Інформаційна війна має довготривалі наслідки і велику кількість масових уражень. Про це говорили учасники круглого столу «Проблеми державно-громадської протидії антиукраїнській інформаційній війні».  За словами голови Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі Василя Костицького, її феномен полягає в тому, що воєнні дії спрямовані на підсилення інформаційного протистояння, а не навпаки.

— Зараз в Україні — четвертий етап інформаційної війни з Росією. Основний удар спрямували на дискредитацію України як держави, нашу неспроможність створювати державу і будувати її, посягання на територіальну цілісність, конституційний лад. А пізніше почалась масована пропаганда війни. Інформаційна антиукраїнська війна перетворилась на психологічну агресію, — зауважив він.

За словами директора Міжнародного гуманітарного центру «Розрада» психолога Валентини Бондаровської, йдеться не лише про брехливу пропаганду в російських ЗМІ, а й про застосування справжньої психологічної зброї масового ураження.

— Я відстежую розвиток подій і можу сказати, що це та зброя, яка десятиліттями випробовувалася в Радянському Союзі. Пам’ятаєте «Біле братство»? Його адепт Кривоногов працював у київському інституті кібернетики. Нас, психологів, зібрали тоді й запитали: що робити? А ми відповіли: не знаємо, адже навіть профільні науковці нічого не знали про психологічну зброю і про досягнення радянської воєнної науки в цій сфері, — розповіла вона.

Здається, така сама ситуація й нині. З 90-х років минулого століття Росія здійснює відверту інформаційну війну проти України, але це раптом виявилося для всіх несподіванкою. Хіба що зрозуміли, що війна ведеться професійно і за всіма напрямами: газети, телеканали, що поширюють брехню всіма мовами, десятки тисяч ботів в Інтернеті, які під патронатом ФСБ формують суспільну думку, акції підтримки путінської агресії російськими митцями тощо.

— Ми досліджували, як ведеться психологічна війна з боку Росії і що робить у відповідь Україна. «Ми не були готові, ми не чекали, ми не можемо» — це ледь не головні наші тези, — каже доктор юридичних наук Віталій Цимбалюк.

Треба вносити зміни  в законодавство

Не готове до цього і українське законодавство. Один з останніх прикладів — історія з одеською учителькою, яка розповідала школярам на уроках про «звірства бандерівців» на Донбасі. Один з учнів записав ці нісенітниці і виклав в Інтернеті.

— Таким чином довідалися, чим цей педагог займається на уроках. Але чинне законодавство не дає змоги її звільнити (вона звільнилася сама, за згодою сторін (!) — Авт.). Потрібно негайно вносити зміни до законодавства. Ми маємо усвідомити, що нині актуалізувалося питання національної безпеки, тож на це мають реагувати всі установи, — вважає голова Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти Лілія Гриневич.

Концерн РРТ (Київська телевежа плюс 560 телевеж по всій Україні) — це потужна зброя, яка має величезні можливості боротися і перемагати в цій інформаційній війні. Та чи виконує він свої обов’язки?

— Якщо розглядати концерн як зброю, то контент — це куля, якою можна вбивати ворога. Але в нас і досі транслюють російські канали. На співробітників, які не згодні з такою інформаційною політикою, чиниться тиск, люди змушені йти у відпустки, на лікарняний. Зокрема радник генерального директора вдарив бухгалтера за те, що той надав інформацію про фінансування захоплених телевеж на Донбасі. Ми готові боротися з небезпекою всередині нашої держави, але закликаємо правоохоронні органи звернути увагу на те, що відбувається в концерні. Скільки ще людей повинні загинути на цій війні, щоб нас почули? — запитує голова прес-служби концерну РРТ Павло Білоножко.

Нашим бійцям, які воюють на сході, крім воєнної, вкрай потрібна інформаційна підтримка.

— Я нещодавно повернувся із зони АТО. Там переконався, наскільки важлива для України перемога в інформаційній війні. Наші солдати виконують свій військовий обов’язок на «відмінно» і, здається, вони набагато більше розуміють, що відбувається, ніж вище військове керівництво, — вважає генерал-майор Петро Гаращук.

Нещодавно в Інтернеті з’явилося відео, де жительки Донбасу з лютою ненавистю кричать бійцям АТО, що вони карателі. Чому ніхто не захищає наших бійців від інформаційних «Градів»? Чому телевежі концерну РРТ продовжують поширювати отруту російських каналів? Хто взагалі контролює інформаційний простір України?

В Україну з Японії приїхала посол миру, представник Всесвітньої федерації миру Оморі Нобуко.

— Я люблю український народ і розповідаю всім у світі, що в Україні немає громадянської війни, що насправді українці прагнуть миру. Розказую правду про Майдан. Ми з українськими та японськими дітьми робимо тисячі журавликів заради миру. Провідна американська телекомпанія хоче показати правду про війну в Україні, ми разом з американськими колегами збираємо інформацію, — розповіла пані Нобуко.

А де наші митці, художники, кінематографісти?

— У нас нині не інформаційна безпека, а інформаційна недбалість. Де наш кінематограф, на що витрачаються гроші? Під час чеченської війни ми з групою однодумців деморалізували російські війська кінороликами, листівками, віршами. Я готовий безкоштовно робити це для своєї країни, пропонував свої послуги, але з’ясувалося, що вони нікому не потрібні, — розповів відомий український кінорежисер, сценарист, публіцист Олександр Муратов.

Від автора. Гадаю, варто вже припинити рахувати здобутки російської пропаганди.  Україна має створити таку саму потужну інформаційну систему, яка  діє в Росії — тільки зі знаком «плюс». До цього повинні долучитися журналісти, митці,  освітяни, юристи, представники інших професій.