Розвиток сучасного туризму багато в чому залежить від упровадження нововведень,  спрямованих на вдосконалення обслуговування клієнтів і розширення туристичних можливостей. Саме для цього в селі Мельники Чигиринського району на Черкащині вирішили створити живий музей ремесел Холодного Яру. За задумом, музей має бути не такий, до якого більшість із нас звикла, де об’єкти статичні і їх можна тільки розглядати. Навіки завмерлий верстат у новому музеї обов’язково працюватиме, біля нього, крім екскурсовода, буде майстер, який виготовлятиме вироби. А гончарний круг має крутитися, переконані ентузіасти створення музею, і глина на ньому оживатиме. І тоді пересічна людина справді доторкнеться до витоків ремесла, побачить, як було колись і як тепер, відчує цю трансформацію. Нині глечик можна надрукувати на 3D-принтері, але стародавні інструменти забезпечують зв’язок поколінь.

Гончарська наука непроста, однак вельми цікава

Ремесло, яке заряджає енергією

— Хочемо навчити всіх охочих народних ремесел, — розповідає один з ініціаторів створення музею Юрій Романча. — Регулярно набиратимемо охочих і проводимо майстер-класи. Школа гончарства в Мельниках діє вже другий рік. Окрім соломо- та лозоплетіння, працюємо, щоб додати до них ковальство та інші ремесла. Краєзнавці розповідають відвідувачам про історію Холодного Яру, славних прадідів. Заняття тривають протягом усього року — аж до Покрови. Узимку просвітницькі акції проводять у хостелі — хатинці в українському стилі поряд з головним корпусом.

Музей планують збудувати у вигляді великого млина. Раніше в центрі Холодного Яру — селі Мельники млинів було багато. Вітряки виднілися і там і тут. Потім їх не стало. Тепер ентузіасти хочуть, щоб новостворений музей став символом села.

Патріот Григорій Мироненко за життя зібрав колекцію унікальних місцевих експонатів, яких раніше ніде не виставляли. Це й фотографії, і спогади, й інші історичні документи про Холодний Яр і село Мельники. Краєзнавець Сергій Зінченко пише історію села, використовуючи спадщину Григорія Мироненка.

Щоб знаходити скарби нашої історії, популяризувати їх, група однодумців і створила громадську організацію «Холодний Яр Україна». Її голова Леонід Зінченко до реалізації задуманого долучає всіх небайдужих. Важливий внесок у спільну справу робить власниця «зеленої садиби» Юлія Осипова, яка залюбки приймає численних гостей.

Залучають і майстрів народного ремесла. «Учитель гончарства Сергій Радько, — розповідає Юрій Романча, — всебічно розвинена особистість. Окрім малювання й виготовлення гончарних виробів, він чудово грає на старовинній кобзі. Родом він із Канівського району, а познайомилися ми в Академії гончарства в Опішному на Полтавщині. Там я посидів за гончарним кругом і добре відчув, як заряджає енергією це ремесло. Можна сказати, що саме там ми з дружиною вперше обговорили ідею створення на Черкащині музею ремесел. Треба віддати належне Олесеві Пошивайлу, який 30 років створює в Опішному музей гончарства. Виносивши ідею створення музею ремесел на Черкащині, я відразу сказав полтавським майстрам, що ми не претендуватимемо на першість у гончарстві (нам дуже далеко до цього). Але чому ж ми маємо проходити повз власну історію? На Чигиринщині в Головківці, в Мельниках колись було багато майстрів-гончарів. Навіть один із відомих отаманів Холодного Яру Семен Неживий був із родини гончарів. Сприяли цьому й чималі поклади глини у Мельниках і Головківці, де за якістю вона найкраще підходить для гончарства».

У гончарів Чигиринщини є свої традицій і особливості виробів із глини. Фото з сайту dzvin.media

Від ідеї  до втілення

Після поїздки на Полтавщину Юрій із дружиною почав втілювати ідею. У них уже вісім ножних гончарних кругів і один електричний. Після проведення першої школи гончарства та фестивалю «Крутий заміс» до них долучився високопрофесійний фахівець у гончарстві та лозоплетінні Михайло Чудний. Через рік після відвідин Опішного провели перше заняття школи гончарства. Усе це роблять спільними силами ентузіасти. Їх об’єднує ідея починати всі зміни з ініціативи знизу. Дуже багато залежить від активності місцевої громади. Адже ніхто вгорі не знає, чи міцне коріння в тих, хто втілює культурні ініціативи, чи справжні ці традиції. А якщо коріння міцне, то ініціатива обов’язково даватиме плоди духовного відродження.

Заняття в школі гончарства тривають десять днів. Торік тут навчалося 11 учнів, більшість із яких — творчі особистості з різних регіонів України. У соцмережах уже оголосили набір на нинішній рік. Окрім ентузіастів, створювати музей допомагає місцеве сільськогосподарське підприємство, заступником директора якого працює Юрій Романча.

Воно й бере на себе частину організаційних витрат. Намагаються допомогти багато людей, вони виходять на контакт, пропонують свою участь. Так було зі співачкою Русланою, яка, дізнавшись від черкаського військкома Євгена Курбета про ярмарок, що його організовували в Мельниках, як волонтер погодилася заспівати там на концерті.

Створення музею ремесел — це й туристичний, і культурницький проект. Ніхто з організаторів не ставить за мету заробити на цьому. Але вони вважають, що варто популяризувати такі проекти. Адже створений музей залишиться на віки, стане символом села. А багато молоді, туристів із великих міст навіть не знають, як раніше з колоска, зерен, борошна виготовляли паляниці. А про якісь секрети майстрів ремесла їм не відомо й поготів. Цьогоріч, до речі, в музеї запрацюють жорна, й кожен охочий зможе спробувати змолоти собі борошна, як це робили сотні років тому.

«Звичайно, — розмірковує Юрій, — є скептики, ті, хто вважає, що під час війни проводити ярмарки чи концерти недоречно. Як волонтер спілкуюся із захисниками України на сході й можу запевнити, що вони розуміють, наскільки культурницькі акції необхідні нині суспільству».

Яким бачиться майбутнє музею?

На думку авторів проекту, музей має стати центром народних ремесел не лише Холодного Яру, а й України загалом. Щоб сотні туристів щодня відкривали для себе справді цікаві аспекти українського побуту і звичаїв. А ще щоб тим, хто побуває в музеї, закортіло побудувати схожий у своєму місті чи селі, бо кожне з них має незліченні скарби традицій.

Планують, що в будівлі буде три поверхи, на першому — музейна частина, експонати, зони різних ремесел.  На другому — кімната відтворення, де діятиме невеликий театр, перед туристами постане невеличка історична сценка. На третьому зможуть зупинятися туристи й учасники шкіл ремесел. Планують провести й міжнародний симпозіум майстрів ремесел. А поки триває будівництво, можна розмістити всіх охочих у садибах місцевих жителів. У Холодному Яру планують збудувати цех з виробництва за старовинними технологіями скляних виробів саме з місцевого піску.

Ентузіасти йдуть до втілення запланованого маленькими кроками. Вони доводять людям власним прикладом, що варто свій край розвивати, і це незабаром обов’язково окупиться. Торік, організовуючи ярмарок на Покрову, напівжартома написали в запрошеннях, що продавати можна все, крім китайських товарів. Яким же було здивування, коли на ярмарок прибув автобус... із китайськими туристами.

Яка має бути роль держави в реалізації такої чи схожих ініціатив? Ініціатори проекту переконані, що держава має просто не заважати, адже дуже багато в цій справі зарегульованості, через яку ініціативі важко пробитися. На будь-яку добру справу чиновник має десятки інструкцій. Не там копнув чи сапнув — і зразу з’являється перевіряльник. З ними поки що такого не було, бо зважують кожен крок, намагаюся передбачити все. На рівні держави такі ініціативи слід заохочувати, а один із дієвих інструментів — гранти.

Один турист з Арабських Еміратів, який прямував у Холодний Яр, запитував, чи є там екстремальні розваги, наприклад подорожі на квадроциклах. Однак приїхавши на місце, заявив, що вже не потребує таких розваг, адже подорожуючи черкаськими дорогами, вже відчув екстрим. На жаль, ремонтують дороги тут лише напередодні вшанування холодноярівців. Асфальт із нашвидкуруч засипаних ям прилипає до коліс автомобілів і безслідно зникає. Бракує стоянок та іншої інфраструктури.

Ентузіасти наголошують на необхідності координації їхніх зусиль з боку владних структур. Кілька років тому на трасі Черкаси — Чигирин було створено туристський центр, поставлено вказівники, але більшу частину часу центр не функціонує. Вражає, що внутрішній туризм у багатьох регіонах ще тільки очікує на розвиток.

«Коли розповідаю звичайним жителям Закарпаття про Холодний Яр, відчуваю, що вони майже нічого про нього не знають, — зауважує Юрій. — Так само й більшість жителів Центральної України не можуть похвалитися тим, що побували у визначних місцях західних областей і знають про тамтешні принади. Вкладаючи кошти в розвиток місцевого туризму, впевнений, ми не тільки повернемо їх сторицею, а й покращимо імідж України у світі та об’єднаємо співвітчизників».