є у нас і Цивільний кодекс, який захищає інтереси споживачів послуг. Проте банки не завжди дотримуються норм цих документів. Те саме може статися й із законопроектом №2456-д, який у разі його ухвалення у другому читанні стане суто декларативним. А те, що він без перепон пройде і друге читання, сумніватися не варто — банківське лобі його проштовхне.
Ми в Google+