Свійські тварини за власним бажанням ніколи не залишать людей. Але іноді людям бракує любові або можливостей, щоб подбати про краще життя чотириногих друзів.

Війна на сході вдарила і по тваринах. Нещодавно в сєверодонецькому кінноспортивному клубі «Віртуоз» почула зворушливу історію, як люди подбали про нове життя для тварин-переселенців. Тут вам покажуть двох коней й трьох віслюків, для яких господар, щойно сам облаштувався на підконтрольній Україні території, зумів організувати життя в нових умовах. «Ці коні брали участь у бойових діях. Я їх уперше побачив по телевізору в новинному сюжеті із села Кримське, — проводить своєрідну екскурсію стайнею  директор клубу Павло Дебеда. — Російські рисаки втекли зі стайні, коли почалися обстріли».  

Виявляється, у селі Кримське підприємець із Кадіївки напередодні АТО намагався облаштувати базу відпочинку для працівників свого підприємства. Там зібрався майже  цілий зоопарк: павичі, коні, віслюки.

Тренер кіннотників Валерій Кучеренко пригощає коней морквою. Фото автора

Страхи Герцога та Дуката

Тварини мали возити дітлахів й дорослих мальовничими берегами Сіверського Дінця. Однак не судилося. Через бойові дії річка стала лінією розмежування. З обох боків села розмістилися укріплення та окопи протиборчих сторін. Почалися обстріли, до того ж такі сильні, що селяни переселилися в підвали. Тварини ж розбіглися в паніці.

Як потім вдалося знайти і відловити віслюка, а також чистопородних рисаків, які звикли, що вранці їм вичісують гриви? Вони шукали людей. Певний час ними опікувалися українські бійці й навіть патрулювали верхи на них вулиці Кримського. Хоч коні — не танки, дизельним пальним їх не заправиш. Коней треба не тільки щодня годувати сіном і вівсом. Як і люди, тварини мерзнуть, вони звикли жити у вичищеній стайні. А головне, їм не поясниш, що лякатися слід тільки чужих пострілів.

Утримання коней потребує великих грошей навіть тільки на годування. Щодня кінь з’їдає 10 кілограмів сіна. А ще слід дати вівса (6 кг), ячменю (1 кг), кукурудзи, макухи, висівок. До того ж, це все треба десь узяти. Якщо годувати тільки сіном, кінь не працюватиме.

«Тоді до мене звернувся господар коней, — згадує Павло Дебеда, — попросив допомогти вивезти їх із села». Але як це зробити? Кримське й досі не має з підконтрольною Україні територією більш-менш пристойної дороги. А тоді взагалі дістатися туди було складно. Одне слово, вийшла ціла спецоперація з порятунку тварин.

Директор кінноспортивного клубу «Віртуоз» відрядив спортсменів-наїзників, які й виводили Герцога та Дуката із зони бойових дій верхи. Тільки поблизу села Смолянинове Павло Дебеда зміг нарешті завести переляканих нетренованих коней у спеціальний автомобіль, на якому зазвичай возить своїх коней-вихованців на спортивні змагання. У Сєверодонецьку на хвостатих вимушених переселенців чекали нові денники й годівниці, повні вівса.

«Тепер нам доводиться багато з ними працювати, щоб заспокоїти, — зізнається Павло Дебеда. — Коли поставили їх у стійло, вони перші півроку стояли, відвернувшись до стіни, сторонилися людей. Але ми піклуємося про них, тренуємо, балуємо, пригощаємо ласощами — цукром, морквою, гарбузом. Намагаємося довести тваринам, що більшість людей хороші».

«Золоті» віслючки

Власник викупив своїх віслюків задорого«А з віслюками вийшла смішна історія, — розповідає далі Павло Дебеда. — Господареві довелося їх... викуповувати».

І справді, як доведеш, що віслюк твій? Тож коли підприємець з’ясував, на чиїх подвір’ях у Кримському віднедавна кричать віслюки, люди зажадали за спійманих під обстрілом тварин 18 тисяч гривень.

Павло Дебеда навіть не одразу повірив, що господар збирається платити: «Я йому кажу: навіть якщо цю трійцю продати, стільки грошей не виручиш. А він відповідає, мовляв, будь-які гроші віддам, але поверну їх. Коли його ростиш з малечку, вартість тварини не порахуєш».

Що тут сказати? Хіба серцю накажеш? І ці волохаті чорні морди можуть бути для когось рідними.

«Тепер на цих віслюках дітки катаються. Ставимо низенькі бар’єрчики, і тваринки в нас вже навчилися стрибати через них, — хвалиться успіхами чотириногих вихованців директор клубу. — А ще пара віслючків возз’єдналася в нашій стайні, і вже тут дала потомство». Це найкращий доказ, що умови для тварин у сєверодонецькому клубі прекрасні.

У новій стайні — нова кінна спільнота. Переселенці Герцог та Дукат сусідять із красенями-вестфальцями Корнетом, Чехтесом й Каліпсо. Кобила Халдейка привела молоденьку Гіларі.

«Ми так назвали лоша, бо за характером воно таке саме, як відома дама: активне, тільки й дивись, аби не вкусило чи вдарило, і нікого до себе не підпускає, — жартує Павло Дебеда. — Мені розумні люди підказали, що треба називати коней й вішати в приміщенні портрети успішних людей. Це притягує успіх і до тварин».

На свято Нового ріку у стайні клубу встановлюють ялинку. Чи потрібно це  коням? Не відомо, але ось для 20 хлопчиків і дівчаток, які тут займаються кінним спортом, це в радість, бо діти люблять свята.

«Напередодні Нового року й 1 січня тут збираються діти. Приносять улюбленцям ласощі: яблука, буряк, моркву, гарбуз. І самі тут святкують, — усміхається Павло Дебеда. — А для мене це час, коли потрібно робити тваринам щеплення, тож виходить, що я вітаю тварин... уколами. Але це для того, щоб усі вони були здорові.»