Нещодавно в Харківському центрі професійно-технічної освіти державної служби зайнятості пройшов відбірний етап всеукраїнського конкурсу професійної майстерності WorldSkills Ukraine, в якому брали участь учні шести закладів професійно-технічної освіти з Харкова, Лозової, Ізюма та Куп’янська.

Працюючи за сучасними токарними верстатами, вони демонстрували вміння і навички, які оцінювали досвідчені експерти та члени журі. Згідно з конкурсним завданням, за 45 хвилин учні мали виготовити за кресленням конкретну деталь, дотримуючись технологічних вимог і правил техніки безпеки. Усі успішно впоралися із завданнями, але, за оцінками журі, переможцем став учень Лозівського центру професійної освіти Ярослав Дубочинський, який незабаром представлятиме Харківську область на наступному етапі конкурсу WorldSkills, що пройде у Києві.

Чи здатні конкурси підвищити престиж?

Проте не лише визначення переможців було метою заходу. Директор Харківського обласного центру зайнятості Володимир Міненко каже, що головна ідея конкурсу World Skills полягає в тому, щоб підвищити престижність робітничих професій і спеціальностей, які мають попит на ринку праці. Адже нині питання забезпечення підприємств робітничими кадрами дуже гостре. І не лише в Україні, а й в інших країнах.

Саме тому ще у 1953 році було створено міжнародну некомерційну асоціацію WorldSkills International, під егідою якої й проходять конкурси професійної майстерності серед представників різних країн, здебільшого молоді.

Україна до цього руху приєдналася лише в 2016 році, а в Харківській області конкурс WorldSkills Ukraine проводили вперше і лише за одним напрямом: токарна справа.

«Наступного року плануємо розширити перелік професійних компетентностей, за якими проходитиме конкурс WorldSkills», — стверджує Володимир Міненко. Проте чи вдасться через такі конкурси підвищити престижність робітничих професій, зокрема серед молоді, сказати важко.

Якщо глобальніше подивитися на проблему підготовки і забезпечення робітничими кадрами, то можна побачити істотні перекоси, які вже не перший рік спостерігаються на вітчизняному ринку праці. З одного боку, в Україні існує ціла мережа закладів професійно-технічної освіти, які готують токарів, верстатників, фрезерувальників та інших фахівців. А з іншого — на ринку праці відчувається значний дефіцит робітничих кадрів технічного спрямування. На цьому не раз наголошували представники об’єднання підприємств роботодавців Харківської області «Граніт». Знають про цю проблему і в Харківському обласному центрі зайнятості.

За інформацією центру зайнятості, на 1 листопада цього року в Харківській області було 8,3 тисячі актуальних вакансій та пропозицій працевлаштування. Значна їх частина (54%) — робітничі професії. Наприклад, за професією токар у Харківській області було 374 вакансії, а зареєстрованих безробітних — лише 117. Тобто для заповнення вакансій не вистачало 257 токарів. Це попри те, що деякі роботодавці готові платити професійним токарям офіційну заробітну плату 10—13 тисяч гривень. Але знайти в Харківській області такого токаря і на таку зарплату виробничим фірмам чи підприємствам промисловості стає дедалі складніше. І річ не лише в тому, що заклади професійно-технічної освіти не встигають готувати для них необхідну кількість кваліфікованих робітників, а й у тому, що далеко не всі роботодавці готові платити їм гідну зарплату.

Приміром, у Харківській області середня зарплата відкритих вакансій «токар» на початок листопада становила 9063 гривні, «токар-карусельник» — 11 500 гривень, «токар-розточувальник» — 13 620 гривень. І це «брудними». Отож не дивно, що ті токарі, які знають собі ціну, їдуть в інші регіони України або за кордон, де їхню роботу і кваліфікацію оцінюють значно вище.

Наприклад, за даними деяких рекрутингових агентств, у сусідній Росії середня заробітна плата токаря становить 52—54 тисяч рублів на місяць (близько 20 тисяч гривень), а в Польщі — приблизно 15 злотих за годину (25—30 тисяч гривень на місяць). А робота токаря верстатів із ЧПУ оплачується ще вище. Тому й не дивно, що багато кваліфікованих токарів, втративши роботу вдома або звільнившись, виїхали саме туди. А ті професіонали, що залишилися в Україні, швидко пристосувалися до нових економічних умов, точніше до тіньового ринку.

Верстат у гаражі

Нині в інтернеті можна знайти безліч оголошень від токарів, які готові якісно і недорого виконати токарні роботи будь-якої складності: від проточування дисків і барабанів до виготовлення валів, фланців тощо. Але за договірною ціною і без сплати податків. Особисто знаю такого фахівця, який свого часу придбав токарний верстат і встановив його у своєму гаражі. Відтоді заробляє собі на життя індивідуальними замовленнями й різноманітними шабашками, фактично нічим не ризикуючи.

Те саме стосується й кваліфікованих фрезерувальників, слюсарів, плиточників та представників інших робітничих професій, за рахунок яких в Україні сформувався величезний тіньовий ринок праці. І здолати його за допомогою традиційних підходів, наприклад профорієнтаційних заходів, які проводить державна служба зайнятості, або соціальних пакетів, які часто пропонують роботодавці, навряд чи вдасться.

Напевне, тут потрібні глибокі й системні зміни, які нині розробляють в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. До речі, Верховна Рада вже ухвалила в першому читанні розроблений міністерством законопроєкт, який пропонує визначити Мінекономіки головним органом з формування та реалізації державної політики у сфері праці, зайнятості населення, трудової міграції і трудових відносин.

Представляючи в парламенті цей законопроєкт, міністр Тимофій Милованов зазначив, що перерозподіл функцій у сфері трудових відносин стане важливим кроком для трансформації ринку праці. А поки ці трансформації ще не розпочалися, радив би молоді скористатися можливостями, які нині безплатно надає держава для опанування деяких робітничих професій, зокрема й токаря. Бо можливо, що в недалекому майбутньому ці послуги стануть платними і важкодоступними.

Уже нині видно, що заклади професійно-технічної освіти, які готують робітників за деякими професіями, не повністю враховують реалії ринку і працюють у відриві від виробництва. Тому комерційні фірми й підприємства самі починають готувати для себе фахівців за скороченими програмами і на конкретні завдання. А головне — створюють умови, щоб їхні фахівці самі були зацікавлені у вдосконаленні власної професійної майстерності, без різних конкурсів. І напевне, така тенденція матиме продовження.

Віктор КОЗОРІЗ
для «Урядового кур’єра»