Україна відзначила 30-річчя Незалежності. За цей час пройдено тернистий шлях становлення та розвитку, але вдалося досягти значних здобутків і зміцнити свій авторитет на міжнародній арені. Зауважимо, що охорона навколишнього середовища завжди була, є і залишається одним із пріоритетних напрямів як внутрішньої, так і зовнішньої політики нашої держави, від забезпечення реалізації якої залежить не лише нинішнє, а й майбутнє наступних поколінь. За 30 років українська екологічна політика зазнала вагомих трансформаційних змін, оскільки часто змінювався вектор її розвитку у зв’язку з появою нових викликів і завдань. Безумовно, такі зміни відображалися й у відповідних нормативно-правових актах, які визначають засади природо-охоронної політики України.    

Найважливіше в Конституції 

Доцільно зазначити, що Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, є правовим фундаментом для формування та здійснення сучасної екологічної політики. За ініціативи директора Інституту держави і права
ім. В. М. Корецького НАН України, академіка НАН України Ю. Шемшученка як одного з розробників Конституції незалежної України було внесено важливі положення екологічного спрямування. Насамперед ідеться про встановлення особливого режиму права власності на природні ресурси (ст. 13) та закріплення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля та вільний доступ до екологічної інформації (ст. 50). У свою чергу, спираючись на міжнародно-правову практику, внесення екологічних прав до Розділу ІІ Конституції, який має назву «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина», дало змогу підтвердити на найвищому рівні еколого-правовий статус людини в Україні. Незважаючи на певну критику конституційних положень, пов’язаних з охороною навколишнього середовища у зв’язку з їх антропоцентричним характером, Основний Закон все-таки відображає європейське бачення моделі взаємовідносин держави, людини і природи. Але деякі науковці вважають, що реалії сьогодення вимагають закріплення в Конституції України пріоритетності природоохоронної політики та необхідності впровадження стратегії сталого розвитку. У цьому контексті доречно нагадати слова Президента НАН України А. Загороднього, що альтернативи сталому розвитку немає — і будь-який інший шлях призведе до глобальної екологічної катастрофи. На жаль, серед документів, спрямованих на реалізацію цілей сталого розвитку в Україні, можна назвати лише Указ Президента від 30 вересня 2019 року №722/2019 «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року».    

Фото з сайту sdgs-rewso.com

Законодавча база 

На 90-ті роки ХХ ст. припадає період потужної законотворчої роботи за участю провідних українських учених, у результаті якої було ухвалено нормативно-правові акти, більшість з яких чинні на сьогоднішній день. До них належать закони: «Про навколишнє природне середовище» (1991 р.), «Про природно-заповідний фонд України» (1992 р.), «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.), «Про тваринний світ» (1993 р.) (замінив Закон України «Про тваринний світ» 2001 р.), «Про екологічну експертизу» (1995 p.) (замінив Закон України «Про оцінку впливу на довкілля» 2017 р.), а також  Кодекс України про надра (1994 р.), Лісовий кодекс (1994 р.), Водний кодекс (1995 р.) та ін.  

Безумовно, проведення екологічної політики залежить від розробленої виваженої стратегії, яка визначає основні завдання, проблеми та шляхи їх подолання. За 30-річчя було ухвалено чимало стратегій, які завжди ставали предметом для дискусій. Слід зауважити, що ЗУ «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» від 28 лютого 2019 року містить комплексний і системний європейський підхід до реформування природоохоронної галузі. Ця стратегія підтвердила, що з метою наближення до потужної сучасної системної екологічної політики, яку здійснюють у державах-членах ЄС, Україна має впровадити екосистемний підхід у галузеву політику та удосконалити систему інтегрованого екологічного управління. 

У червні 2021 року під час виступу на Всеукраїнському форумі «Україна 30. Екологія» Президент В. Зеленський ініціював проєкт «Зелена країна» для захисту довкілля і природних ресурсів держави та окреслив її головні напрями природоохоронної політики в сучасних умовах. По-перше, це таке реформування галузі надрокористування, щоб подолати в ній корупцію та незаконний видобуток корисних копалин. Зокрема, цього року Верховна Рада ухвалила поки тільки в першому читанні проєкт закону №4187 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підтримки розвитку вітчизняних галузей надрокористування», який повинен легалізувати відносини у сфері користування надрами. Крім того, з 2020 року триває робота над розробкою нового Кодексу про надра, який має імплементувати положення Директиви №94/22/ЄС
від 30 травня 1994 року та інше законодавство ЄС на виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Необхідно зазначити, що ВРУ криміналізувала відповідальність за незаконне видобування корисних копалин шляхом ухвалення 15 липня 2021 року ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за незаконне видобування корисних копалин». 

По-друге, варто приділити особливу увагу охороні та збереженню водних ресурсів. З метою впровадження сталого управління водними ресурсами в червні цього року було оприлюднено проєкт Стратегії розвитку водної політики України як рамкового документа, який  формує модель водного сектору нашої держави. Підписавши Угоду про асоціацію з ЄС, Україна взяла на себе зобов’язання виконати положення Водної рамкової директиви (Директива №2000/60/ЄС від 23 жовтня 2000 року).

Перетворення Чорнобильської зони відчуження на привабливий туристичний об’єкт є актуальним питанням сучасної екологічної політики. Зокрема, 10 липня 2019 року було ухвалено Указ Президента України №512/2019 «Про деякі питання розвитку територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», спрямований на відродження таких територій і створення умов для використання їх туристичного потенціалу.

Глобалізація і кліматична дипломатія

З кожним роком дедалі більше уваги прикуто до глобальних проблем людства, серед яких чільне місце посідає і проблема зміни клімату. У свою чергу, глобальне потепління сприяло активізації кліматичної дипломатії, учасником якої, безумовно, є Україна. Про це свідчить її активна позиція на міжнародних заходах, присвячених протидії кліматичним змінам, та участь в Рамковій конвенції ООН про зміну клімату (РКЗК ООН) від 9 травня 1992 року та Паризькій угоді від 12 грудня 2015 року, яка прийшла на заміну Кіотському протоколу. Останніми роками кліматична політика стала надзвичайно важливою складовою української екологічної політики загалом. Крім того, боротьба зі зміною клімату один із головних природоохоронних напрямів в межах євроінтеграційного курсу. Виконання положень Паризької угоди, гармонізація екологічного законодавства із законодавством ЄС та участь в Європейській зеленій угоді — ось ті питання, що перебувають на порядку денному. 30 липня 2021 року уряд затвердив нову амбітну й цілком досяжну кліматичну мету — скорочення викидів парникових газів до рівня 35% у порівнянні з 1990 роком. 4 серпня Україна подала схвалений Другий Національно визначений внесок до Паризької угоди до Секретаріату РКЗК ООН, який вона планує представити на 26-й Конференції сторін РКЗК ООН, що відбудеться в листопаді 2021 року в м. Глазго (Шотландія). Скорочення викидів парникових газів і розвиток енергоефективної промисловості — запорука успішного євроінтеграційного курсу України. У перспективі наша держава прагне реформувати систему екологічних фінансів і створити Український кліматичний фонд. У березні 2021 року було представлено проєкт Розпорядження КМУ «Про схвалення Стратегії екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату до 2030 року», а 30 серпня уряд розпочав підготовку дорожньої карти заходів у сфері зміни клімату. Крім того, 1 січня 2021 року набрав чинності ЗУ «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів», який встановив нову систему контролю викидів та їх обмеження.  

Екологія на контролі

Наступними важливими напрямами української природоохоронної політики є проведення реформи державного екологічного конт-ролю, збереження та охорона лісів і боротьба з промисловим забрудненням. Зауважимо, що десятиліттями не переглядалося законодавство, яке регулювало питання здійснення екологічного контролю. Так, 15 липня 2021 року було ухвалено в першому читанні проєкт Закону №3091 «Про державний екологічний контроль», який має підвищити ефективність екологічного контролю, що стане потужним стимулом до модернізації  промисловості та екологізації виробництва. Щодо лісів, то вони сприяють сповільненню темпів глобального потепління і виконують водорегулюючі, протиерозійні та кліматоутворюючі функції. Це, у свою чергу, підтверджує необхідність їх додаткової охорони. У жовтні 2020 року було оприлюднено проєкт  Державної стратегії управління лісами України до 2035 року, а 15 липня 2021 року прийнято за основу проєкт Закону №5650 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо збереження лісів», спрямований на ідентифікацію та збереження самостійних лісів. На жаль, проєкт Закону №4167 «Про запобігання, зменшення та контроль забруднення, що виникає в результаті промислової діяльності» було відхилено і відправлено на доопрацювання, оскільки існує ймовірність, що введення нових жорстких екологічних вимог може призвести до закриття значної частини промислових підприємств в Україні. Як зазначає голова комітету ВРУ з питань екологічної політики та природокористування О. Бондаренко, саме законопроєкти №3091, №4167 та №4461 (проєкт Закону «Про території  Смарагдової мережі») інтеграційного спрямування визначають засади існування нашої країни на багато років вперед. Від їх ухвалення залежить якість питної води та повітря для нинішніх і майбутніх поколінь. 

Так, за роки незалежності Україна змогла обрати правильний шлях свого розвитку — євроінтеграційний, який вплинув на формування її екологічної політики. Незважаючи на іноді не досить вдалі спроби реформування природоохоронної галузі, українська влада зробила потужний крок уперед для збереження та охорони навколишнього середовища. Створення сучасної правової системи захисту довкілля, яка б відповідала європейським екологічним стандартам, є головним довготривалим завданням для України. Не випадково на Саміті перших леді й джентльменів, який відбувся 23 серпня у Києві, перша леді нашої держави Олена Зеленська звернула увагу, що раніше предметом для дискусій були зачіски та вбрання дружин глав держав, а зараз це екологічні та гуманітарні проблеми.