Джинси Кіси Вороб'янінова

СМІШНО

Понад тридцять років тому на Волині вилетіла зі шпальти чи не перша в Радянському Союзі газетна "качка"

Першоквітневий номер "молодіжки" Волині, яка 1979 року мала наклад тисяч шістдесят, буквально струсонув область. Короткою заміткою на четвертій сторінці, вмістити яку ми умовили відповідального секретаря: "У місті Луцьку, зважаючи на численні пропозиції молоді, відкрито спеціалізований магазин "Елегант". Тут у широкому асортименті є джинси закордонного і вітчизняного виробництва. В магазині також працює стіл розкрою, де можна замовити вироби із вітчизняноі джинсової тканини "Орбіта". Адреса магазину: м. Луцьк, вул. К. Вороб'янінова, 13".

Тисячі людей одразу захотіли знайти нову крамницю. Це майже спаралізувало служби "01", "02", "03", "04", "09": кожен другий-третій дзвінок - із проханням пояснити, де саме в обласному центрі Волині вулиця К. Вороб'янінова. Отого самого Кіси - "батька російської демократії" і "особи, наближеної до імператора" із "Дванадцяти стільців"... Сім'я редактора газети змушена була просто відключити телефон від мережі.

Молодий шахтар із Нововолинська мчав сотню кілометрів в обласний центр на таксі. Адже кожен, кому вже уявлялися джинси в руках, розумів: дефіциту надовго не вистачить -торговці моментально заховають його для знайомих та спекулянтів! Так чи не вперше на рідних просторах вилетіла у суспільний простір "качка", здавна відома за кордоном під назвою газетної... Свою головну місію вона тоді виконала: через сміх привернула увагу до проблеми. Змусила замислитися, що попри космічні ракети, армади військових кораблів та десятки тисяч танків Радянський Союз неспроможний забезпечити своїх громадян, які й кували отой "оборонний щит", елементарними джинсовими штаньми. І водночас - читачів потім досхочу посміятися над тими, чий інтелект повністю затьмарило модне шмаття...

Після 1979 року першоквітневі розіграші стали в області доброю традицією. Під В'їзною вежею Луцького замку вдалося зібрати сотню лучан, котрі горіли бажанням побачити кілька кілограмів "золотих прикрас із луцьких підземель", біля озера Світязь - охочих подивитися на гігантського крокодила. Після публікації про "втечу" з пересувного зооцирку туранського тигра у деяких селах Маневицького району діти несподівано отримали тижневі канікули - батьки просто не пускали їх до школи. Доки я відповідав на телефонні дзвінки - того дня їх пролунало у редакції до сотні! - у деяких районах уже почали формувати команди добровольців. Для відстрілу цієї кішки, яка й так уже давно зникла. А в Ковельському районі навіть знайшли сліди "втікача". І вже запитували обласне керівництво: "То відстрілювати чи ні?.."

Час від часу якась із республіканських газет на повному серйозі передруковувала "сенсаційні" волинські матеріали. Першоквітневі розіграші у всесвітній день сміху піднімали настрій, привертали увагу до проблем, допомагали людям поглянути на себе збоку.

Тож уже в наш час запитую себе, чи можливе повторення такої бурхливої реакції на першоквітневу "качку" тепер? Мабуть, ні! Бо занадто багато "розводів" стало у реальному житті. І ми таки навчилися ставитися до написаного і обіцяного з певною іронією. Особливий досвід - від виборів.