Найбільшої шкоди водним об’єктам України завдають підприємства гірничо-металургійного комплексу та комунального господарства. Про це під час презентації рейтингу «ТОП-100 основних підприємств-забруднювачів України» повідомив міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак.

Торік загальний обсяг скидів у водні об’єкти зворотних вод та забруднюючих речовин становив понад 2 мільярди кубометрів. Для порівняння: це одна п’ята всього річного стоку другої за величиною української річки Дністра. Здебільшого труять воду підприємства гірничо-металургійного комплексу й комунального господарства.

До першої десятки забруднювачів водних об’єктів увійшло чотири гірничо-металургійні й шість комунальних підприємств. Лідери — меткомбінат «Азовсталь» (140 мільйонів кубометрів), Дніпровський меткомбінат (71) та Запоріжсталь (54).

Азовсталь, нагадаю, побудували ще 1933-го, і очисних споруд там більшовики просто не планували. За їхніми розрахунками, Азовське море мало достатньо сил, щоб перетравити злиту в нього отруту. Але тоді хоч прибутки завод давав народу, а нині — приватному власникові. А ось наслідки отруєння природи ділимо на всіх.

Що пропонує Мінприроди

Екоміністр наголошує на екологічній модернізації українських підприємств: «Уряд і один з державних банків торік запропонували підприємствам екокредити під дуже привабливі відсотки та інші умови, які б дали змогу встановити необхідне обладнання. Та чомусь поки що не бачимо від власників і менеджменту високої активності й зацікавленості».

Як на мене, нічого дивного в такий позиції забруднювачів немає. Усе, що їм загрожує, — копійчані штрафи. Принцип «забруднювач платить» у нашій країні не працює. Хоч закон передбачає відшкодування за викинуті й злиті викиди та скиди.

У чому причина? А в тому, що немає методик розрахунку розмірів цих відшкодувань. Хоч таку методику може розробити за три-шість місяців група фахівців, які ще, на щастя, не всі повимирали чи повиїжджали за кордон. І коштів на таку роботу треба зовсім небагато — рівень оплати праці в нас також далекий від європейського. Сотня-друга тисяч гривень — і методика у визначені терміни буде на столі в міністра, залишиться тільки затвердити її відповідним наказом і провести через Кабмін.

Остап Семерак вважає, що треба підвищувати ставки екологічного податку і чіткіше визначити спосіб їх використання: «На цьому етапі кошти від екологічного податку використовують неефективно. Їх не лише слід витрачати на ліквідацію негативних наслідків для довкілля, вони мають працювати на запобігання виникненню таких ситуацій. Це передбачає екологічну модернізацію підприємств і запровадження сучасної системи онлайн-моніторингу стану довкілля. Так є в Європі і так має бути в Україні».

Тенденція, одначе

Протягом 2016 року в Україні зросли обсяги викидів небезпечних речовин в атмосферне повітря. Найімовірніше, тенденція зумовлена збільшенням кількості підприємств і заміщенням природного газу іншими видами палива. Рейтинг для атмосферників власний, але часто бачимо ті самі підприємства, що і в інших розділах списку.

Атмосферу труять переважно підприємства гірничо-металургійного комплексу й енергетики. Перша трійка: «АрселорМіттал» (Кривий Ріг, 273 тисяч тонн), ММК ім. Ілліча (Маріуполь, 178 тисяч тонн) та Бурштинська ТЕЦ (168 тисяч тонн).

Списки склали за звітами самих підприємств. Мінприроди пропонує змінити підходи. «Ми виступаємо за впровадження в Україні загальнодержавного моніторингу, який передбачає обов’язкове встановлення фільтрів і лічильників на кожній трубі з вільним доступом до цієї інформації всіх українців і жорсткими правилами: якщо перебрав ліміти на викиди, то маєш платити. Якщо запроваджуєш екологічну модернізацію виробництва, то отримуй заохочення і стимулювання від держави», — каже екоміністр.

Остап Семерак наголосив, що для України вкрай потрібні об’єктивні дані щодо підприємств-забруднювачів. Оскільки це дасть змогу запровадити системну державну політику екологічної безпеки і можливість оцінювати потенційну екологічну небезпеку об’єктів: «Україна взяла зобов’язання впровадити Національний план скорочення викидів. Це сигнал для міжнародних фінансових інституцій і потенціальних інвесторів, які планують інвестувати в енергетичний сектор України. Крім того, документ зобов’яже підприємства поступово скорочувати валові викиди забруднюючих речовин від усіх спалювальних установок, а вони є на кожному підприємстві з нашого рейтингу. Нині документ проходить погодження і незабаром його подадуть на розгляд Кабінету Міністрів».

Чи спалюватимемо батарейки?

При нагоді поцікавився в Остапа Семерака, яке ставлення Міністерства екології та природних ресурсів до рішення Комітету Верховної Ради з енергетики про підтримку «зеленого тарифу» на спалювання відходів без попереднього сортування (готують такий закон: палити все разом з батарейками, ртутними лампами тощо, та ще й ми з вами за це опалювачам доплачуватимемо). Пан міністр відповів, що, відповідно до розробленої міністерством стратегії поводження з відходами, спалювання на останньому місці. А на перших — сортування, вторинна переробка. І додав, що рішення комітету — це ще не рішення Верховної Ради.

Така позиція посадовця тішить. Але спокійно спатиму лише тоді, коли побачу офіційний лист міністерства з нею. Бо якщо такий «зелений тариф» затвердять, можна очікувати появи у списку отруювачів нових об’єктів.

А поки що зазначу, що крім 33 отруювачів води та 33 отруювачів повітря, до списку внесено 34 найбільші виробники промислових відходів. Першу трійку тут очолили Північний гірничо-збагачувальний комбінат — 64,5 мільйона тонн, Центральний — 55 , Інгулецький — 47. Цю проблему «УК» аналізував у статті «Коли вдаримо по хвостах» від 11 травня цього року. Там ішлося про вже згадані методики розрахунку за скиди і викиди, яких ще немає і на які всі ми, вразливі до отрути гомо сапієнси, з нетерпінням очікуємо. 

ПРЯМА МОВА

«Досить усе списувати на війну»

Остап СЕМЕРАК,
міністр екології та природних ресурсів:

— Отримую щодня сотні скарг на забруднене повітря, воду чи ґрунт. Їх забруднюють не інопланетяни. Наприклад, лідери за скидами, викидами і утворенням значно небезпечніших за побутові промислових відходів — цілком реальні підприємства з багаторічною історією, відомими назвами і власниками.

Дуже зручно все списувати на попередників, бойові дії чи затяжну економічну кризу. Це принаймні несерйозно і зневажливо стосовно України і людей, які щодня змушені безальтернативно вдихати це повітря, пити подекуди ледь не технічну воду чи вирощувати їжу на просоченій хімікатами землі.

Іронія в тому, що власники і менеджмент цих підприємств, можливо, й мають змогу пити чистішу воду чи їсти екопродукти, але не ходять у протигазах і дихають тим самим повітрям, що і всі ми.

Дотримуюся ліберальних поглядів і завжди виступаю за розвиток українського бізнесу, але я проти безвідповідального бізнесу.

Мінприроди новий рейтинг знадобився для подальших кроків щодо перегляду підходів власниками підприємств до питань довкілля, продовження екологічного кредитування підприємств, реалізації загальнодержавного онлайн-моніторингу забруднювачів. Тобто ідеї й механізми впливу є.

Цікаво, що ви думаєте з цього приводу. Моделі економічного червоного терору 1917 року і різні антиконституційні методи не пропонувати. Пишіть на моїй сторінці у Фейсбук.

Повний перелік забруднювачів читайте на сайті Міністерства екології.