Неодмінним атрибутом більшості великих українських міст стали магазини секонд хенду, кількість яких рік у рік зростає. Це красномовно свідчить про реальний рівень достатку населення України, яка за часів правління Порошенка здобула сумнівну славу країни з найнижчим у Європі рівнем доходів пересічних жителів.

Зате вона у престижному європейському переліку країн, які імпортують… сміття, точніше, сировину, отриману після його сортування. Однак якщо заможній Швеції, де переробляють 99% власних відходів, доводиться щорічно ввозити ще 700 тисяч тонн чужої вторинної сировини, якої не вистачає для потреб промисловості, то в Україні все навпаки.

У нас не тільки так звані полігони твердих побутових відходів, що мало чим відрізняються від велетенських смітників, уже переповнені всіляким непотребом. Стихійні кучугури сміття скупчуються на околицях міст, селищ і сіл, а викинутими ПЕТ-пляшками усіяні узбіччя доріг, ліси, береги річок. На тих з них, які несуть води за кордон, уже змушені облаштовувати імпровізовані пастки-загорожі, щоб плавучий непотріб не потрапляв на територію сусідніх держав.

Натомість торік в Україну завезли 100 тисяч тонн іноземного сміття (без урахування макулатури) — по 2,5 кг на кожного з нас, якщо обчислювати з урахуванням офіційної кількості населення 42,4 мільйона осіб. Імпортуємо із Європи (31%), й навіть далеких Філіппін (21%) і Тунісу (14%). Найбільший попит в України на поліетилентерефталат, тобто вживані пет-пляшки, на який припадає ѕ вартості імпортованого сміття, або 30 мільйонів доларів.

Основний постачальник склобою в Україну — сусідня Білорусь, частка якої в імпорті цього виду вторинної сировини сягає майже 80%. Загалом за вживане скло, що йде на переробку, Україна щорічно сплачує іноземцям 11 мільйонів доларів.

Найбільша за обсягом і вартістю складова імпорту вторинної сировини в Україну — макулатура. Щорічна потреба у ній 1,1 мільйона тонн, з яких у країні вдається заготовити 750 тисяч тонн. Різницю 350 тисяч тонн доводиться імпортувати, на що торік витрачено 80 мільйонів доларів. Неважко підрахувати, що кілограм закордонної макулатури обійшовся у 23 центи за кілограм, що навіть за нинішнім курсом валюти відповідає 6 гривням.

54% імпортованої макулатури ввезено з Росії, де вона коштує дешевше, ніж у країнах Євросоюзу. Найімовірніше, частка держави-агресора на нашому вітчизняному ринку вторинної сировини цього року зросте, бо, по-перше, гривня істотно подорожчала щодо долара і євро, і це робить імпорт із Євросоюзу ще менш вигідним. По-друге, незбагнено ціна макулатури, за якою її приймають у вітчизняних заготівельних пунктах, впала за лічені місяці із 4 до 1,2 гривні за кілограм. Отож якщо раніше більш-менш прийнятна вартість цієї вторинної сировини стимулювала більшість містян збирати використаний картон і непотрібні рекламні буклети, журнали і газети, то нині простіше все це викинути на сміття.

У такій ситуації єдина надія у збереженні вже досягнутого Україною рівня самозабезпечення макулатурою — безпритульні. Вони не гребують навіть за мінімальну плату здавати використаний картон і папір, вкинуті у сміттєві баки пет-пляшки і скло, за які вже традиційно платять копійки, завозячи гори чужинського мотлоху з Європи і навіть Філіппін.

Усе це відбувається під промови численних грантоїдів від екології про доцільність налагодження розділення і сортування сміття, для чого потрібно в рази збільшити вартість його утилізації, яку мають оплачувати й без того зубожілі українці. Та чи не простіше насамперед запровадити прийнятну ціну за здану населенням вторинну сировину і навіть, якщо є потреба, частково дотувати цей процес заради відмови від імпорту і збереження чистоти довкілля? Чи не вигідніше це для України, ніж перетворювати її на ринок збуту секонд хенду і чужинського сміття, тимчасом як власний мотлох загрожує поховати всіх нас під завалами?