Сергій Колевич аргументував твердо і переконливо. «Пам’ятаєте цей лозунг, проголошений на весь світ емірами Об’єднаних Арабських Еміратів: «Хоч би що відбувалося на Близькому Сході, вільні економічні зони залишаються поза політикою»? Суворе дотримання таких обіцянок для ВЕЗ, звільнення іноземних інвесторів щонайменше на 15 років від податків, проголошення ВЕЗ «Джебель Алі» та «Аеропорт Дубай» вільними від усіляких мит та зборів за півстоліття перетворили пустелю на квітучий ультрасучасний мегаполіс».

Ренійський міський голова, з яким ми понад дві години спілкувалися в його кабінеті разом з колегою Леонідом Самсоненком, говорив нам усе це, презентуючи «Урядовому кур’єру» проект «Формування інноваційних структур випереджального розвитку регіону. 2010—2015 роки». «Невже ми не можемо впровадити в себе досвід ОАЕ? У нас значно кращі стартові можливості». У їх переліку Сергій Колевич називав «давно розвідані й доведені значні запаси нафти та газу. Про них у Києві всі кому треба знають. Коли в наших краях був Віктор Янукович, я йому особисто доповідав».

Розмова з паном Колевичем відбулась понад п’ять років тому. У матеріалі «Абу-Дабі» в українському Придунав’ї: утопія чи реальність?» («Урядовий кур’єр» за 7 червня 2012 р.) наша газета висловлювала і власну точку зору, й авторитетні пропозиції багатьох співрозмовників: реалізація потужних інвестиційних проектів у Ренійському районі Одещини може перетворити північно-західний регіон нашого Придунав’я на привабливий форпост України на кордоні з Євросоюзом.

Кому це вигідно? Шукаймо відповіді

Але й тоді, і трохи пізніше, коли «УК» удруге повертався до цієї теми, наше видання не отримало на свої виступи жодної реакції з галузевих відомств. А головне — не було зроблено за цей час фактично нічого для початку освоєння багатих природних ресурсів Ренійського регіону. На одну з головних причин того, чому за чверть століття Україна не стала енергонезалежною державою, маючи для цього всі умови, чітко вказав місяць тому Андрій Коболєв, голова правління НАК «Нафтогаз України»: «Треба скорочувати вплив проросійських груп. Ні для кого не секрет, що «Газпром» і Росія витрачають кошти, спонсоруючи певні сили в Україні, які блокують нові родовища, видобування газу, і вводять в оману місцевих жителів про екологічні наслідки». З 2007-го до 2013 року державні компанії не отримали жодної ліцензії на газонафтовидобування. 

Не менша загроза в енергетичній галузі країни, за висновками експертів, криється і в тому, що левова частка її активів і далі перебуває в руках проросійських, а то й взагалі російських олігархів, яких влаштовує статус-кво, і кому не потрібні конкуренти. Не без їхньої участі в 2013 році було зроблено все, щоб з України пішли відомі іноземні компанії, які вже розпочинали роботи на Юзівському та Олеському родовищах сланцевого газу. В матеріалі «Чи спроможні ми протистояти антисланцевому наступу» (28 лютого 2013 р.) «Урядовий кур’єр» пропонував шукати головних залаштункових гравців «газового театру», парламентських та чиновницьких груп російського впливу на блокування вітчизняного видобутку вуглеводнів. До окупації Криму та воєнної агресії Росії на сході України залишалося 12 місяців.

А чи всі нині знають, що згадані трагічні події, які забрали життя і здоров’я десятків тисяч українців, залишили без власного даху понад півтора мільйона переселенців та завдали вітчизняній економіці матеріальних втрат на майже 100 мільярдів доларів, прискорили конкретні зовнішньополітичні кроки, зроблені Україною на шляху до своєї енергонезалежності. Зроблені задовго до Революції гідності. Сьогодні про них мало хто згадує, хоч саме ті події змусили Путіна і його агентів впливу на різних поверхах української влади прискорити й окупацію Криму, і воєнне вторгнення на територію Донбасу. Ідеться про той своєрідний прорив у 2011—2013 роках, який потужно розпочався на рівні прийняття конкретних рішень в українсько-американській енергетичній співпраці у контексті практичної реалізації «Хартії Україна — США про стратегічне партнерство», підписаної  у Вашингтоні ще 19 грудня 2008 року. 

— За авторитетними прогнозами, які було зроблено в ті роки, — розповідав у нашій розмові Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХI», —  Україна у 2035 році мала б виходити на видобуток понад 70 мільярдів кубометрів газу, а у 2018-му цей показник становив би близько 30 мільярдів. За умови вкладення, звісно, значних інвестицій в розвідку і видобуток на наших 18 газових родовищах на шельфі Чорного моря і у видобуток величезних запасів сланцевого газу на суходолі — на Юзівській (на сході) і Олеській (на заході) площах. Обсяги прогнозних ресурсів оцінювали трильйонами кубометрів. Прихід в Україну з колосальними інвестиціями таких найпотужніших у світі  корпорацій, як західноєвропейської Shell та американських Chevron і ExxonMobil, обіцяв нам у найближчій перспективі повну енергетичну незалежність і статус країни-імпортера газу та чорного золота. Цього Кремль, звичайно, не міг допустити. 

Стрімкий російській бліцкриг у Криму і на Донбасі, який (разом з іншими імперськими цілями) мав на меті унеможливити реалізацію цих багатообіцяючих американсько-українських проектів, так і залишив у наших надрах ті колосальні запаси вуглеводнів, які, вірогідно, вже працювали б на українську економіку. До речі, як стверджується в доповіді, яку підготував відомий експерт Андерс Аслунд, старший науковий співробітник Європейського центру Атлантичної ради, «найбільші збитки для України від російської анексії Криму стосуються саме газових активів. Їх приблизна вартість становить 40 мільярдів доларів».

Фото з сайту ausairpower.net

«Хартія Україна — США» вимагає від Києва послідовних кроків

Цей рамковий документ про стратегічне партнерство, підписаний 10 років тому з країною, завдяки якій, скажемо щиро, Кремль змушений був пригальмувати свої агресивні наміри на сході України, Михайло Гончар нагадав мені в контексті розмови про шляхи прискорення  вітчизняного видобутку газу та реальність  планів України  вийти після 2020—2024 років  на самозабезпечення. Прочитавши хартію, переконуєшся в її великій актуальності з усіх п’яти розділів, яких Вашингтон послідовно і твердо дотримується, особливо останнім часом — у відносинах з Росією. І щодо підтримки нашого суверенітету, незалежності та територіальної цілісності, і у співпраці в галузі оборони й безпеки, і в економічному, торговельному та енергетичному співробітництві. Це і санкції, які за прикладом США й Канади ввели і третій рік поспіль продовжують проти Росії країни ЄС, це і потужна фінансова підтримка Вашингтона та його партнерів України. 

І дуже виправдано, як показав час, що і нині, як і раніше, будь-яка військово-політична й фінансова  допомога Україні Сполучених Штатів та країн ЄС — членів НАТО поставлена в залежність від наших реальних антикорупційних реформ і реформ в енергетичній галузі. Хочете підтримки — прибирайте до рук своїх газових шейхів, ставте хрест на корупційних схемах, що дають змогу отримувати мільярдні дотації. Які колосальні кошти не потрапляли до державної кишені, можна судити з інтерв’ю, яке ще наприкінці 2016 року давав «Обозревателю» Володимир Гройсман.  Виявляється, прибутки української газової мафії свого часу дорівнювали оборонному бюджету! 

«Уряд пішов на дуже непопулярні рішення: ми встановили ціну на газ на рівні імпортного паритету, чим фактично знищили корупцію в ціноутворенні на газ». Зміна ж алгоритму формування тарифу припинила вимивання з бюджету  країни протягом року мінімум 140 мільярдів гривень.

«Корупція є не лише у вас, вона є і в Євросоюзі, — наголосив на «вечірці єврооптимістів» 5 лютого цього року Г’ю Мінгареллі, посол Євросоюзу в Україні. — Усі інші проблеми, які є в Україні, є й у нас. Відмінність у системі правосуддя. Якщо ви забезпечите нехай не ідеальний, але достатній рівень верховенства права, це означатиме, що ви виграли цей матч. Отже, якщо у вас гідний рефері й ви переконані, що він не куплений іншою командою, то ваша команда реформаторів, безсумнівно, переможе». 

На жаль, такого рефері, як Вищий антикорупційний суд, у нас ще немає, як і немає досі жодного судового вироку стосовно високопосадовців за  підсумками розслідувань, проведених НАБУ.

Тішить те, що в енергетичній сфері — нашій стратегічній галузі, про яку йдеться, незважаючи на всі ці та інші негаразди із правосуддям, демонополізацією та деолігархізацією ринку, вже другий рік триває, долаючи шалений спротив, дерегуляція, відбувається лібералізація ціноутворення. Усе це робиться в порядку імплементації плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку газовидобувної галузі України, схваленої Кабінетом Міністрів 28 грудня 2016 року. А з мінімізацією оподаткування, зниженням ставки рентних платежів та з ухваленням парламентом місяць тому довгоочікуваного закону №3096-д щодо дерегуляції у нафтогазовидобуванні створено фактично всі умови для досягнення амбітних цілей уряду — перетворити Україну з імпортера газу на експортера. Бо скасовано нарешті дублюючі дозвільні документи та спрощено процедуру землевідведення. Це значно скорочує процес оформлення, який у середньому тривав понад три роки, і обіцяє галузі додатковий мільярд кубометрів газу на рік. Схвалення згаданого закону «стало, за словами Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, найважливішим кроком до масштабного нарощування власного видобутку та запуску нових вітчизняних проектів у газовій сфері». 

Зупинити свавілля місцевих князьків

Говорячи про нові вітчизняні проекти, очільник уряду мав, напевне, на увазі й ті великі можливості для України стати нарешті енергонезалежною, які обіцяє реалізація статті 257 закону США «Про протидію супротивникам Америки шляхом санкцій» (CAATSA). Закон підписав Дональд Трамп у серпні 2017 року, а згадана стаття так і називається: «Українська енергетична безпека». У ній підкреслено зокрема наміри США і далі виступати проти будівництва «Північного потоку-2», враховуючи його згубні наслідки для енергетичної безпеки ЄС, розвитку газового ринку в Центральній і Східній Європі та енергетичних реформ в Україні. Вашингтон має намір допомогти Україні й союзникам США у Європі знизити залежність від російських енергоресурсів, особливо природного газу. 

На підготовку разом з Києвом згаданого плану закон CAATSA відводить 180 днів. Термін уже минув, на сайтах галузевих міністерств не видно навіть його проекту. В якому стані цей документ і які пріоритети Україна обирає, на яких саме умовах для досягнення цілей, поставлених у статті 257, широкій громадськості не відомо. А дуже цікаво, яким, наприклад, буде «стимулювання залучення інвестицій у сектор української енергетики», як збираємося на ділі досягти деолігархізації та демонополізації?

З цього приводу Михайло Гончар сказав зовсім неочікуване:

«Мене більше турбує інша проблема, яка дається взнаки і вже багато років  фактично саботує нарощування видобутку газу. Це свавілля місцевих влад. На шостому з’їзді геологів України торік у грудні представник Укргазвидобування назвав шокуючі цифри. На 71 заявку, які було подано обласним радам для оформлення земельних ділянок під нові свердловини, це держпідприємство, що забезпечує 75% видобутку газу в країні, отримало 69 відмов у погодженні надання спецдозволів на користування надрами. Це ж прямий саботаж. У 2016—2017 роках, до слова, Укргазвидобування не отримало на Полтавщині жодного погодження».

На запитання, чи знизило у зв’язку з цим Укргазвидобування днями на 3% свій прогноз на видобуток газу в 2018 році, та чи під загрозою виконання державної програми «20/20», Михайло Гончар відповів: «Так,   бо не отримали передбачену під цю програму відповідну кількість ліцензій на нові ділянки. Головна причина відмов у видачі ліцензій — небажання Полтавської облради узгоджувати спецдозволи. Знаходяться різні причини для відмов. А цей регіон — ключовий газоносний у країні. На нього великі надії.

Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХI» вважає, що за таким свавіллям стоїть одне: прагнення  місцевих князьків щось вихопити під себе, мати свої свердловини. А за кожним депутатом, як правило, стоїть олігарх, що контролює з Києва чи Женеви ту чи іншу групу «захисників» народу. Треба поглянути, хто як і за що голосує, і все стане на свої місця. Механізм захисту державних інтересів відомий: забезпечити в цих питаннях повну прозорість і жорсткий контроль.

Такі побажання, певне, ще не скоро здійсняться, тому не чекаючи, коли з місцевими депутатами і їхніми покровителями буде знайдено порозуміння, Укргазвидобування запропонувало днями приватним компаніям долучитися до відновлення власних свердловин, що перебувають на ділянках надр, спецдозволи на користування якими належать іншим компаніям. У повідомленні Укргазвидобування прямо пропонує компаніям — власницям спецдозволів на користування надрами в межах ділянок надр, на яких розташовані ці свердловини, розглянути можливість співпраці на відновлення 268 ліквідованих і 38 законсервованих державних свердловин.

 Можливо, що серед них і опиняться «давно законсервовані газонафтові свердловини» у придунайському регіоні, про які нашій газеті  свого часу розповідав колишній Ренійський міський голова Сергій Колевич.