У двох мистецьких закладах Тернополя — артгалереї та художньому музеї відкрили персональні виставки одного автора — народного художника України Богдана Ткачика. Подбати про такий подарунок для поціновувачів його таланту він вирішив у свій 70-й серпень. Художник представив 122 творчі роботи. Щоправда, експозиції за тематикою відмінні: в артгалереї можна оглянути малярські твори різних жанрів, а в художньому музеї — лише сакральні, бо ікони теж пише давно.

Захоплює українська історія

У першій експозиції зі звичною назвою «Малярство» Богдан Ткачик з нагоди своїх 70 років репрезентував таку саму кількість полотен. Хоч є ще одна додаткова робота — автопортрет. Але пан Богдан одразу ж зауважує: «Це не картина, це моя душа присутня на цій виставці».

Представлене тут він писав упродовж останніх майже двох десятиріч. Як сам зазначає, обрав найважливіші твори. За жанром вони різноманітні. Скажімо, в одному полотні можна заглибитися у філософію «Дороги з дитинства», в іншому помилуватися гірським краєвидом вечірньої пори, у деяких у призадумі оглянути зображення великих українців, як-от Григорія Сковороди, Богдана Лепкого, Соломії Крушельницької, Андрея Шептицького, Йосифа Сліпого, Івана Миколайчука та інших, а на натюрморті черняхівської культури роздивитися предмети побуту сивої давнини.

Автора найбільше хвилює українська історія. Він каже, що українці, на жаль, знають її надто погано, а вона ж глибока, славна, її творили великі люди. Тому навіть пейзаж чи натюрморт у Богдана Ткачика наповнений бажанням подати їх крізь історичну призму, давнину скіфську, трипільську, дохристиянську, добу Київської Русі. Створив художник і цілу галерею портретів видатних осіб. «Тема в мене одна-єдина — Хресна дорога України», — каже він. Це, на переконання мистецтвознавця директора Тернопільського художнього музею Ігоря Дуди, надзвичайно похвально й потрібно.

Ігор Дуда запам’ятав пана Богдана, коли молодий художник 1973 року приїхав зі Львова в Тернопіль і показав перші власні роботи. Це були портрети дитячої письменниці, просвітянки, громадської діячки Іванни Блажкевич і «Мій дідо». Ці невеликі твори привертали увагу, бо були новим словом у художньому зображенні.

Згодом Богдан Ткачик написав груповий портрет тернопільських митців. Це в той час, коли його колеги малювали хіба стахановців, переможців соціалістичного змагання, героїв війни та праці. «Нині, звісно, це не щось надзвичайне, але не тоді», — каже Ігор Дуда.

Пан Богдан одразу сформувався як монументаліст, він закінчував відділ монументального малярства в художньому училищі. У його творчості це лейтмотив. Хоч би за що брався — портрет, історичний твір, пейзаж чи навіть натюрморт — митець завжди підходив до висвітлення теми із власних позицій.

«Він не шукав і не малював тодішніх радянських героїв, а знаходив своїх. Зрештою знайшов свою тему і йде з нею постійно, — розмірковує Ігор Дуда. — Пан Богдан — реаліст, але із власною точкою зору. Він був далеким від соцреалізму, який у комуністичні часи домінував у мистецтві».

Сам художник називає себе абстрактним реалістом. З різновидів художньої техніки йому до вподоби олійний та темперний живопис, любить працювати з акриловими фарбами.

Художній талант виявився рано

До Тернополя Богдан Ткачик приїхав працювати після закінчення Львівського училища прикладного мистецтва (нині коледж декоративного та ужиткового мистецтва) 48 років тому. З Тернопільщини походила його дружина Ганна, яка навчалася разом з ним. Працював спочатку в художньо-виробничих майстернях Художнього фонду України, а згодом — в обласному художньо-оформлювальному комбінаті. Тернопіль став для нього прекрасним містом, «найкращим у світі», за майже пів століття він його ніколи не залишав, а як каже, жив, тримаючи у правій руці пензель.

Богдан Ткачик на світ з’явився в місті Самбір на Львівщині. Любив малювати з малих літ. Але до художньої студії, що діяла тоді при місцевому будинку піонерів, батьки завели сина аж у 12 років. І тут він брав уроки в Миколи Прокопенка. Досі із вдячністю згадує його, адже вчитель зумів зауважити, що у хлопця великий потяг до малювання. Запросив Богданових батька й матір до студії й сказав: «Робіть щось із сином, він талант, хай їде до Києва вчитися, я допоможу». Так 1963 року Богдан Ткачик відчинив для себе двері тодішньої республіканської середньої художньої школи імені Тараса Шевченка, яку й закінчив.

Коли отримав диплом випускника Львівського училища прикладного мистецтва та розпочав творчу працю в Тернополі, написав собі маніфест, у якому зазначив, що кожних п’ять років готуватиме виставку власних художніх робіт. І слова тримає досі. У багатьох українських містах від Києва, Тернополя, Львова й до Самбора організовує персональні вернісажі, нині їх уже майже 50. Був неодноразовим учасником збірних виставок в Україні й за її межами. Любить запрошувати шанувальників своєї творчості на тематичні виставки, як-от портретів, натюрмортів, пейзажів, духовних творів чи навіть на родинну.

Ікони пише від душі

Роботи Богдана Ткачика можна оглянути не лише на численних виставках. Його розписи знайдете у різних закладах — театрі, лікарні, кав’ярні, ресторанах і, звісно ж, у храмі. За часи державної незалежності України художник розмалював понад 20 церков у Тернопільській, Львівській, Хмельницькій областях. Був керівником іконописного пленеру на горі Лисоня неподалік міста Бережани, де понад 100 років тому на герць із російським агресором стали Українські Січові Стрільці. У 1990-х роках тут постав пам’ятник усусам і капличка. Композицію розпису цієї каплички запропонував пан Богдан. Крім ікон святих, тут з’явилися портрети славетних українців, Героїв України та Небесної Сотні Сергія Нігояна, Устима Голоднюка. Зображено тут узагальнений образ сучасного українського воїна, який тримає синьо-жовтий прапор із Тризубом.

Ікони, як запевняє Богдан Ткачик, пише від душі, у цьому потреба.

«Як намалюю образ, то в мене ніби крила з’являються, хочеться жити, а особливо на пленерах у Зарваниці. Там відчуваю, що не я малюю, а хтось ніби моєю рукою водить», — розповідає митець.

Не дивно, що до свого 70-річчя народний художник України вирішив окремо ознайомити тернополян і гостей міста з добіркою сакральних робіт. Основні твори на духовну тематику згрупував і виставив у художньому музеї. Вийшла експозиція із 51 зображення, серед яких не лише ікони, а й релігійні картини та портрети. Автор на цих полотнах роздумує над християнськими засадами, моральними цінностями, сенсом життя. Пан Богдан глибоко вірить у Бога. Стверджує, що він просто пензель у Божих руках. Часто тему чи її художнє осягнення навіть у сні бачить.

«Господь мені це дає, — каже митець. — Інколи буває, намалював і аж тоді усвідомлюю, що саме. Я тим живу. Таке враження, що із пензлем сплю й малюю».

Під час відкриття виставки сакрального живопису Богдана Ткачика репрезентували та погасили пам’ятний конверт, персоніфіковану поштову марку і спеціальний художній штемпель, присвячені 70-річчю із дня його народження.

Патріотична позиція

Патріотична позиція Богдана Ткачика відчутна не лише в його художніх творах. Він активно долучився до відновлення української державності, був одним зі співорганізаторів Народного Руху на Тернопільщині, членом Великої ради НРУ. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, хоч це рідкість у середовищі художників.

Тернопільський міський голова Сергій Надал назвав Богдана Ткачика брендом міста. Із благословення пана Богдана почався творчий шлях заслуженого художника України Миколи Шевчука.

«Він дає приклад, як будувати власну українську державну хату, — сказав на відкритті виставки пан Микола. — Титанічною працею пан Богдан доводить, що ті українські національні джерела, які так старалася бетонувала радянська влада, можна й пензлем продовбати, щоб вони сочилися, живили нашу землю, щоб на них росли яблуні, цвіли поля».

Микола Шевчук ювілейного дня подарував Богданові Ткачику кетяги червоної калини, яблука білий налив із власного саду та чисте полотно, аби на ньому з’явився, як сказав, «ще один художній шедевр на пам’ять про наших українських героїв».

Мистецтвознавець Ігор Дуда наголосив, що Богдана Ткачика у творчості легко впізнати: «Коли ж можна впізнати серед великих художників, то це велике надбання. Він знайшов свою тему, почерк, колорит, він справді народний художник».

Богдан Ткачик стверджує, що коли малює, то живе. Тож від ранку й допізна він із пензлем у руках творить для сучасників і нащадків.