Провести повну інвентаризацію земельних ділянок, забезпечити їх ефективне використання і належне надходження земельного податку до місцевих бюджетів — ось найперший крок до сильних і заможних територіальних громад, до наповнених скарбниць, з яких розвиватимуться наші міста і села. Так вважає Андрій Приймак, сільський голова с. Замостя (Вижницький район, Чернівецька область).

Право оренди з аукціону

Торік Замостянська сільська рада першою на Буковині скористалася новими повноваженнями і провела аукціон з продажу права оренди 5 гектарів колишнього колгоспного двору. Переможець, оформивши належно усю документацію, облаштовує діяльність сільгосппідприємства на цій колись покинутій земельній ділянці. Скарбниця села вже отримала з неї 55 тисяч гривень орендної плати з урахуванням індексу інфляції. Це удвічі перевищило надходження, які Замостя мало за рік зі своїх земель, залучених у господарське використання. У черзі на аукціон — інші вільні ділянки сільгосппризначення, а також ставки, орендувати які бажає чимало підприємців.

За додатково залучені до бюджету кошти провели 7 км вуличного освітлення, остаточно зробили всі гравійні дороги і розпочали прокладати асфальтовані.

 — Проаналізувавши базу оподаткування, ми побачили, що маємо істотний фінансовий резерв. Доводиться ставити у рамки недобросовісних підприємців, які, користуючись прогалинами у законодавстві, ухиляються від сплати земельного податку, зумисне гальмуючи виготовлення правовстановлюючих документів на землю. Сільгоспінспекція чомусь тільки здатна виписати їм штраф 170 гривень, який вони, зрозуміло, раді сплачувати замість податку хоч щомісяця, — розповідає Андрій Приймак.

Після співбесід із сільським керівництвом почало платити за землю обласне науково-дослідне сільгосппідприємство, яке під виглядом банкрутства тривалий час у всіх на очах засівало і збирало багаті врожаї з 290 гектарів ріллі.

Ліси — у власність громад

Сусідні села, розташовані на центральних трасах, мало не на тисячу відсотків перевиконують дохідну частину своїх бюджетів завдяки акцизному податку, який тепер залишається у місцевих скарбницях. У Замості нема ні заправок, ні великих торговельних центрів з реалізацією спиртного і тютюну. Зате на території сільради шумить 360 гектарів лісу, з якого мала б багатіти громада. Натомість з лісових угідь карпатське село (як, втім, й усі інші) має лише розбиті лісовозами дороги і з початку року аж 560 гривень рентної плати. Це можна вважати досягненням, бо бувало, що Вижницький держспецлісгосп сплачував до сільського бюджету всього кілька десятків гривень податку з кількох сотень гектарів, на яких понад 15 років веде інтенсивну господарську діяльність (до речі, без будь-яких документів на право користування). Село ще й ходить до лісівників із простягнутою рукою по дрова, будівельні матеріали для малозабезпечених, багатодітних родин.

— Ліси не мають ефективного власника, а держлісгоспи тільки і знають рубати деревину, — зазначає Андрій Приймак. — Землі лісогосподарського призначення мають бути у комунальній власності об’єднаних тергромад. Лише тоді можна забезпечити ефективне комплексне використання природного ресурсу, розвивати переробку грибів та ягід, заготівлю лікарських трав, туристські послуги. Це робочі місця, доходи до місцевих бюджетів, а не тільки пеньки після вирубування, як тепер.

Сільська рада не може навіть розпорядитися 30 гектарами власного резервного фонду, переданого їй після роздержавлення місцевого колгоспу. Замостя розвивається, молодь залишається у рідному селі, хоче будуватися. Але землі запасу вважаються державною власністю, оскільки на картах лежать за межами населеного пункту, хоч насправді — мало не в його центрі. 

Законодавчий парадокс: затвердити зміни меж село не може без нового генерального плану (який, між іншим, коштує кілька сільських бюджетів), а на старих межах, накреслених ще 35 років тому, неможливо розробити генеральний план.

— Нинішній стан землеустрою в країні гальмує розвиток громад і місцевого самоврядування, — зауважує Андрій Приймак. — Немає інвентаризації, чіткого розмежування земель за формами власності. Сільські голови не бачать у кадастрі нормативно-грошову оцінку земельних ділянок, їхніх власників і користувачів. Як же тоді забезпечувати дохід місцевих бюджетів?  

Тому не тільки у Замості сподіваються на ухвалення конституційних змін, які нададуть територіальним громадам широкі повноваження.

Як зауважує юрисконсульт Денис Дадукевич, доходи від плати за землю — фінансова основа місцевого самоврядування. Проте неузгодженість законодавства не дає змоги повною мірою залучати їх у місцеві бюджети. 

Так, Земельний кодекс чітко зазначає, що використання землі платне, і забороняє проводити господарську діяльність на земельних ділянках без реєстрації речового права на них. А прикінцеві положення Лісового кодексу дозволяють держлісгоспам безстроково(!) працювати на землях лісогосподарського призначення лише на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. Жоден закон не зараховує їх до правовстановлюючих документів. Не передбачивши конкретні строки для впорядкування документації щодо користування земельними ділянками і санкції у разі їх пропущення, законодавець зробив помилку, за яку тепер розплачуються тергромади низькими бюджетними доходами.

Податковий кодекс також суперечить нормам Земельного кодексу, коли «розчиняє» земельний податок у рентній платі за спецвикористання лісових ресурсів. Хоч ці два податки мають різну мету. Так, земельний спрямований на фінансове забезпечення громади, на території якої триває господарська діяльність. А рентний платіж компенсує народу України вартість природних ресурсів, конституційним власником яких він є.

Ось результат. Територіальні громади, на землях яких ведуть лісозаготівлю, мають із лісу лише копійки від санітарних рубок. І виходить, що оточені багатими лісами, села Карпат і Полісся депресивні й чи не найбідніші у країні.