Північ Житомирщини ніколи не була густонаселеною, а після аварії на ЧАЕС і взагалі. Насамперед це стосується найбільш постраждалого від радіоактивного забруднення Народицького району, майже половина території якого з райцентром включно належить до ІІ зони безумовного (обов’язкового) відселення — у ній уже давно не мали б жити люди.
Теорія суха, а дерево життя завжди зелене
Утім, насправді обезлюдніли не більш як 5 відсотків площ Народиччини, звідки жителів евакуювали ще впродовж перших тижнів після аварії. На решті території, а це понад 1,2 тисячі квадратних кілометрів, є 9,4 тисячі жителів, проблемами яких до 25 жовтня 2016 року опікувались 15 сільських та Народицька селищна ради.
Зайве пояснювати, що їхні бюджети були дотаційними, фінансові можливості — мізерними, через що навіть виплата зарплат сільському голові, секретареві ради і бухгалтеру була проблемою. Не меншим «головним болем» ставало дотримання норм закону й елементарної фінансової дисципліни, бо серед кількох сотень жителів номінально самостійної сільської громади не завжди вдавалося відшукати і лідера з відповідним рівнем загальноекономічних та правових знань, і досвідченого знавця бухгалтерської справи.
Отож, як визнає очільник нової ОТГ Анатолій Леончук, який до того впродовж кількох скликань був головою Народицької райради, створення чи не найбільшої за площею селищної одиниці порушує офіційні рекомендації про віддаленість сіл від нового адміністративного центру на відстань до 20 кілометрів. Однак, як стверджував ще Гете, «теорія суха, а дерево життя завжди зелене», що красномовно засвідчують вигоди, які внаслідок реформи отримали жителі Народиччини.
Ідеться не лише про банальну економію фінансових ресурсів, які раніше в прямому значенні слова розпорошували на утримання навіть мінімального управлінського штату сільрад. Насправді жителі району вже на ділі відчули, як працює закон переходу кількості в нову якість, красномовне підтвердження чого — зростання власних надходжень об’єднаної громади. Зокрема якщо за 9 місяців минулого року до зведеного бюджету Народицького району вдалося мобілізувати 9 мільйонів гривень, то ОТГ за цей самий період отримала 13,6 мільйона гривень, що більше у півтора раза!
.jpg)
Замість пошуку виправдань — нові можливості
Навіть побіжний аналіз змін структури власних надходжень до бюджету ОТГ засвідчує правоту слів видатного уродженця Житомира конструктора перших космічних ракет людства Сергія Корольова: хто не хоче працювати, той знаходить виправдання, а хто хоче — можливості.
Зокрема якщо плата за спеціальне лісокористування, яку вносять лісівники під час рубки деревини, залишилася незмінною, то обсяг податку з доходів фізичних осіб зріс в 1,6 раза, а єдиного податку з підприємців — удвічі. В результаті за 9 місяців надійшло на 4 мільйони гривень більше, що обумовлено не стільки змінами в оподаткуванні (зокрема законодавчо встановлена ставка прибуткового податку з фізичних осіб зросла з 15% до 18%), скільки наведенням елементарного порядку з офіційним оформленням працюючих та обліком виплачених зарплат.
Анатолій Леончук особливою відзначає злагоджену роботу державних контролюючих служб, і насамперед податківців, а ще не може нахвалитись активною позицією колишніх сільських голів, які нині стали старостами у своїх селах і членами виконкому нинішньої Народицької селищної ОТГ. Втім, правда і те, що для суто дотаційних бюджетів сільрад кілька додаткових робочих місць у селі особливо не впливали на суму загальних надходжень, зате нині, образно кажучи, окремі струмочки зливаються у відчутні мільйони, які допомагають забезпечувати самофінансування нової адміністративної одиниці.
Однак чи не найістотнішим джерелом, на переконання Анатолія Леончука, може і має стати земельний податок, сума надходжень якого порівняно з відповідним періодом минулого року зросла майже удвічі — з 1,9 до 3,8 мільйона гривень. Та, як з прикрістю визнають фахівці виконкому Народицької ОТГ, поки що йдеться лише про частину належних за законом коштів за використання розташованих за межами населених пунктів земель запасу і резерву.
Закон один, а практики різні
Раніше згадуваними землями розпоряджалися райдержадміністрації, а нині, відповідно до змін законодавства, вже органи держгеокадастру. Та на практиці склалася така ситуація: охочі орендувати земельну ділянку подають заявку на оформлення потрібних для цього документів, а доки триває цей, м’яко кажучи, неспішний процес, потенційні орендарі без жодної плати, але начебто вже на законних підставах обробляють поля і збирають з них урожай.
Крім цього типового для всієї України фактично узаконеного механізму безкоштовного користування землями запасу і резерву, на Народиччині є додаткова проблема. Адже половина території району належить до зони безумовного (обов’язкового) відселення, на якій земельні ділянки, що перебувають у державній власності, згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України можна передавати у користування лише за рішенням Кабміну. В результаті на одній і тій самій території вже розпайовані землі сільгосппризначення без жодних обмежень здають в оренду сільгоспвиробникам, тимчасом як на розташовані поряд ділянки полів зі статусом земель резерву і запасу накладено табу. Тимчасом, як з гіркотою констатує Анатолій Леончук, законопроект № 4355, який мав би врегулювати ці суперечності законодавства і заодно надати ОТГ право розпоряджатися землями запасу і резерву, пройшов у Верховній Раді лише перше читання і невідомо коли стане законом.
Ще одним суто чорнобильським «головним болем» Народицької громади є те, що у ІІ зоні заборонено будівництво нових об’єктів. Інвесторам доводиться пристосовувати під виробничі цілі малопридатні для цього будівлі, тимчасом як значно швидше і дешевше спорудити нові з використанням сучасних будівельних технологій.
Найгірше, що після довготривалого «урізання» і «обрізання» чорнобильських пільг чи не єдиною реальною різницею, яку відчувають жителі ІІ і ІІІ зон, є лише право на кілька додаткових днів щорічної відпустки. І ніхто точно не знає, який нині рівень радіаційного забруднення на територіях зі спеціальним чорнобильським статусом: відповідні вимірювання проводили тут уже майже третину століття тому.
Людям на добро, державі на користь
Та чи не головним виграшем жителів Народиччини після фактичного перетворення їхнього району в ОТГ стало відчуття господаря. Зокрема безліч політиків і політичних сил спекулювали на лозунгу «буде школа — буде й село», навіть коли утримання кожного школяра коштувало державі на рівні найпрестижнішого університету.
Однак після того як громада вимушена була додати до цільової державної субвенції на освіту ще 1,6 мільйона вже власних коштів, з’явилося усвідомлення, що для більшості маленьких сіл потрібніша і дешевша належним чином облаштована фельдшерська амбулаторія, ніж дорога школа для кількох учнів.
Отож закриття малокомплектних освітніх закладів у Народицькій ОТГ — аж ніяк не самоціль, а виважене і справді продиктоване самим життям рішення. Так, наприклад, у селі В’язівка, де є 20 дітей шкільного віку, вирішили знизити рівень школи до початкової. Та вже за два тижні після початку навчального року батьки самі наполягли, щоб вихованців 1—4 класів возили автобусом разом з іншими школярами туди, де і рівень навчання вищий, і діти почуваються справжніми учнями.
Натомість мережу лікарських і фельдшерських амбулаторій, яка начебто більша від рекомендованих для такої чисельності населення нормативів, у Народицькій ОТГ «оптимізувати» не готові. Важко не погодитися, що йдеться не про економію коштів, а про людські життя, бо доки в сільських медиків не буде службового автотранспорту із належною системою техобслуговування і забезпечення пальним, доти медицина має бути на відстані «пішої доступності».
Блага з небес не впадуть
Нині відразу в кількох будинках культури, клубах, фельдшерських пунктах і Народицькому центрі первинної санітарно-медичної допомоги в розпалі роботи з ремонту й утеплення. Тут роблять усе можливе, щоб сповна скористатися наданими з держбюджету на модернізацію соціальної структури 21,7 мільйона гривень.
Разом з тим, в ОТГ добре усвідомлюють, що в кожного з її сіл майбутнє буде лише тоді, коли ніхто не очікуватиме «манни небесної» з державної скарбниці, а насамперед перейматиметься тим, щоб громада була фінансово спроможною, всі працездатні — забезпеченими роботою із гідною зарплатою, а слова про доступність медицини, освіти, культури були підкріплені гідною європейської держави мережею амбулаторій, шкіл, клубів і бібліотек.
І тут «низи» та «верхи» мають діяти в унісон, своєчасно й адекватно реагуючи на всі проблеми. Тим часом у Народицькій ОТГ ніхто не може зрозуміти доцільності існування районної ради з відповідним головою і депутатами, яким фактично вже нічим опікуватися. Аналогічна ситуація з райдержадміністрацією, бо її виконавчі органи рік тому замінив виконком ОТГ, який вирішує питання освіти, медицини тощо. І йдеться про особливість не лише Народиччини, яка не єдина в Україні реформувалась в об’єднану громаду цілим районом.
Натомість проведення обов’язкових тендерних торгів під час закупівлі природного газу за чітко встановленою для бюджетної сфери ціною на нього стосується всієї країни і викликає у когось сміх, а в когось уже нервовий тик. Зокрема цього року на Народиччині тендер на постачання блакитного палива виграла фірма з… Донеччини.
Зрозуміло, що це лише додатковий стимул для заміни газу значно вигіднішими на Поліссі дровами, що вже майже зробили в Народицькій ОТГ, фактично повертаючи кошти за енергоносії в економіку свого району. Однак і тут доводиться марудитись із тендерними торгами, хоча в місцевого держлісгоспу ціна із врахуванням транспортних витрат завідомо нижча, ніж у всіх потенційних конкурентів.
Ми в Google+