Геннадій КОСМИНА,
генеральний директор групи компаній «Взуттєвий альянс»,
для «Урядового кур’єра»

Велике щастя зустріти на життєвому шляху мудру людину, яка окрилює. Без пафосу. У діловій обстановці. Та ще й тоді, коли переживаєш не кращі часи і перебуваєш на межі розчарування. До зустрічі був ніби в темряві, а тут  наче сонце зігріло. Уже від того, що співрозмовник уважний до тебе, глибоко розумівся на проблемі (а сам ще більші труднощі здолав і не зламався) і йшов в одному з тобою напрямку. Його позиція пробуджує бажання не здаватись і мотивує до  пошуку виходу із кризи. Відчувши це, розумієш, що здатен боротись, особливо, працюючи в одній упряжці з цією людиною.

Таким було враження від першої зустрічі з ректором Київського національного університету технологій та дизайну академіком Іваном Грищенком. Подальша співпраця його підтвердила і поглибила.

Вплив Івана Михайловича на підняття легкої промисловості такий відчутний, що ми, виробники, визнали Київський національний університет технологій та дизайну лідером галузі, а останнє десятиріччя вважаємо епохою Івана Грищенка.

Диригент відродження

На всі посади його обирали колективи, в яких працював. Перша була знаковою: диригент сільського духового оркестру. Це ще коли був школярем. Упорався. Не зупинився в навчанні. А коли освоїв інженерну й економічну спеціальності, поетапно обирали головою колгоспу, керівником району, народним депутатом України.

Далі доля крутнула так, що спеціаліста-аграрника обрали ректором КНУТД. Парадокс? Ні. Життя показало, що Грищенко — порятунок і для університету, і для легкої промисловості, для якої тут готують кадри. Тепер уже диригент освіти і науки згуртував такий оркестр, що його чути не лише в Україні, Європі, а й Китаї.

А прийняв він колектив, інструменти якого вже не звучали. На легку промисловість з перших днів незалежності держава махнула рукою. Більшість підприємств умерла. То кому ж потрібні кадри, яких готував університет? Ласі на чужі ковбаси вже придивлялися, як загарбати його територію.

У цій ситуації новому ректорові треба було проявити не лише мудрість, а й мужність, аби протистояти руйнівній системі. Опору знайшов у колективі науковців-викладачів і в ентузіастів-виробничників. Науковці запропонували підприємцям технології, впровадження яких дало змогу вітчизняним виробникам конкурувати із закордонними. Науковців удостоїли трьох Державних премій в галузі науки і техніки. В Україні стала відроджуватися легка промисловість. Вона служить і посиленню обороноздатності держави, адже виробляємо товари для Збройних сил. 

Авторитет КНУТД зростає не лише в Україні. Міжнародні експерти вносять його в ТОП-100 найкращих дизайнерських шкіл світу. На запрошення уряду Китаю КНУТД відкриває там Український інститут — першим серед українських університетів розпочав експорт освітнього продукту.

Колектив переобрав Івана Грищенка ректором на другий термін. І що ви думаєте? МОН кандидатуру не затвердило. Внеску університету в розвиток освіти, науки, промисловості й піднесення міжнародного авторитету України там не бачать. Чиновникам не подобається біографія ректора. Кілька років вони тероризували академіка, університет і заважали їхній роботі на розбудову України. Як це назвати?

І лише останній міністр погодився з волею колективу. Але ж скільки зла заподіяно за цей час!

Чиновники прагнули підрізати крила тому, хто окриляє освіту, науку і виробництво. Такі є не лише в МОН. І здолати їх можна тільки опорою на колектив, попри всі труднощі, підсумками успішної роботи. Саме це демонструє академік Іван Грищенко, що зарекомендував себе талановитим науковцем, роботи якого втілюють у життя, антикризовим менеджером і справжнім державотворцем.

Мислить  глобально, діє локально

Що спостерігаємо останніми роками? Науковці самотужки борються за виживання. Така сама доля і виробничників. Державу перетворили на пасивного спостерігача.

Іван Грищенко з перших днів ректорства взяв курс не на виживання, а на розвиток. Один з авторів теорії, що освітня діяльність — вид економічної, він успішно втілює її в життя. Тоді мету окреслив чітко: досягти характеристик найкращих університетів України. Програму перевиконали, бо нині КНУТД — серед кращих університетів світу свого профілю.

«Університет, — каже ректор, — живе не задля університету. Ми частина держави. Долати виклики, які стоять перед нею, — наше завдання. А оскільки університет технологічний, а саме технології визначають майбутнє, то й гаятись не маємо права. КНУТД розвивається як передовий науково-дослідний комплекс, зберігаючи найкращі риси класичного університету та втілюючи в життя програми інноваційного розвитку».

 Як на мене, ректорові вдається головне: забезпечувати в роботі командний дух не лише університету, а й галузі. І кожна перемога для нього — не привід заспокоюватись, а чергова сходинка до нових вершин.

Тільки зважте: розвитком науки й освіти в університеті ректор поставив за мету здійснити такий вплив на легку промисловість, аби вона не лише піднялася з колін, а й була конкурентоспроможною на світовому ринку. Звісно, основа цього — кваліфіковані кадри та інноваційні технології.

Щоб пришвидшити оновлення галузі, з ініціативи академіка Івана Грищенка було створено Київський освітній інвестиційно-технологічний кластер легкої промисловості, куди увійшло й наше підприємство. Його мета — об’єднати зусилля науки, промисловості і влади, аби ефективніше працювати. У Києві це перша ластівка. Хоч в усьому світі вже давно галузевий принцип розвитку економіки змінив кластерний.

Перші підсумки роботи нашого кластеру показали його переваги. Об’єднавши зусилля науковців і підприємців навіть без участі влади, ми зуміли налагодити виробництво, зокрема для Збройних сил, продукції, яка може успішно заміняти імпортну. 

На виставку цих товарів (а їх уже успішно використовують в окопах Донбасу) запросили депутатів Київської міськради. Роздивлялися. Захоплювалися. Обіцяли сприяти розвитку виробництва. І як ви вже здогадалися, нічого не зробили. Хоч Київ закуповує на мільйони гривень для потреб міста товари за кордоном, які ми можемо виготовляти не гіршої якості й нижчої собівартості. Така байдужість спричинила те, що столиця — найнесприятливіше місто для розвитку виробництва. Кластер став черговим екзаменом для чиновників на вміння інноваційно мислити і діяти. Вони його не витримують.

То ж де недопрацьовує влада, виручає мудрість і наполегливість лідера галузі Івана Грищенка. Без його завзяття і вміння власним прикладом  мобілізовувати всіх нас на подолання труднощів, хтозна в якому закутку була б тепер легка промисловість. Але ж відроджуємося, встаємо з колін. Міжнародні експерти стверджують, що молоді українські дизайнери — випускники КНУТД здатні стати законодавцями моди в Європі. Випускники кажуть, що у КНУТД навчають краще, ніж у Європі, а ось реалізувати свій потенціал легше за кордоном. А це вже наслідки неуваги і непідтримки влади того, що робить університет і галузь загалом. У пошані в нас секонд-хенд, а не інноваційний розвиток. Хоч навіть в Африці відмовляються від імпортного ношеного взуття та одягу, аби розвивати вітчизняну легку промисловість. То як тут не пригадати слова великого Ґете: «В обмеженні найбільше майстер видний…» Ось з ним, обмеженням в думках і ділах, бореться академік Іван Грищенко. Він твердить: університет — місце, де починається майбутнє. Студента. Галузі. Держави. 

Тим, хто працює і навчається у КНУТД, співпрацює з Іваном Михайловичем, пощастило, бо він не лише талановитий вчений (один з небагатьох, що впроваджує свої наукові напрацювання в життя), здібний організатор, вдумливий аналітик, який прогнозує перспективу і вміє відповідати на виклики, що постають перед суспільством. Усе це поєднано доброзичливим ставленням до навколишніх і щирим бажанням зробити всіх щасливими. Держава має ректора не лише за посадою, а й за суттю, бо академік Іван Грищенко власним прикладом запалює всіх на творення добра.

Диригент оркестру зі шкільних років виріс до диригента розвитку вітчизняної освіти і відродження в державі легкої промисловості. У його виконанні жодна нота не фальшивить, бо Іван Михайлович не фальшивить у стосунках з людьми. Звідси успіх та визнання, а ще — бажання не підводити його в роботі. Бо він, крім усього, ще й совість пробуджує. А вона в наш час дефіцит.