Син однієї нашої співробітниці служить у зоні АТО. Точніше, воює. Мати, звісно ж, по кілька разів на день дзвонить йому на фронт, щоб переконатися, що живий. Особливо непокоїться за кровиночку бідолашна після повідомлення у пресі, що в травні 2016 року на Донбасі загинули 26 українських вояків.

І ситуація на фронті весь час загострюється. Якби не масовий героїзм наших солдатів, неминучими були б більші втрати. Схиляю голову перед українськими захисниками Авдіївської промзони під Донецьком, яку несамовито обстрілюють бойовики. В інтернеті прочитала, як один з наших вояків на ім’я Сергій, поранений шістьма осколками, відмовився від госпіталізації. Він, показавши на маленький український прапорець на рукаві гімнастерки, просто сказав: «Тут мої хлопці, і я їх не покину».

Це ж як потрібно любити Батьківщину, щоб жертвувати заради неї життям?!

Але в нас є й інша Україна, яка ні в чому собі не відмовляє: обурила інформація Національного бюро розслідувань про роздачу генеральських погонів далеким від фронту «воякам» тоді, коли на Донбасі гинув цвіт нації. Звання генерал-лейтенанта отримав, скажімо, народний депутат (!) Андрій Кожем’якін! Навіщо йому погони в парламенті? І з ким цей генерал-лейтенант збирається воювати під куполом? Роздаючи пачками направо й наліво генеральські погони, Президент Петро Порошенко просто нівелює це високе військове звання. За два вихідних (нехай це і було приурочено до дня СБУ та Національної гвардії) гарант зробив генералами одразу 10 осіб. Звання генерал-майора отримав навіть заступник начальника департаменту господарчого (!) забезпечення СБУ.

Багатьох учасників АТО обурило й повідомлення про присвоєння звання генерал-майора начальникові президентської служби безпеки Юрієві Федорову, який охороняє пана Порошенка ще з часів секретарювання Петра Олексійовича в РНБО та депутатства. Не сидячи в окопах під обстрілами російських «градів», Юрій Федоров за півтора року здолав шлях від капітана до генерала!

Мабуть, тому й не поважають на передовій київських «лампасників», бо військові операції на сході країни, які закінчуються для українських вояків «котлами», розробляють скороспілі «геніальні» генерали. Згадайте Іловайськ, де у серпні 2014-го (за уточненими вже даними військового прокурора України Анатолія Матіоса) загинуло 366 українських бійців Збройних сил, Національної гвардії, МВС, 429 зазнали поранень, 128 потрапили в полон і 158 вважають такими, що пропали безвісти. За словами доктора медичних наук, який очолював медичну службу батальйону «Миротворець», полковника медичної служби Всеволода Стеблюка, з Іловайського котла не вийшов кожен третій українець, а кожен другий зазнав поранення.

Але коли 24 серпня 2014 року наших хлопців фактично розстрілювали під Іловайськом добре навчені й озброєні підрозділи регулярних російських військ, начальник Генерального штабу Віктор Муженко отримував у Києві погони генерал-полковника. Звісно ж, не до війни та крові було йому! Лише через рік після болючого для України Іловайська вже нинішній генерал армії Муженко (це звання йому присвоїв Президент України 14 жовтня 2015 року), нагороджений орденом Данила Галицького, багатьма медалями, заявив, що завдання адекватного удару по агресору поблизу Іловайська могло призвести до повномасштабної війни з Росією. А Україна до цього, бачите, була не готова.

Звісно ж, не готова, бо у серпні 2014 року оборонним відомством керував одіозний Валерій Гелетей, якого волонтери прозвали Іловайським. Петро Порошенко чомусь вбачав у ньому військові таланти і гаряче підтримував ідею генерал-полковника провести парад перемоги в Севастополі. Тому після «перемоги» під Іловайськом Головнокомандувач «не здав» Гелетея, як вимагали волонтери й комбати, а… нагородив орденом і задовольнив рапорт про відставку.

Про екс-міністра оборони українці, мабуть, досі вже й забули б, якби не інформація, що генералісимус Іловайський купив за 23(!) мільйони фунтів стерлінгів садибу в неоколоніальному стилі й землю поблизу Імінгема (графство Лінкольншир) у Великобританії (очевидно, за премію, яку видав йому Президент України, коли відправляв у відставку). І це на додаток до двох елітних особняків, VIP-котеджу в Кончі-Заспі й квартири у центрі Києва, якими володіє Валерій Гелетей в Україні.

Чи не тому росіяни, бачачи нашу нерішучість, боягузтво (не патріотів, які фактично голіруч протистоять бойовикам), починають нахабніти й висувати вимоги стосовно подальших дій наших військ: на спеціальному засіданні Постійної ради ОБСЄ у Відні представник Росії при ОБСЄ Олександр Лукашевич заявив, наприклад, що Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ має посилити «моніторинг складів, полігонів підготовки і пересувань українських військових у прилеглих до Донбасу районах: Запорізькій, Дніпропетровській та Харківській областях» і покарати Україну за те, що вона проводить «військові навчання біля лінії зіткнення і що з українських складів зникає військова техніка».

Ось такі дві України маємо: перша спокійно спить у графських будинках далеко від фронту, а друга гине під обстрілами або ж ночами ллє сльози в подушки. До глибини душі вразило повідомлення із Запоріжжя, де з вікна дев’ятого поверху викинулася й розбилася на смерть 27-річна місцева жителька Ольга. Знайомі бідолашної повідомили, що в неї в зоні АТО загинув чоловік. Ольга, мабуть, не змогла пережити цієї трагедії і вчинила самогубство якраз на сороковини загибелі коханого чоловіка.

Тетяна ПАРФЕНЮК
  для «Урядового кур’єра»