Національний пресклуб «Децентралізація: що далі?», який організувала Асоціація міст України, зібрав журналістів з різних регіонів. Адже реформа місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою та децентралізація стосуються подальшого життя кожного з нас.

Чи ж усі вікна можливостей для добровільного об’єднання громад, яке триває вже понад п’ять років, зачинилися?

— Із внесенням до парламенту урядового законопроєкту №2804 «Про засади адміністративно-територіального устрою» фактично так, — розставив акценти заступник міністра розвитку громад та територій В’ячеслав Негода. — Бо якщо сьогодні громада захоче об’єднатися добровільно, ЦВК все одно не призначить виборів раніше, ніж у жовтні, коли країна цілком логічно має вийти на місцеві вибори в єдиному адміністративно-територіальному форматі. Тому завдання таких громад — побачити себе в перспективних планах, які формують обласні державні адміністрації, а затверджує уряд.

До речі, жоден із критеріїв формування ОТГ не змінився від початку активної фази реформи. Основні — цілісність території та кількість школярів (не менш як 250) та дошкільнят (не менш як 100).

— Якщо це є, громаду буде утворено, — стверджує заступник міністра. — Ми додали оцінку спроможності громад ще за деякими показниками: загальна чисельність населення (це основний ресурс для розвитку, а наша демографічна ситуація, правду скажемо, не на висоті), площа території, індекс податкоспроможності, частка місцевих податків у доходах загального бюджету, щоб бачити перспективу. І нині маємо максимально зберегти ті громади, які вже утворилися й стали драйверами реформи. Якщо частина з них слабкі, їх треба підсилити через зміни в перспективних планах, що й зроблено в областях.

До речі, за п’ять років кардинально змінилася громадська думка про децентралізацію. На замовлення Міністерства розвитку громад та територій Рада Європи провела в Україні соціологічні дослідження. З’ясувалося: якщо в 2014-му децентралізацію підтримували 15—16% українців, то у грудні 2019-го — понад 80. А громадська думка, погодьтеся, — найкращий індикатор будь-яких змін. Тому маємо вже 1030 добровільно об’єднаних громад.

Щоправда, експерти Ради Європи, які, до речі, й нині працюють в Україні з відповідним моніторингом, постійно наголошують: Україна не дотримується положень Хартії про місцеве самоврядування, до якої долучилася. Потрібна легітимізація базового рівня адміністративно-територіального устрою через зміни до Конституції. Тому нині завершується обговорення президентського законопроєкту №2598 з максимально широкою участю всіх зацікавлених сторін та консультацій відповідно до методики Ради Європи. До 20 березня з урахуванням пропозицій буде напрацьовано остаточний текст змін. Адже на його ухвалення потрібно щонайменше 300 депутатських голосів і три сесійні засідання. За наявності політичної волі, кажуть експерти, це цілком можливо навіть в умовах нинішнього браку часу.

Треба зробити ще шість кроків, щоб завершити одну з найуспішніших українських реформ.

Перший — ухвалення закону №2653 (це зміни до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», які дозволять уряду затверджувати адміністративні центри та межі громад). Другий — ухвалення урядового акта про адміністративно-територіальний устрій базового рівня (йдеться приблизно про 1400 громад чи муніципалітетів). Третій — формування адміністративно-територіальних одиниць субрегіонального рівня (поки що тут урядова методика, а йдеться ще й про закон, який дасть змогу сформувати близько 100 районів чи повітів). Четвертий — ухвалення закону «Про службу в органах місцевого самоврядування»; п’ятий — закон «Про місцеві державні адміністрації»; шостий — ухвалення відповідних підзаконних актів, змін до Бюджетного та Податкового кодексів.

— Ці зміни стосуються всіх нас. Тільки через самодостатні громади та відповідно сильну місцеву демократію можна досягти принципово іншого рівня життя та змінити країну. Асоціація міст України стоятиме на сторожі цих процесів, — каже її виконавчий директор Олександр Слобожан. — Ми вже схвалили концепцію змін до Конституції. Це фактично суспільна угода між державою та громадянами.

Відповідно до концепції, АМУ пропонує зафіксувати в Конституції два рівні місцевого самоврядування: первинний — муніципалітет як базова територіальна одиниця, вторинний — область. І трирівневий адміністративно-територіальний устрій: муніципалітет — район — область, закріплений відповідним законом. І зберегти ст. 142 Конституції, яка декларує розподіл повноважень у владі на власні та делеговані зі 100-відсотковою гарантією фінансування делегованих муніципалітетам.

На різних майданчиках тривають дискусії про роль та повноваження префектів, чи урядників, — представників Президента на місцях. Позиція АМУ така: вони, поза сумнівом, потрібні, але зупинення та скасування актів місцевого самоврядування — виключно компетенція судів.

Утім, є момент, ключовий за значимістю, без якого не буде успішної реформи: довіра людей до влади на всіх рівнях. Тільки за цієї невід’ємної й тривалої умови організаційний фініш децентралізації стане, по суті, початком великих змін для кожного з нас.