Жителі села Ветли Любешівського району на Волині бунтують проти проведення робіт уздовж лінії кордону України з Республікою Білорусь поблизу їхнього населеного пункту, бо, мовляв, там — їхня земля. Натомість навіть МЗС України переконує, що все робиться відповідно до документів, підписаних на рівні обох держав.

Проста логіка

Офіційно питання кордону між Україною і Білоруссю закрили давно. Бо у 1997 році завершився процес делімітації (визначення загального положення і напрямів держкордону між суміжними державами), а з 2014-го розпочався процес демаркації (безпосереднє встановлення прикордонних знаків). Лінія проходження держкордону затверджена договором між Україною і Республікою Білорусь про державний кордон, який набув чинності у червні 2013 року. І вже 404 кілометри із майже 1080 кордону демарковано.

Однак на Любешівщині люди твердять: лінію розмежування невиправдано встановлено на користь Білорусі. Тож, на їхню думку, є підстави блокувати встановлення прикордонних знаків.

Раніше умовна лінія кордону ділила Жирівський канал (у межах Ветлівської сільради) навпіл. А тепер рубіж проходить південним краєм каналу без назви, який неподалік уже згаданого. Тобто обидва канали не належатимуть українській стороні. Селяни кажуть, якщо все це буде білоруським, вони втратять доступ до природних багатств і водних ресурсів.

Тому коли процес перейшов із стадії паперової до грейдерно-тракторної, 4 травня майже півсотні селян рушили до кордону і домоглися, щоб білоруси припинили роботу та забрали техніку. На той час білоруські прикордонники вже прочистили приблизно кілометр лінії розмежування вздовж каналу (смугу кріплення державного кордону, що становить по 5 метрів у кожен бік, необхідно звільнити від дерев і чагарників, аби вони не створювали перешкоди видимості між прикордонними знаками).

Голова Ветлівської сільради Любов Павлік запевняє, що вона стримувала емоції селян. І заявила, що втрата Жирівського каналу може позначитися на екології краю. Мовляв, на білоруському боці хочуть зробити водосховище, тож сусіди копають новий рів, який впадає у Біле озеро.

— Запустять туди воду з озера й знищать його. А у нас тоді води не буде.

Жінку обурило й те, що сільраду не повідомили про розпочаті демаркаційні роботи.

— Думаю, не було б конфлікту, якби нам вчасно давали відповіді на наші листи. Ще 26 січня ми надіслали звернення владі області, депутатам, а 24 квітня написали звернення до Президента України і Прем’єр-міністра. Якщо нам пред’являть відповідні документи, я закликатиму людей бути розсудливими, — резюмувала Любов Павлік.

Голову сільради підтримують і місцеві. Люди запевняють, що є публічна кадастрова мапа України, згідно з якою держкордон завжди проходив посередині Жирівського каналу. До того ж сільрада має всю документацію про свої межі.

Із владних вуст

Командир Луцького прикордонного загону Олександр Соловей уточнює: щоб урегулювати ситуацію, людям пояснюють, що вони перешкоджають роботі білорусів і можуть бути покарані згідно із законодавством. Тож якщо порушення визнають адміністративним — доведеться заплатити штраф, якщо його перекваліфікують у кримінальне — відкриють відповідне провадження. За його словами, лише узгоджені дії й те, що білоруси з розумінням поставилися до ситуації, не спричинили ще більшого напруження. А представник МЗС Сергій Бобошко зауважив, що лінію розмежування встановлено цілком у межах правового поля, й виконання умов договірних документів обов’язкове. Адже всі демаркаційні роботи проводять відповідно до законодавства України та міжнародних договорів.

— Ця ситуація для нас незрозуміла. Ми вважаємо її штучно створеною відповідними особами, бо підстав для обурення немає. Ніякої господарської діяльності люди зараз не ведуть. Принаймні прилеглі села мають відповідні водні ресурси й території, — запевнив він.

Представник відомства назвав суттєву, на його думку, причину того, чому Жирівський канал більше не належатиме Україні.

— Цей канал складається із трьох каналів — головного і двох технологічних праворуч і ліворуч. Вони становлять триєдину нерозривну систему. Тому розмежовувати цей канал неможливо, оскільки від цього постраждає як Україна, так і Республіка Білорусь. Ще з радянських часів відповідні служби Білорусі опікуються ним. З точки зору здорового глузду та економіки, його варто передати. Тому логічно зараз лінію кордону, яка була умовною, перенести саме на південний край каналу без назви. Республіка Білорусь має можливість зберегти цей комплекс, — запевнив Сергій Бобошко.

Виконувач обов’язків голови Держприкордонслужби Василь Серватюк зазначає, що й досі група місцевих жителів намагається блокувати проведення робіт на держкордоні, сповільнюючи процеси та завдаючи шкоди міжнародному іміджу України.

— Непокоїть і те, що заклики до невизнання та невиконання норм законодавства й міжнародних договорів лунають і від керівників органів місцевого самоврядування, депутатів і посадових осіб держпідприємств Любешівського району, — наголошує він.

Тож спільної позиції сторонам конфлікту не вдалося досягти. Хоч завдяки перемовинам пристрасті трохи вщухли, селяни запевнили, що не заспокояться, допоки не отримають усіх відповідей на свої офіційні звернення.

Тим часом Білорусь потихеньку продовжує роботи, а Україна посилила охорону кордону. Питання лише, чи надовго ця тривожна тиша. 

Ольга СОЛОВЕЙ
для «Урядового кур’єра»