Відомий вираз знаменитого американського письменника Марка Твена «Земля — найдорожчий товар, адже вона більше не виробляється». Отож якщо занапастимо землю, то другої взяти ніде, хіба на інших планетах. Чекають нас там, аякже!

У нас найкращі ґрунти у світі. А чи достатньо робимо, щоб зберегти цей дорогоцінний дар і недоторканним передати нащадкам? Сказати просто «недостатньо» — це нічого не сказати.

Наявної в Україні законодавчої бази не досить для належного забезпечення охорони родючості ґрунтів, а ті закони, які вже чинні, не мають практичної сили, стверджують науковці. Щоправда, є Земельний кодекс, ухвалений ще 2001 року, але він не працює. Причина цього водночас і банальна, і ганебна: на виконання його положень слід було ухвалити пов’язані закони. Нині, за 16 років, з 27 законів ухвалено тільки 18. Це більш як половина, і на тому спасибі.

Але й ухвалене далеко не досконале: скажімо, існують колізії між земельним, водним, лісовим і природоохоронним законодавством. А з вітчизняної судової практики добре знаємо: де є колізії, там є можливості порушникові уникнути покарання.

Уже чотири роки скніє десь у закапелках парламенту проект закону України «Про збереження ґрунтів та охорону їх родючості», запропонований до розгляду ще 2013-го. Він визначав правовий статус ґрунтів як окремого об’єкта правової охорони. Ухвалення цього закону мало б встановити конкретну відповідальність осіб, які неефективно використовують землі, діяльністю спричиняють їх виснаження, засуху, не застосовують сівозміни й так сприяють поширенню вірусів рослин у ґрунті. Проте ця законодавча ініціатива чомусь не припала депутатам тодішнього скликання до душі, і вони її відхилили.

До цього безперечно потрібного законопроекту більше не поверталися — а дарма. Адже деградація українських ґрунтів триває і якщо триватиме далі, знамениті українські чорноземи залишаться хіба що в музеї. Адже площа малопродуктивних і забруднених ґрунтів на території України вже сягає майже 15 мільйонів гектарів, стверджують науковці-ґрунтознавці. Площі деградованих ґрунтів вражають: за різними даними, це 10—15 мільйонів гектарів. За 130 років вміст гумусу в чорноземних ґрунтах зменшився на 30%.

Чому дані різні, точніших нема? У тому й річ, що нема! Науковці давно вимагають створити спеціалізований центр, який триматиме на обліку землі у всіх регіонах України. Ґрунтознавці, переймаючись долею української землі, власними силами роблять що можуть: виготовили національну цифрову карту ґрунтів, куди внесли наявні дані про якість земель. Туди можна вносити нові дані щодо якості ґрунтів, коригувати їх. Проте поки що це лише шаблон для подальшої роботи, куди майбутні фахівці вноситимуть отримані дані. Ось тільки питання: чи будуть ці дані, фахівці, чи це комусь потрібно в Україні, крім самих науковців?

Питання не риторичне. Уже тепер, на думку ґрунтознавців, конче необхідно провести 18 тисяч польових досліджень. Адже востаннє якісні дослідження ґрунтів у всій Україні проводили понад 30 років тому. Причину називають банальну: бракує коштів. Адже, за розрахунками Інституту ґрунтознавства, вартість моніторингу якості та охорони ґрунтів становитиме близько 60 мільярдів гривень. Сума чималенька, але втрачені чорноземи коштуватимуть ще дорожче. І зауважимо: вона була б набагато меншою, якби дослідження проводили постійно, а не відкладали доти, доки потреба не стала вже кричущою.

Річ не лише у нестачі грошей. Адже якщо стан ріллі оцінюватимуть за всіма параметрами, неодмінно випливе, хто використовує, хто і як довів її до такого стану — не застосовував добрив, сівозмін, багато років поспіль вирощував культури, що дають швидкий прибуток, але виснажують землю, приміром соняшник. Тоді доведеться називати конкретні імена, вживати конкретних заходів, зокрема не вельми приємних для порушників. А цими порушниками можуть виявитися не просто собі сільські дядьки, а впливові особи, пов’язані принаймні з місцевої владою, а може, і з набагато вищою.

Які ж можуть бути скандали! Мабуть, недарма відхилили закон про охорону ґрунтів — очевидно, він зачіпав багато чиїхось особистих інтересів. Тож аби не наражатися на конфлікти, ліпше і надалі залишити все як є. Чи ні?