Брак у південному обласному центрі чітко визначеної, продуманої та прописаної екологічної політики призводить до того, що проблеми довкілля та безпечного існування загострюються. Місцевість, яка мала б приваблювати туристів і радувати жителів, щороку потерпає від забруднення атмосферного повітря і водойм, знищення зелених насаджень, наявності підприємств зі шкідливим виробництвом, нестачі цивілізованого підходу до поводження з відходами. До всіх цих давніх проблем додаються нові, пов’язані із глобальними змінами клімату. Чи впорається міська влада із новими викликами сучасності?

Чисте чи не чисте повітря?

Про брак екологічної політики та сучасного моніторингу довкілля заявляють екологи, науковці, громадські активісти, окремі депутати Миколаївської міської ради. Одна з активісток навіть назвала Миколаїв «біологічною провінцією», маючи на увазі, що життя і стосунки з довкіллям перебувають в обласному центрі на провінційному рівні. Можливо, і грубувато, зате чесно.

Чого вартий лише «Екологічний паспорт міста», який хоч і був чинним торік у жовтні, його розробляли років з десять тому. Він не враховує змін, що відбуваються занадто швидко. Наприклад, у документі йдеться, що Миколаїв не належить до міст із високим рівнем забруднення атмосферного повітря. Місто насправді не потерпає від підприємств хімічної чи вугільної промисловості, бо їх немає. Проте крім 211 офіційно зареєстрованих стаціонарних екологічно небезпечних підприємств найбільшу загрозу створюють не вони, а транспорт, кількість якого невпинно зростає. Викиди в атмосферу із транспортних джерел утричі, а інколи і вчетверо перевищують обсяги викидів зі стаціонарних джерел.

За даними депутатів Миколаївської міської ради, які детально вивчали проблему забруднення повітря транзитним транспортом і переймаються питаннями довкілля, щодоби містом проходить 20—25 тисяч одиниць транспорту. Єдиний спосіб поліпшення стану повітря — виведення транзитного транспорту за межі міста. На жаль, досі ніхто цим всерйоз не переймався. Втім завдяки ініціативі депутатів і розумінню іноземних партнерів на рівні українського уряду було ухвалено масштабний проєкт будівництва мостового переходу через річку Південний Буг. Інвестором виступає уряд Японії, і наступного року заплановано розпочати його спорудження.

Слід збудувати об’їзну автомобільну дорогу до Корабельного району, де розташовано кілька портів, і паралельно залізничну розв’язку. Окремо необхідно облаштувати майданчики для відстою великовантажного транспорту за межами Миколаєва. Лише тоді можна розвантажити місто від транзитного транспорту, отже, й поліпшити стан атмосферного повітря.

Заради прокладання тротуарної плитки у сквері зрубали дуби. Фото надав автор

Зберегти зелені насадження

Миколаївська громадська діячка еколог Антоніна Галкіна переконана, що принципова проблема міста — це збільшення транспортного потоку з катастрофічним зменшенням зелених насаджень.

«Я об’єднала б їх в одну проблему, — каже активістка. — За генпланом міста, об’їзну дорогу було передбачено ще на початку 2000-х. Чому ж досі її немає навіть у намірах, слід запитати міську владу. Як і немає ні плану зонування міста, ні концепції розвитку Миколаєва. А саме ці документи мали б стати основою втілення екологічної політики».

Пані Антоніна вважає, що кричуща проблема міста — брак інвентаризації зелених насаджень. Ще 2006 року ухвалено Правила утримання зелених насаджень у населених пунктах України, але миколаївська місцева влада грошей на їхнє втілення не знайшла. З цієї причини відбувається свавілля. Дерева начебто кронують, а деякі безпідставно вирубують. Ніхто не знає, скільки саме зелених насаджень припадає на одного містянина. Комунальники працюють на власний розсуд. Днями у сквері «Миколаївський» співробітники департаменту ЖКГ спиляли здорові міцні дуби. І це для того, щоб облаштувати і вкласти на місці, де росли красені-дуби, тротуарну плитку. Невже не можна було знайти інше місце для доріжок?

У тому, що в місті має бути програма поводження із зеленими насадженнями, переконаний і депутат Владислав Чайка. Він підтримує думку Антоніни Галкіної із приводу обов’язкової інвентаризації всіх дерев.

«Це лише з висоти пташиного польоту наше місто навесні та влітку зелене і привабливе, — зазначає він. — Насправді його прикрашають 50—60-річні тополі, здебільшого аварійні та небезпечні для здоров’я алергійні платани. Має бути окрема міська програма, яка передбачала б і збереження дерев, і поступове їхнє омолодження».

Розробляти програми екологічного спрямування мала б комісія міської ради з екології. Але вже друге скликання таку комісію не створюють. Питання довкілля зараховують до земельних, архітектурних, містобудівних. Про те, що суперечності інтересів очевидні, заявляють представники громадських організацій та екологи.

«Земельна та екологічна комісії мають різні функції та призначення, — переконана Антоніна Галкіна. — Ходила в цю комісію в минулому скликанні. Переконалася, що депутати просто не розуміли своїх завдань. Ніхто і не згадував, що комісія екологічна. Там вирішували питання розміщення якихось об’єктів на території зелених зон. Екологічна комісія повинна працювати окремо, займатися принциповими екологічними проблемами Миколаєва, розробляти відповідні програми».

Під час затвердження регламенту міської ради з десяток екологічних організацій місцевого та всеукраїнського рівнів звернулися до депутатів з вимогою-проханням створити окрему екологічну комісію. Вони записали відеозвернення. Одна з ініціаторок координаторка ГО «Місто сонця» Наталія Ришкова оприлюднила загальну вимогу: «Ми повинні усвідомити, що здоров’я людей залежить від стану навколишнього середовища. Ми не маємо права нехтувати питаннями забруднення та нищення довкілля і забувати, що живемо в умовах кліматичної кризи. Необхідно створити окрему депутатську комісію з екологічних питань при міськраді із представниками кожної депутатської фракції».

На жаль, голосу небайдужих не почули. Однак громадськість за підтримки активних містян наступає. Одна з останніх перемог — підприємству-забруднювачу «Екотранс» не надали у власність земельну ділянку. Питання розглядатимуть лише з урахуванням думки громадськості. Це перемога здорового глузду над амбіціями підприємства-забруднювача.

Чи можливі компроміси?

У тому, що Миколаїв та його житлові масиви потерпають від отруєння потужних підприємств, сумнівів немає. Про це вже писав «УК» у статті від 20 жовтня 2020 року. Тоді ми пообіцяли, що стежитимемо за перебігом подій.

За час, що минув, містяни згуртувалися й заявили про свої претензії до заводу «Екотранс». До жителів мікрорайонів Ліски та Намив долучилися інші небайдужі миколаївці. Їх почула влада й навіть пообіцяла знайти управу на подібні підприємства. Власники пообіцяли і фільтри змінити, і шумопоглинальне обладнання встановити, і поводитися коректно.

Проте «Екотранс» — не єдине підприємство, що отруює повітря й життя миколаївців. Є «Бунге», сморід якого відчувають жителі іншого мікрорайону. Є Миколаївський глиноземний завод, який постійно своїм червоним шламом покриває місцевість навкруги. Є ще 211 підприємств, визнані екологічно небезпечними.

Нехай би собі й надалі працювали, аби лише дотримувалися умов безпечного сусідства з житловими масивами й не шкодили довкіллю. Завжди є варіанти для компромісів. Зобов’язати поставити на всі підприємства фільтри та особливе обладнання. Контролювати викиди. Встановити екологічний моніторинг. Здійснювати постійний громадський контроль. І мати відповідальність за місце і місто, де ти живеш і ростуть твої діти.

Ольга ПОНОМАРЬОВА
для «Урядового кур’єра»