Сталося. На тло тотального дикунського знищення і занедбання архітектурних пам’яток будь-якого рівня і захисту блиснув промінчик надії. Знайшлася людина, яка кинула виклик відомому вислову: «Легко любити Україну до глибини душі, спробуйте любити її до глибини власної кишені». Генеральний директор компанії «B&H film distribution» Богдан Батрух спробував: днями він повідомив про своє рішення стати меценатом та інвестором проекту реставрації київської пам’ятки архітектури і містобудування Будинку зі зміями та каштанами. Шедевра, який навіть у штучно доведеному до жалюгідності стані приковує до себе погляд. За який не один рік триває битва між небайдужими киянами і нікчемами з тугими гаманцями, що для них краса — це золоті унітази і банальні висотки в історичному середмісті.
Що ж спонукало інвестора, який, попри іноземне походження, пам’ятає свій родовід, взятися за таку витратну справу? Пояснив: «Дуже проста річ. Я ходив цією вулицею, і будинок, як і в багатьох, викликав у мене сильні емоції і захоплення, а також бажання повернути його до життя, відновивши унікальну красу».
Настільки природне й логічне бажання, що наша психіка, збочена довгими роками тотальної брехні, коли казали одне, а тишком-нишком робили інше, відмовляється це сприймати.
Дивини додало й те, що новий власник будівлі передусім вважав за потрібне відкрити карти: почати з презентації намірів. Тому простора зала в майже зруйнованій пам’ятці, куди запросили «журналістів, урбаністів, мистецтвознавців, активістів та всіх зацікавлених осіб», була заповнена вщерть.
Щоб так, як у Венеції
Отже, в Богдана Батруха це перший проект, пов’язаний з архітектурою, зате амбіцій не бракує. Вони й повели його переймати досвід не куди-небудь, а до суцільної пам’ятки — Венеції. «Хочу показати рівень реставрації, який нам під силу, щоб застосувати в цьому будинку, — сказав він, коментуючи фотоілюстрації фрагментів реставрації одного з палаців. — Ми хочемо і можемо це зробити. В Україні є багато майстрів, яким це під силу».
Це не порожні слова. Бо група із 40 фахових архітекторів, конструкторів, технологів, інженерів з досвідом роботи саме з пам’ятками архітектури під керівництвом головного архітектора Вероніки Лисенкової вже напрацювала сім томів реставраційних досліджень з максимальним відновленням втраченого. У разі затвердження проекту в Київській міськдержадміністрації її посадовці обіцяють не зволікати з дозвільними документами і контролювати перебіг реставраційних робіт.
Не меншу надію вселяла і відповідь на запитання, що тут буде після реставрації й чи матимуть сюди доступ туристи. «Ця будівля за документами адміністративна, такою вона й залишиться, — сказав Богдан Батрух. — А офіс може означати багато різних речей. Наприклад, інститут модернізму — в Києві є багато таких пам’яток. Чому такий заклад не може бути в приміщенні, яке цьому ідеально відповідає? Або галерея мистецтв. Не загадуватиму наперед. Але обіцяю: доступ сюди буде. Адже це додатковий комплімент для власника, коли туристи милуються тим, що він створив. Для нас це не комерція, а меценатство. Тому приміщення не здаватимемо в оренду, бо нам грошей не бракує, нам не треба на ньому заробляти».
А де баба Яга?
Здається, все ідеально. А де ж баба Яга, яка проти, спитаєте ви, де ж зрада? Невже так легко здалися ті, хто втратив ласий шматок у середмісті? Спочатку мені було невтямки, коли Богдан Батрух почав розлого говорити, що «у світі переговірниками є дві сторони: інвестор і представники влади. В Україні громадські організації мають вирішальне слово. Чому? Бо вони можуть подати до суду. Якщо інвестор це чує, він ніколи не прийде». Як з’ясувалося, йдеться про відому організацію «Андріївсько-Пейзажна ініціатива», створену активістами для збереження історичного центру міста.
Добре, що її представники були в залі, тож змогли пояснити інвесторові, якого поінформували не ті люди, що довгі роки ні Мінкультури, ні міська влада нічого не робили для цього. Нині, запевнили, зміни очевидні, ми співпрацюємо. «Доля цього видатного будинку турбує нас багато років. Стало відомо, що в процесі його приватизації допущено серйозні порушення, була підозра, що будинок зруйнують. У Києві багато таких прикладів. Тому й вирішили через суд повернути його державі. Але ми вам не вороги, якщо йдеться про чесні наміри, — казали активісти. — Ми перевіряли діяльність вашої компанії, шукали компромат і не знайшли. Це тішить».
Уявляєте?!
Після презентації проекту представник організації Ірина Нікіфорова написала у Фейсбуці: «З позитиву: схоже, в Києві відроджуються традиції меценатства. Заявлено про намір реставрувати Будинок зі зміями без змін зовнішніх параметрів — добудов, надбудов, підземного паркінгу. Просто взяти і відреставрувати, уявляєте?! Більше того, вони навіть не збираються здавати його в оренду. І готові відкрити доступ у приміщення з відреставрованими інтер’єрами для відвідувачів. Це справді круто! Це настільки круто, що навіть не віриться. Але сьогодні я повірила в диво: наш улюблений Будинок зі зміями врятують. Пан Батрух видався мені щирим у своїх намірах. І очі в нього добрі, попри напругу (що зрозуміло у зв’язку з нашим судовим процесом проти попередніх власників). З негативу — агресивне ставлення до громадськості. Пояснює це тим, що він не постійно живе в Києві й далекий від наших реалій. Можливо, він просто не знає, що саме завдяки громадськості в історичному центрі Києва вдалося захистити буферну зону Софії, зупинити кілька скандальних забудов тощо. Здогадуюся, хто його міг так налаштувати. Сподіваюся, він розбереться. Однак сьогодні і його ім’я однозначно ввійде в історію Києва. Більше б таких днів!»
Адвокат організації Марина Соловйова запевнила: «Пан Богдан висловив занепокоєння, що в Шевченківському суді м. Києва триває судовий процес стосовно цієї пам’ятки. Справді, на початку року ми подали позов, щоб повернути її у державну власність, провадження було відкритим, судові засідання відбуваються. Сьогодні, познайомившись із Богданом Батрухом і дізнавшись про його наміри, вважаємо за можливе обговорити цю ситуацію». Тобто йдеться про мирову угоду.
ПРЯМА МОВА
Тамара МАЗУР,
заступник міністра культури:
— Приємно, що людина щиро хоче відновити прекрасну будівлю в центрі столиці. Але внутрішній голос говорив мені: невже таке може бути? Адже реставрація — це процес дуже тривалий і дорогий. Богдана Батруха це не злякало. Напевно, тому, що він українець, яких мало. Хай це стане першим прикладом правильних інвестицій у нашій державі, правильного підходу до розуміння нашої спадщини й історії. Мені б хотілося, щоб і ті люди, які народилися і виросли в Києві, живуть тут і мають змогу щось подарувати нашому гарному місту, надихнулися цим прикладом. І зробили так само з численними архітектурними пам’ятками, які занепадають, і які, можливо, вже є їхньою власністю. Через них ви ввійдете в історію. Вітаю всіх нас із цим великим починанням!
ДОВІДКА «УК»
♦ Будинок зі зміями і каштанами збудовано на початку минулого століття у стилі модерн. Цю назву отримав завдяки скульптурній композиції з плазунами, які прикрашають еркер на фасаді, й численним фризам з каштановим листям. Автором вважають архітектора Ігнатія Ледоховського. Спершу був триповерховим, четвертий поверх надбудували в радянські часи, тоді й почалося його нищення. Сім років тому будинок перейшов у приватну власність. Стояв пусткою, через дірявий дах цвіли стіни, осипалася штукатурка, ліпнина, від фасаду відвалювався декор. Усі зусилля нові власники спрямовували на викуп землі під будинком. У такому разі пам’ятку могли зовсім знести.
♦ Українську кінодистриб’юторну компанію B&H film distribution засновано 1998 року. Маєбагаторічнийдосвідспівпрацізголлівудськимистудіями Sony, Disney, Paramount і Universal.
Насамкінець. Здається, до слів Тамари Мазур додати нічого. Але ця зустріч укотре показала: ми надто захоплені боротьбою там, де її вже не має бути. На неї, вибачте, страждають, як у нашому випадку, не ті, хто займається реальним захистом пам’яток. Чимало присутніх, здається, тільки очікували моменту «виступити». Одні до нестями бралися захищати інвестора від усіх на світі, інші розповідали, що можна і чого не можна робити, рекламували свою небачену компетентність із закликами «кого ви набрали», ще одні щедро ділилися із загалом своїми успіхами в усіх сферах, висловлюючи банальні поради. Голова від усього цього галасу йшла обертом, судячи з виразу обличчя, й у мецената також.
Але, як на мене, пальму першості слід віддати за пропозицію, зроблену навіть не власникові, а представникові КМДА: «висвітлювати онлайн усі роботи». На цьому моя психіка не витримала. Тож вислухавши відповідь Богдана Батруха: «Я дуже шаную громадськість. Але хочу, щоб об’єкт контролювали ті органи, яким це належить робити. Інформувати суспільство — так. Але ми не підлаштовуватимемося під рішення громадських організацій, бо працюємо в легальному законодавстві. І якщо хочете, щоб інші займалися такими пам’ятками, вони мусять зрозуміти, що закон є закон, що ми працюємо не «по понятіям», а за правилами чіткими і прозорими.
Треба зрозуміти, що точка зору інвестора не завжди збігається з усіма бажаннями громади. Мистецтво — доволі тоталітарна справа, і його не можна визначити демократичним голосуванням», — подалася оглядати будівлю зсередини. І одразу емоції перейшли в іншу площину: як можна було зруйнувати таку красу і скільки коштуватиме її повернення! Недарма Богдан Батрух обмовився: мільйони доларів.
Ось і хочеться сказати: не чіпайте інвестора, який після такого холодного душу ще може подумати: а воно мені треба? Краще надихніться пошуком кращої долі для сотні інших київських будівель, які свідомо або несвідомо доводять до знесення. Найсуворіше покарання такому власникові — їхній примусовий викуп державою. Цей процес складний і тривалий. Та й що держава без грошей робитиме з ними?
Ми в Google+