Резидент «Камеді-клаб Україна»
Дядя ЖОРА
У житті цей високий чолов’яга далеко не завжди схожий на образ, створений ним для себе на телевізійному екрані. Але тільки-но він з’являється на сцені під гучні оплески публіки, як миттєво перевтілюється в клубок іскрометності, чудового настрою та здорового оптимізму. Спеціально завужені брюки і коротенький, на перший погляд, піджачок ніби підкреслюють високий рівень гумориста.
Водночас, попри «зірковий» статус, спілкування з ним приносить лише позитивні емоції як дітям, так і дорослим. Бо діагноз «зоряна хвороба» Вадима Мічковського — дяді Жори — жодним чином не стосується.
Сам про себе він каже так: «Не належить до п’яниць, сантехніків, водіїв і будівельників. Але все одно Дядя Жора. Мріє зовсім не про мільйони, яхти, шикарні будинки, а потрапити до Діснейленду. Збирає Міккі Маусу гостинці — трилітрову банку солоних огірків, фантики «Турбо» і свої малюнки.
Схожий на ховрашка — добрий, необразливий і постійно насторожі. Любить свою родину, роботу, спорт, пікніки, риболовлю, дивитися телевізор і «смачно пожерти». Небайдужий до яєчні — пташок не шкода. Сліди від прибитих комарів на стіні заклеює стразами Swarovski. Абсолютно точно знає, що життя є й після шлюбу, як і те, що на зоні його також поважають. У старості планує розводити міні-пігів, возити тещу на курорт в Алупку і дарувати дружині діаманти».
Попри зірковий статус, Дядя Жора не підвладний «зірковій хворобі» - на вечірках любить фотографуватися із запрошеними. Фото автора
— Кому належить ідея створення «Камеді-клаб Україна»? Вона прийшла з Росії, де існує таке ж об’єднанняколишніх КВКшників, чи витала в повітрі конкурсів і фестивалів КВК, була в усіх на вустах у цьому середовищі?
— Уперше це прийшло в голову Максиму Бахматову, першому продюсеру «Камеді-клаб Україна». А власне проект прийшов з Росії. Наш «Камеді-клаб Україна» — це своєрідна філія московського однойменного об’єднання. Шкода, що Україна не вигадала такого формату раніше. Але, на жаль, «маємо те, що маємо»!
В нашій країні дуже багато талановитих молодих людей, КВКшників, котрим просто потрібно десь реалізовувати свій потенціал після КВК. Оскільки цей клуб є першою сходинкою, чудовою школою гумору, вміння триматися на сцені перед глядачами тощо. І надалі більшість цих людей просто не можуть жити без сценічних атрибутів, різноманітних проектів. Власне, тому й з’явився «Камеді-клаб».
— Для чого взагалі його було організовано — це сцена для реалізації творчого потенціалу чи комерційний проект?
— Два смаки в одному флаконі! Будь-який проект обов’язково має бути комерційним. Інакше просто немає сенсу ним займатися, принаймні на тривалій основі. В нашому ж випадку все доволі круто: ми реалізовуємо себе як творчі особистості та ще й при цьому заробляємо бабло!
— Комерційна жилка з’явилася у вас ще в рідному Хмельницькому?
— Пам’ятаєте початок дев’яностих років? Невизначеність, стрімке й постійне зростання цін, страшні затримки платні й стипендій... А що треба студенту? Кудись подіти свою молодечу завзятість, знайти невичерпній енергії гідне застосування. А ще ж хочеться і вдягнутися гарно, і дівчину в кафе чи до театру зводити. Та й самому смачно пожерти — рости ж треба.
Команда КВК була тоді своєрідним хобі, яке згодом переросло у захоплення всього подальшого життя. Розв’язувати ж поточні фінансові проблеми були покликані комерційні проекти під уже відомим на місцевому рівні брендом (слово ж яке, ми тоді про нього й не чули) «Три товстуни». Це були піцерія, продуктовий магазин, рекламна агенція та газета оголошень. Завдяки цьому ми отримали певну фінансову незалежність від тодішніх економічних обставин і досить непогану основу для подальшого розвитку творчого потенціалу.
Тезу про те, що художник повинен бути голодним, я категорично не сприймаю. Бо мистецтво, надто коли йдеться про шоу-бізнес, має ∂рунтуватися на певному фінансовому фундаменті.
Шукаємо таланти
— Тобто вас спершу почали пізнавати на вулиці, а вже потім запрошувати на корпоративи та інші схожі заходи? І чи отримуєте ви від цього передусім моральне задоволення? Адже публіка буває досить різна і жартувати під стукіт виделок може бути не завжди приємно.
— Саме так! Я не просто відчуваю моральне задоволення… Я «тащуся» від своєї роботи! Я можу бути втомленим чи не виспатися. Але тільки-но виходжу на сцену, у мене раптово вмикається запасна батарея. Це якийсь невідомий до цього вид адреналіну! І це просто круто! На роботі я віддаюся людям на повну котушку, відчуваючи при цьому неабияку зворотну віддачу від публіки. Я радію тоді, коли навколо мене веселяться й регочуть люди, для яких ми виходимо на сцену. Це можна порівняти з автомобільним акумулятором: він завів авто, а вже далі по ходу заряджається сам.
Ух, аж сам завівся… Зараз гайну десь виступлю!
— Чого вимагає від людини професія ведучого? Адже концерти, вечірки, корпоративи істотно відрізняються одне від одного як змістовним наповненням, так і різноплановістю публіки?
— Насамперед — відчуття залу, настрою людей у ньому. Артист повинен бути різним залежно від побажань замовника і статусу заходу. Від цього залежить і форма, тобто костюмчик. Це може бути і фрак з метеликом, і солдатська шинель. Настрій — від офіційного до розкутого. Але незалежно від усього наше головне завдання — створити веселу й дружню атмосферу свята.
Майже завжди програма конкретної вечірки створюється під певні вимоги, спеціально розробляємо сценарій, пишемо нові жарти. Але й про архів номерів, що здобули прихильність людей, також не забуваємо.
Що б і коли б я не проводив, завжди намагаюся знайти контакт із публікою — чи то суворий конферанс, чи то експресія в тісному контакті із залом. Чесно кажучи, мені ближче друге, тобто інтерактив, живе спілкування. Люблю конкурси за участю глядачів, роздавати подарунки переможцям. Особливо влаштовувати міні-спектаклі з найсміливішими й дещо «підігрітими». І це — взаємно.
— У «Камеді-клаб Україна» справді пе?ре?важають ті, хто ще нещодавно були зірками КВК. А реально потрапити туди простій, але талановитій та іскрометній людині «з вулиці» без попередньої підготовки і відповідної бази?
— Участь у КВК є істотною форою. Адже що більше в тебе сценічного досвіду, то легше буде в подальшій роботі. Ви себе впевненіше почуваєте на публіці, ніж, скажімо, інші учасники. Не таємниця, що серед наших колег існує легка конкуренція. Кожен повинен бути най, най, най! І вони роблять для цього все від них залежне. Це правильний шлях самовдосконалення.
А потрапити до нас доволі просто. Зараз відбувається кастинг на Камеді-шоу, побачити яке телеглядачі матимуть змогу вже цієї осені. Будь ласка, шукайте нас на сайті www.jora.biz, надсилайте на вказану там електронну пошту своє резюме, фото і відео ваших номерів. Двері відкрито для всіх бажаючих і, головне, талановитих. Ви маєте шанс потрапити до нашого шоу! Тож ми чекаємо на вас, таланти!
Над хворобами жартувати гріх
— Звідки «родом» ваш гумор? Він народжується в муках творчості у зачиненій на замок кімнаті (ви пишете його зусиллям волі) чи є результатом вибухового експромту, раптового натхнення?
— Займаюся цим переважно вночі. Коли вдома всі сплять, я тихенько прослизаю на кухню, вмикаю ноутбук і, як-то кажуть, творю. Відтак на загальних зборах ділимося думками, враженнями, виправляємо й доповнюємо одне одного. І репетируємо до сьомого поту! А на сцені імпровізація завжди має місце. Оскільки сам формат «Камеді-клабу» ∂рунтується на імпровізації, і це завжди лише вітається!
— Де, на вашу думку, проходить та невидима межа, яку справжній гуморист не повинен або не має права переступати? І чи вдається тримати марку всім вашим колегам по цеху?
— Ми принципово не жартуємо на так звані заборонені теми. Серед них — війна, інвалідність, хвороби, смерть, інші житейські неприємності й біди. Одне слово, все те, що в людей може викликати не сміх, а, навпаки, напруження чи душевний дискомфорт. Для всіх нас це є беззаперечним табу.
Любимо і вміємо (скажу без зайвого вихваляння) жартувати на побутові теми, про політику, футбол, білявок, секс тощо. Тобто на вічні теми, які практично за будь-яких ситуацій здатні підвищити людині настрій. А то й відчути себе своєрідним учасником удаваних подій. Скажімо: треба ж, у мене було так само, або — я й справді про це думав...
— Насамкінець побажайте нашим читачам чогось світлого й оптимістичного.
— Насамперед не втрачати цього самого оптимізму. Кайфуйте разом з нами! Я вас люблю. Цілую. Обіймаю. Завжди ваш Дядя Жора! І пам’ятайте: гроші є зло. Тобто добре, що це зло є. Вони заважають любити податкову інспекцію, але допомагають любити жінок.
Юрій МЕДУНИЦЯ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Вадим МІЧКОВСЬКИЙ. Народився 22 вересня 1975 року в Хмельницькому. У 1998 році отримав фах юриста. Капітан і двигун відомої місцевої команди КВК «Три товстуни», яка свого часу стала відомою і в Україні, і на теренах СНД. Одружений на своїй землячці. Дружна родина виховує двох дочок — Уляну і Устину.
Ми в Google+