Жити у промисловому Маріуполі й не перейматися причинами та наслідками тутешніх екологічних проблем просто нереально. Існує навіть версія про містичний характер таких поневірянь маріупольців. Її суть у тому, що влітку 1930 року, коли на околицях міста розпочалося будівництво металургійного підприємства, натрапили на прадавній колективний могильник Дніпро-донецької культури, в якому археологи виявили понад сотню поховань наших предків.
Звісно, про перенесення вже обраного місця будмайданчика не йшлося, на темпи робіт це також не вплинуло, і вже через три роки тут запрацювали перші домна і мартенівська піч. Оскільки на той час у місті вже гучно гудів і густо димів один металургійний завод (ще з 1887 року), побільшало підстав шукати зв’язок між шкідливим виробництвом із його токсичними викидами та значним розширенням міських кладовищ. А не так давно тутешні громадські активісти влаштували символічні похорони довкілля і принесли на громадські екологічні слухання, що відбулися, домовину із промовистим написом «Екологія Маріуполя».
Затримати дихання на час модернізації?
Відколи на березі Азовського моря запрацювали відразу два металургійні велети, у місцевих жителів неоднозначне ставлення до географії, яка водночас і проти, і за маріупольців. У першому разі ті потужні підприємства, що змусили забути про свіжий морський бриз, свого часу збудували на березі моря саме через зручне географічне розташування. Одночасну близькість до сировини й палива, наявність морського порту та непоганий вибір робочої сили за рахунок жителів довколишніх приазовських сіл.
А якщо поглянути з іншого боку, то металургійні комбінати були і залишаються годувальниками не одного покоління жителів міста, оскільки гарантували (і надалі роблять це) їм роботу, непогані заробітки тощо. Та в Маріуполі ніколи не припинялися не тільки нарікання на поганий стан навколишнього середовища, а й намагання бодай трохи його поліпшити.
«Цю проблему треба розв’язувати, і ми повинні знаходити компромісні рішення, — зазначив під час публічних екологічних слухань Маріупольський міський голова Вадим Бойченко. — Нині питання не стоїть: працюватимуть наші металургійні комбінати чи ні. Маємо виконати заходи, які ввійшли до екологічної програми, розрахованої на 2012—2020 роки. Тим більш, що попередня робота вже дала результати: завдяки виконанню деяких пунктів цієї програми з 2011-го по 2015-й викиди в атмосферу зменшилися на 40%».
Про результати згаданої роботи висловилися й громадські активісти, які прийшли на захід у залі Приазовського державного технічного університету. Апелювали вони, тримаючи плакати: «Дайте кисню Маріуполю!», «Затримайте дихання на вісім років!», «Восьме диво світу — шлакова гора «Метінвесту» чи «Метінвест» маріупольцям: пільгові місця для кожного на найбільшому в Європі кладовищі».
Дуже емоційним був виступ генерального директора металургійного комбінату «Азовсталь» Енвера Цкітішвілі, який розповів про зусилля підприємства, спрямовані на поліпшення екологічної ситуації. За його словами, закрили найбільші на підприємстві джерела забруднення: зупинили й знесли мартенівський цех, демонтували аглофабрику.
«Ще у 2010 році ми провели повний аудит джерел, які можуть впливати на забруднення довкілля, нарахувавши їх 419, і почали їх закриття. Отож через п’ять років на металургійному комбінаті з них залишилося 282, а викиди зменшилися вдвічі. До початку 2022 року плануємо привести всі доменні печі до стану вже капітально відремонтованої ДП №4 і зменшимо викиди на кожній із них до показників, навіть нижчих за європейські. Можу пообіцяти, що екологічна програма на 2012—2020 роки — це реальний проект, і ми його обов’язково виконаємо у ті строки, які визначили», — запевнив він і спробував звернутися до громадських активістів із побажанням не маніпулювати фактами і не вводити в оману жителів міста.
Коли обурені вигуки: «Ганьба!» трохи вщухли, опоненти запропонували уважніше розглянути відомі факти, якими оперують керівники металургійного велета. А депутат Маріупольської міськради і голова постійної депутатської комісії з питань соціального захисту, охорони здоров’я і екології Максим Бородін відкинув традиційні звинувачення, які приписують громадським активістам: «Ніколи і ніде не лунала наша вимога про закриття обох комбінатів! І ніхто не каже, що металурги зовсім нічого не роблять для модернізації виробництва і поліпшення стану довкілля». А ще розповів про неоднозначність деяких фактів і цифр.
Ось один із промовистих прикладів. У 2010-му комбінат «Азовсталь» забруднював довкілля на 144 тисячі тонн шкідливих викидів щороку, а у 2015 році кількість токсинів різко зменшилася — до 69 тисяч тонн. Погодьтеся, позитивна динаміка. Якби не такі цифри: у 2010 році виробництво сталі на підприємстві становило понад 5 мільйонів тонн, а у 2015-му знизилося до 2,8. Така сама ситуація і з чавуном: 4—5 мільйонів тонн у 2010-му і всього 3 мільйони в 2015 році. Тобто громадські активісти схильні вважати причинами поліпшення стану довкілля не ефективну модернізацію, а банальне скороченням виробництва.
Компромісна арифметика
Не слід забувати: громадські слухання на тему екологічних негараздів у Маріуполі вперше відбулися відкрито й прозоро, а тому емоцій та взаємних звинувачень з обох боків не бракувало. Однак поступово переміг здоровий глузд, і учасники спільно почали шукати компромісне рішення. Цьому сприяли й певні зусилля присутнього голови Донецької облдержадміністрації — керівника обласної військово-цивільної адміністрації Павла Жебрівського, який чітко висловив подальші наміри керівників регіону.
«Хочемо звести до європейських норм шкідливі викиди в атмосферу в Маріуполі, і це наше головне завдання, — зазначив він. — Ми вже розробили програму щодо дотримання екологічних норм на території Донецької області: з 1 лютого у тестовому, а з 1 березня в повному обсязі в Маріуполі, Кураховому, Миколаївці, Новолуганському та Авдіївці запрацюють спеціальні станції, які видаватимуть результати у режимі онлайн, і кожен житель краю зможе відстежувати екологічну ситуацію в своєму місті».
Не секрет, що каменем спотикання стали подальші строки модернізації шкідливого виробництва. Власники і керівники металургійних комбінатів назвали свій термін — 7 років. Цей час для реалізації проектів зумовлений термінами підготовки проектної документації та проходження експертиз для затвердження. А громадські активісти виступали за пришвидшення цих робіт і відводили 2 роки. Та сторони зійшлися на компромісному варіанті: 5 років на завершення модернізації. Металургійні комбінати вже засвідчити готовність піти назустріч побажанням жителів міста і прискорити давно очікувані роботи. Наприклад, на «Азовсталі» на рік раніше почнуть реалізовувати відповідний проект на доменній печі №3 і на два роки раніше — на двох конвертерах. Змінили строки реконструкції й на металургійному комбінаті імені Ілліча: вже у 2019-му (на три роки раніше) запланували завершити реконструкцію конвертера №3, відразу на 5 років швидше закінчать необхідні роботи у підбункерному приміщення доменної печі №5, значно раніше відбудеться модернізація системи газоочищення.
Насамкінець учасники зібрання ухвалили рішення створити на базі департаменту екології і природних ресурсів Донецької ОДА робочу комісію у складі представників металургійних комбінатів, міської влади та громадськості, яка постійно контролюватиме дотримання нормативів кількості шкідливих викидів та виконання зобов’язань щодо природоохоронних заходів, узятих металургійними підприємствами.
«Звичайно, ми проти того, щоб нас труїли шкідливими викидами, забруднювали повітря, землю та воду Азовського моря, — каже житель Маріуполя. — Як колишній працівник металургійного комбінату добре розумію: виконати все заплановане щодо модернізації виробництва просто неможливо. Проте є надія, що за п’ять наступних років таки відбудуться позитивні зміни і стан навколишнього середовища значно поліпшиться. Інша річ: як до подібного дожити? Бо затримати дихання на цей тривалий час навряд чи вдасться».
Ще один співрозмовник відзначив інший важливий момент громадських екологічних слухань. «Найбільша проблема — на жаль, звичне ставлення власників виробництва до забруднення довкілля та людей, які від цього потерпають, — переконаний він. — Керівники та головні фахівці комбінатів знову розповідають нам про зменшення шкідливих викидів як про якусь благодійність чи взагалі милостиню. Мовляв, нате вам і відчепіться! Хоч ідеться про виконання ними своїх прямих виробничих обов’язків і дотримання відповідних екологічних норм і законів, за порушення яких у цивілізованому світі жорстко карають. А у нас, як бачимо, здебільшого можемо домогтися тільки пришвидшення модернізації, яку, це всі розуміють, вже давно треба було завершити».
ДО РЕЧІ
За спостереженнями Маріупольської гідрометеорологічної обсерваторії, з 6 до 13 січня у Маріуполі разового перевищення критично допустимого рівня забруднювачами повітря за цей час не виявлено. Середньодобові норми вмісту формальдегіду було перевищено в 2,6; 4,1; 4,1; та 1,3 раза (6, 9, 10, та 11 січня). Високого і екстремально високого забруднення не виявлено.
КОМПЕТЕНТНО
Остап СЕМЕРАК,
міністр екології та природних ресурсів України:
— Останніми роками громадські слухання перетворилися радше на формальність, ніж справжню дискусію між громадою та бізнесом. Ці правила треба змінити. І сподіваюся, що ті численні звернення, які надходять до Мінприроди, буде не тільки оприлюднено, а й враховано підприємствами «Метінвесту». Багато обіцянок залишаються обіцянками. Підприємства впродовж десятиліть отримують нові дозволи на викиди, не виконуючи взятих на себе зобов’язань. Це слід зупинити. Жителі таких міст, як Маріуполь, мають отримувати зрозумілі дати і строки запланованих модернізацій, а підприємства-забруднювачі повинні сплачувати величезні штрафи за невиконання умов дозволів.
А тим часом. У 2016 році промислові підприємства Донеччини сплатили 1 мільярд 259 мільйонів гривень екологічного податку, а це в 3,7 раза перевищує надходження екологічного податку в 2015 році. Сплачуючи екоподаток, підприємства частково компенсують негативний вплив на довкілля та виникнення шкідливих і небезпечних наслідків в результаті ведення господарської діяльності.
Ми в Google+