Міжнародне гуманітарне право забороняє примусове переселення з окупованої території чи депортацію осіб, що перебувають під захистом. Цю норму застосовують незалежно від мотивів таких дій. Примусове переселення, депортація, переміщення ув’язнених, організація та заохочення переміщення — про ці та інші форми колонізації Кримського півострова Російською Федерацією розмовляємо з експертом Регіонального центру прав людини адвокатом Миколою КІККАСОМ.
— Пане Миколо, ви досліджували питання заміни складу населення окупованого Росією Криму. Існує звіт прокурора Міжнародного кримінального суду, є доповідь уповноваженого Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини, проте цілісної картини того, що відбувається з населенням, як воно змінюється, бракує. Що насправді відбувається? Які виокремлюєте форми та способи заміни населення у Криму?
— Справді, проблема в тому, що в інформаційному просторі немає загальної цілісної картини.
Можна виокремити два напрями, що стосуються переміщення населення: з окупованої території й на окуповану територію населення РФ.
Щодо переміщення з окупованої території, то тут важливі такі аспекти. Перший — генерація Росією потоків внутрішньо переміщених осіб із Криму. На сьогодні, за офіційною статистикою, близько 43 тисяч осіб виїхали з Криму з певних причин. Це один — примусове переміщення ув’язнених осіб, які на початок окупації перебували в місцях позбавлення волі у Криму, або їх засудила Росія після початку окупації й помістила у кримські слідчі ізолятори та інші пенітенціарні заклади. Цих людей вивозять на територію РФ. За нашою інформацією, нині людей із Криму, зокрема ув’язнених, переміщено у 42 регіони Росії.
Ще один аспект — видворення населення Криму через нібито порушення міграційного законодавства РФ у Криму. Після окупації Росія поширила на територію Криму своє законодавство, зокрема і міграційне. Це грубе порушення міжнародного гуманітарного права, тому що на окупованій території має діяти той правовий режим, який там діяв до окупації, і мають застосовувати законодавство України в даному разі у Криму. Однак Росія там застосовує свої закони, тому осіб, які перебувають у Криму і нібито порушують міграційне законодавство Росії, депортують через судову процедуру. Іноді їх примусово вивозять на материкову частину України, іноді вони виїжджають добровільно, але під контролем РФ, що теж можна вважати примусовим.
— Про генерацію людських потоків із Криму все зрозуміло. Ви говорили про спеціальну політику щодо переміщення населення Російської Федерації на постійне проживання в АР Крим та місто Севастополь. Які це має форми і які категорії людей переїжджають?
— Хочу спочатку сказати про мету цієї політики РФ витіснення частини населення і водночас залучення частини свого населення до проживання в Криму. Як будь-якій державі, що захоплює чужу територію, РФ вигідно, щоб у Криму залишалося якомога менше не лояльного до окупаційної влади населення. Такі люди Росії не просто не потрібні, вони їй заважають. Тому проводять послідовну систематичну державну політику, щоб нелояльне населення якомога більше від’їжджало. І навпаки: населення, лояльне до РФ, прибувало до Криму і заселяло його.
У політиці залучення громадян РФ до проживання на окупованій території три аспекти. По-перше, заохочення своїх громадян приїжджати у Крим на постійне місце проживання і роботи. У Росії є програма «Земський лікар», у межах якої вже чимало працівників медичної галузі приїхало до Криму і працюють там за фахом. Особливість такої політики полягає в тому, що держава не перевозить населення примусово до Криму, а створює певні сприятливі умови, які для тих чи інших громадян вигідні.
По-друге, це примусове переміщення свого населення на територію окупованого Криму. Тут ідеться про умови переведення за місцем служби. Такі дії можуть застосовувати до суддів, чиновників, працівників прокуратури, ФСБ та інших силових структур. У даному разі в людей немає вибору: де обрали їм місце служби/роботи, туди вони і переїжджають.
По-третє, не активні дії, а бездіяльність РФ. Міжнародним гуманітарним правом передбачено, що держава-окупант має встановити заборону для свого населення переїжджати на окуповану територію. Росія на законодавчому рівні жодним чином не заборонила міграцію свого населення до Криму.
— Постійно говоримо, що видворяти місцеве населення заборонено нормами міжнародного гуманітарного права, примусово перевозити ув’язнених заборонено. Необхідно щодо РФ вчиняти дії, які б обмежували її можливості стосовно переміщення населення. Проте Росія продовжує свою політику. Не можемо стверджувати, що за цей період окупації політика змінилася. Можемо стверджувати, що Росія, навпаки, будує для військових квартири. Її політика щодо заселення півострова громадянами своєї країни не змінюється. Проте чуємо тезу, що Римський статут не діє стосовно РФ, що юрисдикція Міжнародного кримінального суду не розповсюджується на РФ. Це правда чи міф?
— Політика РФ щодо послідовного порушення норм міжнародного гуманітарного права випливає з того, що РФ не визнає себе державою-окупантом і Крим окупованою територією, а вважає його своєю невід’ємною частиною. Така позиція РФ жодним чином не впливає на юрисдикцію міжнародних органів, у віданні яких перебуває тлумачення і застосування норм міжнародного права.
Щоб не бути голослівним стосовно позиції Міжнародного кримінального суду щодо ситуації в Криму, слід зазначити, що офіс прокурора Міжнародного кримінального суду у звітах кваліфікував ситуацію в Криму як окупацію Росією частини території України, що триває. Міжнародний суд всі події кваліфікуватиме і тлумачитиме саме у світлі тези, що Крим — окупована територія.
Постає питання щодо закінчення попереднього розслідування офісом прокурора і відкриття провадження щодо повноцінного розслідування воєнних злочинів та злочинів проти людяності, скоєних на території України, зокрема і в Криму. За кримінально карані злочини, за злочини, карані згідно з Римським статутом, відповідальність настає незалежно від того, чи держава, яка їх скоїла, чи посадовці цієї держави, які скоїли ці злочини, визнають юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.
— У нашому фокусі, наприклад, конкретна людина. Які в неї є можливості, щоб захистити свої права у зв’язку з переміщенням?
— Особі, яка стикається з такою ситуацією, раджу звернутися по кваліфіковану юридичну допомогу до правозахисників, які займаються питаннями Криму, зокрема у Регіональний центр прав людини. Наша організація вже тривалий час представляє інтереси постраждалих від окупації і в Європейському суді з прав людини, і в Комітеті ООН з прав людини, допомагає державі документувати випадки воєнних злочинів тощо.
— До кого звертатися людині, яка вважає, що її переміщення — злочин?
— Від імені держави відповідними фіксаціями та розслідуваннями займається Прокуратура АР Крим та м. Севастополя, розташована нині в Києві, структурний підрозділ Національної поліції АР Крим, що розташовується в Одесі. Тобто можна звертатися до цих органів, давати свідчення у своїй справі.
Олекса БЕСКИД
для «Урядового кур’єра»
Насамкінець. Органи державної влади України, українські правозахисники розраховують на активну поведінку тих громадян України, які стали жертвами у зв’язку з незаконним переміщенням. Отже, ми закликаємо і просимо звертатися до Прокуратури АР Крим та м. Севастополя і до правозахисних організацій, щоб повідомляти про факти свого переміщення, зберігати документи про незаконне переміщення і надсилати/передавати їх компетентним органам. Це завдання не персональне — це завдання захисту нашої держави.
Ми в Google+