Одна з координаторів першого 
в Україні СМС-твору
Галина ВДОВИЧЕНКО

У тернопільського барда та начальника міського управління культури й мистецтв Олександра Смика виник задум залучити до спільної творчості якомога більше авторів і написати СМС-роман. Торішнього листопада письменниця Галина Вдовиченко репрезентувала в місті над Серетом своє нове видання «Бора». Тоді пан Олександр і запропонував їй ідею цього своєрідного буриме та навіть надіслав фразу: «Я вимріяв тебе першим». Минуло два місяці, й з’явився «Поштаментальний роман», до творення якого доклався 31 автор. Подробицями такої нової літературної справи в Україні ділиться з читачами «УК» Галина ВДОВИЧЕНКО. 

Правила гри довелося змінити

— Пані Галино, ви підхопили те, що хтось «вимріяв першим».  Похвально. Більше того, навіть стали координатором спільного проекту. Та, здається, задум Олександра Смика трохи доопрацювали?

— Ідея Олександра Смика виникла як гра. Так, він надіслав мені телефонне повідомлення, я розвинула далі власне міркування й заадресувала його Євгену Положію із Сум. Отож усі, хто долучився до цього, взялися відправляти мені свої «есемески». Гадала, що візьму просто участь у цій літературній забаві, та сталося, як у тому мудрослів’ї: «без мене мене», ні, не одружили, а визначили координатором проекту.

Повідомлення надходили на мій стільниковий та на електронну пошту, а я перечитувала та дедалі більше усвідомлювала, що зініційоване буриме — щось розхристане, незібране, не тримається купи. Звернулася за допомогою до письменниці Ірен Роздобудько. Вона  пообіцяла й собі долучитися до такої творчої справи. З Ірен і вирішили: треба ставити крапку та почати все спочатку, якщо прагнемо довести задумане до успішного завершення. Виходило, що треба змінити правила гри. Не варто чекати чергових «есемесок» і надалі розвивати певну тему, а, навпаки, кожен автор пише власні літературні шматочки (це може бути як закінчений епістолярний твір чи значний уривок, СМС-листування тощо). Щоправда, запропонували загальну концепцію, основну ідею твору. Щодо форми викладу обмежень майже не було, просто чекала певного листа.

— І цей лист мав бути надісланий як СМС?

— Аж ніяк. Кожен автор сам вибирав собі, так би мовити, шляхи передачі матеріалу — хтось не відмовився від телефонних повідомлень, хтось надсилав своє творіння електронною поштою, а хтось — листом чи листівкою.

— Знаю, ваша електронна адреса з’явилася на сайті «Буквоїд», отже, надсилати свої літературні окрайці вам міг будь-хто чи все-таки подбали про творче сито?

— Для себе одразу вирішила: нехай надсилають усі охочі. А тут і лист не забарився: «Чи візьмете в свою компанію людину, яка пише, але нікому ще не показувала власного доробку?» Отже, наважився хтось, зголосився, хіба можна піти йому наперекір? Чесно кажучи, і без цього прохання мені хотілося, аби і маститим авторам, і початківцям було комфортно під однією обкладинкою.

Доречно буде сказати, що провела ще й такий експеримент. Один мій знайомий має досить добрий літературний смак. Він прочитав усі надіслані дописи й оцінив їх. Цікаво, що своїх максимальних десять балів поставив саме початківцям. Зрештою, ніщо так творчу людину, яка, мабуть, писала досі для своєї шухляди, не окрилює, як можливість побачити власну роботу опублікованою чи то в збірнику, чи то окремим виданням.

Літературний твір писали понад 30 авторів

Іронічно-монументальний, психозно-моментальний

— Треба сподіватися, що СМС-роман незабаром вийде окремою книжкою?

— Коли започаткували цю нову справу, не гадали, що на основі її може з’явитися книжка. Але мені вже телефонував один видавець. Нині можна цей роман прочитати на сайті «Буквоїд». Читати, до речі, можна як завгодно: цілком, частинками, із середини чи з кінця.

— Статистика стверджує, що до написання такого роману доклав свій творчий талант 31 автор з різних міст України та навіть з деяких закордонних. Прикметно, що ця цифра ще раз виплила у фразі, яка стала вже гуляти в народі, — «Колгосп ім. 31 грудня». Магічність, збіг чи добір саме такого числа?

— 31 особа доклалася до творення нового роману. На його початку дали перелік авторів, де кожен має свій номер, відповідно під цією цифрою і текст того чи того письменника. Формувати цей збірник почала з допису мукачівця Мирослава Дочинця. Він, до слова, свій уривок надіслав одним з останніх, але цей лист, як на мене, задавав тон усій книжці. Далі  твори розкладала мов пасьянс. Ірен Роздобудько запропонувала наприкінці додати ще й дещо з нашого листування.

СМС-роман пообіцяли скомпонувати й виставити на «Буквоїд» як новорічний подарунок. Отож усі спільно, мов колгоспом, мали принаймні 31 грудня ознайомити з нашою творчою працею читачів. Упоралися. І це приємно.  

— Спільний ризикований експеримент чи проект назвали «Поштаментальний роман». Яке б дали йому визначення?

— Варіантів назви спільних творінь було чимало: від, скажімо, «Тридцять поштарів і один провайдер», «Гра в «тридцять одне», до «Вбити листоношу!». Зійшлися на «Поштаментальному романі». І визначили, що це, серед іншого, іронічно-монументальне, психозно-моментальне, поштивно-сентиментальне зібрання. Якщо б зупинилися на якомусь звичайному та серйозному найменуванні, то, напевне б, трохи спантеличили читачів.

— У передньому слові до «Поштаментального роману» завважено, що «писати разом — це вже якесь літературне хуліганство і навіть своєрідне збочення».

— Вважаю, що писання літературних творів — не колективна справа. Хоч «Поштаментальний роман» засвідчив, що винятки можуть бути. Щодо мене, то я пишу при зачинених дверях, коли тебе ні розмовами, ні телефонними дзвінками ніхто не відволікає. Це  робота на самоті, і то дуже нелегка.

Нашу розмову хочу завершити ще однією цитатою із спільної книжки: «Поштаментальний роман» — «суперово виглядало б як визначення жанру».  Залишмо цю думку-прагнення для часу.       

Микола ШОТ,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Галина ВДОВИЧЕНКО. Народилася 1959 року на Кольському півострові (Росія) в сім’ї військового, а отже, в дитинстві часто змінювала місце проживання. Навчалася в школах у Москві, на Прикарпатті та Львівщині. Освіта вища. Закінчила філологічний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка. Нині — заступник головного редактора газети «Високий Замок» (м. Львів). Автор романів «Тамдевін», «Пів’яблука», «Хто такий Ігор?», «Бора», казкової повісті для дітей «Мишкові миші».