Цей хліб одразу повертає в дитинство кожного, хто його скуштує: із непідробним натуральним ароматом та рум’яною скоринкою, він пахне бабусиною випічкою. І якимось невидимим потужним магнітом тягне тебе в той час, коли смачнішого від цих цеглин, куплених (як зараз пам’ятаю) за 24 копійки, не було нічого у світі.

Здається, тут, у невеличкій пекарні в далекому селі Глинне під самісіньким кордоном із Білоруссю, зупинився час. Колишній головний бухгалтер Березівського райспоживтовариства 81-річний Іван Кулакевич уголос гортає сторінки власної пам’яті. Каже, коли 1959-го йшов служити в армію, пекарні ще не було. Коли ж повернувся 1962 року, вона вже працювала. Це означає, що кооперативній глиннівській хлібині щонайменше шість десятиріч. А вона не змінюється: така сама висока пухка і разом з тим збита цеглина, секрет приготування якої переходить від одного покоління пекарів до іншого. «О третій ночі приходимо на зміну: треба не лише приготувати опару на тісто, а й нашу диво-піч розтопити, — каже Марія Фунікова, яка трудиться тут 16 років. — Щодня випікаємо півтори тисячі хлібин. А вже о 10-й приїздить машина, яка розвозить хліб у магазини».

А диво-печі — шість десятиріч

Беруть його під реалізацію й підприємці — хліб із печі має попит. І це попри те, що взимку сільські люди здебільшого печуть його самі. А ось улітку за постійними походами до лісу по гриби та ягоди їм ніколи, тоді й виробництво, й реалізація зростають удвічі.

Нині 750-грамова цеглина із пшеничного борошна в тутешніх магазинах коштує 20 гривень. Як же вдається тримати відносно невисоку ціну в розбурханому морі?

Насамперед для печі не потрібен газ (його в цьому поліському закутку немає). Хоч і дрова невпинно дорожчають: складометр уже навіть тут, на Поліссі, коштує понад 650 гривень. Повзуть угору й ціни на борошно: місяць тому купували його по 10,3 за кілограм, а нещодавно — вже по 12,8 гривні. Прогнозувати, як буде далі, — справа невдячна. Проте сподіваються, що лише нарощуватимуть темпи, бо хліб і нині  найголовніший продукт на столі в українців.

Наче на підтвердження думки зустрічаю жінку аж із п’ятьма буханцями. Придивляюся —це Світлана Ковалевич, мама 19 дітей. Ця найбільша в Україні сім’я брала участь у зйомках новорічного привітання Президента. На Печерських пагорбах батьки та молодші діти розповідали про Рівненське Полісся як оазу народжуваності в Україні та Європі. Каже,  коли за столом збирається вся сім’я, треба щонайменше чотири-п’ять таких пругких хлібин. І хоч здебільшого печуть хліб самі, інколи все-таки купують.

Перейшли на електрику

На Поліссі у вересні 2021-го запрацювала ще одна пекарня — комунальна. Її відкрили у Старосільській територіальній громаді, створивши одразу 12 робочих місць.

«Спрямували тоді на це 2 мільйони гривень власних коштів  і, як бачите, не прогадали, — каже голова громади Михайло Кузьмич. — Наші печі працюють на електриці. І хоч вона теж недешева, з ціною на газ не порівняти. Газу в нас немає, всі котельні громади працюють на твердому паливі — дровах чи торфобрикеті. Моє завдання —  щоб люди мали роботу, заробляли собі на зарплату і всі необхідні податки, оренду приміщення, яке належить громаді, і ще й мали певний прибуток для розвитку. Завдяки нашим працьовитим землякам так і справляємося. До речі, нині тут уже 14 робочих місць, адже асортимент випічки постійно розширюється: крім хліба, печуть булки, торти, короваї, виготовляють вареники і пельмені. Усю продукцію реалізуємо не лише в магазині, що працює при пекарні, а й тричі на тиждень розвозимо в заклади торгівлі віддалених сусідніх громад. Для цього придбали два автомобілі — вантажний та легковий».       

Оскільки 90% родин на Рівненському Поліссі багатодітні, попит на всю продукцію пекарні лише зростає.

А в переддень нового року комунальна пекарня на електриці запрацювала ще в одній громаді — Бугринській неподалік Рівного. Саме вона виграла обласний конкурс проєктів громад-2021 на обладнання для мініпекарні, яку так і назвали — «Бугринський пекар». Отож 150 тисяч гривень спрямував на гарний задум обласний бюджет, ще 64 тисячі додали самі. Обладнали все у приміщенні колишнього харчоблоку старої лікарні, який має водопостачання та відповідає санітарним нормам. Придивилися навколо: у сусідніх селах хліба ніхто не пече, а попит на нього є. Вивчили й досвід роботи пекарні у Старому Селі. 

У громаді, що була першопрохідцем децентралізації, ще 2015 року принципово вирішили відійти від газу. Голова громади Сергій Пилипчук наче у воду дивився. 2018-го встановили власну лінію з виробництва деревних пелет, додавши робочих місць. На це знадобилося 4 мільйони, але на  конкурсі проєктів ДФРР громада виграла три з половиною,  решту дофінансували самі. Нині тут іде в діло кожна тріска: все, що підрізають комунальники, тут подрібнюють перевізною дробаркою і відправляють на пелетну лінію. Пелет вистачає для тепла в комунальних закладах, ще й на продаж залишаються.

Допоможе соціальний газ

А один із провідних виробників хліба у краї — ПАТ «Поліссяхліб» у Рівному взяв участь у торгах на купівлю соціального газу на третю декаду січня та на лютий.

«Добре, що уряд втрутився в ситуацію, — каже голова правління ПАТ Олександр Коробка. — Бо якщо на початку січня ми купили газ по 48,5 гривні за кубометр, використавши фактично всю фінансову подушку, то на третю декаду — по 16 гривень. Щоправда, на лютий — уже по 21 гривні. На цьому газі печемо тільки соціальні сорти. У нас це три види: хліб житньо-пшеничний, білий і батон. Саме на них уряд обмежив і торговельну націнку десятьма відсотками. Робити прогнози поки що складно, але якщо така допомога від держави буде й надалі, сподіваюся, вистоїмо».                 

Роками купую хліб тільки від цього перевіреного виробника. Днями знову придбала стандартний набір: 700-грамовий хліб «Дарницький» житньо-пшеничний за 21 гривню та 400-грамовий батон «Молочний» за 16.  Відпускна ціна від виробника така: «Дарницький» — майже 19 гривень,  батон «Молочний» — 14,4 гривні.

До слова, на торги вийшов не лише «Поліссяхліб», а ще кілька провідних виробників хліба з Рівненщини.