Наприкінці 2017 року у Верховній Раді України зареєстровано законопроекти №7420 та два альтернативних — №74201 та №74202. Не вдаючись до аналізу відмінностей між ними, зауважимо головне: усі вони пропонують зменшити ставку ПДВ для сільгосппідприємств на виробництво певних видів харчової продукції. Це видається, з одного боку, слушним, адже наразі ставка ПДВ на аграрну продукцію становить 20%, що є важким тягарем для аграріїв і стимулює зростання цін.

Однак, як застерігає заві­дувач відділу фінансовокредитної політики Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», кандидат економічних наук Леонід Тулуш, запровадження такого заходу без належної оцінки усіх можливих економічних ефектів може порушити конкурентне середовище в аграрному секторі та призвести до небажаних наслідків. На його думку, ключовим питанням тут є формування переліку товарних позицій, щодо яких цей захід буде застосовано. Крім того, вважає вчений, необхідно запобігти значним втратам бюджетних надходжень, які є очевидними при зниженні ставки ПДВ.

Отже, на першому етапі реалізації такої ідеї перелік продуктів, на які ставку ПДВ знизять, повинен бути мінімальним — інакше бюджетні втрати виявляться неприйнятними. З іншого боку, бажано не сформувати переваги окремим суб’єктам аграрного бізнесу при включенні їхньої  продукції до переліку товарів, постачання яких оподатковуватиметься за пониженою ставкою.

Крім того, слід враховувати й можливий негативний вплив новації на діяльність товаровиробників, зареєстрованих платниками ПДВ. Необхідно унеможливити випадки, коли вихідний ПДВ не покриватиме повною мірою суми вхідного, тобто виникатиме так зване дебетове сальдо з ПДВ. Останнє гарантовано матиме місце при виборі законопроекту №7420, зазначає експерт.

За оцінками науковців Інституту аграрної економіки, під час ухвалення остаточного рішення щодо запровадження пониженої ставки на продукти харчування та сільгосппродукцію, що використовується під час їх виробництва, необхідно зважати й на мету такої новації. Це може бути як забезпечення доступності продуктів харчування для населення із низькими доходами, так і підтримка окремих напрямів діяльності, продукція яких потрапить до переліку з пониженою ставкою. Варто зауважити і на позитивному моменті:  запровадження пониженої ставки ПДВ на продовольство мало б сприяти вирівнюванню умов господарювання між офіційною та «сірою» аграрною економікою. Адже представники останньої не сплачують ПДВ, внаслідок чого мають цінові переваги. Це є суттєвим чинником подальшої «тінізації» аграрного виробництва.

Також слід зважати й на розвиненість вертикальної інтеграції на ринках окремих видів продовольства. Адже суб’єкти господарювання, де запроваджено ланцюжок «виробництво — переробка — торгівля» в рамках однієї групи взаємопов’язаних осіб, однозначно отримають більші переваги, ніж суб’єкти, які не контролюють переробку та торгівлю продукцією, що ними виробляється.

На думку Леоніда Тулуша, до переліку товарних позицій, що підпадатимуть під дію пониженої ставки ПДВ, найперше слід включити таку продукцію, яку в значних обсягах виробляють не лише аграрні підприємства, а й господарства населення, які не є платниками ПДВ. Йдеться, перш за все, про молоко, м’ясо великої рогатої худоби, коней, овець, кроликів, індиків, мед та овочі. Ринки цих продуктів якраз характеризуються значною кількістю товаровиробників та низьким рівнем вертикальної інтеграції виробничих процесів.

До другої групи, вважає науковець, має належати сільгосппродукція, переважна більшість якої вивозиться за межі території України в митному режимі експорту, а, отже, вимагає значних обсягів бюджетного відшкодування ПДВ. Це, зокрема, пшениця, ячмінь, кукурудза, соняшник, ріпак та соя. Зрозуміло, що під дію пониженої ставки ПДВ підпадатимуть і продукти харчування, вироблені з цих видів сільгосппродукції. У такий спосіб вдасться, з одного боку, мінімізувати бюджетні втрати від запровадження пониженої ставки ПДВ, а з іншого — частково вирівняти конкурентне середовище для товаровиробників — платників та неплатників ПДВ.