Два тижні тому в Кореї відбувся чемпіонат світу з фехтування на візках серед спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату. Миколаївські спортсмени вкотре довели свій професіоналізм, жагу до перемоги, патріотизм, підтримали традицію: саме миколаївці досягають високих результатів у фехтуванні. Усі ж знають Ольгу Харлан? Наша збірна з рахунком 45:39 виграла «золото» у китайської, яка вважається однією з найсильніших команд світу. Імена цих героїв-шаблістів відтепер увійдуть в історію паралімпійського руху. Серед них миколаївський герой Дмитро Серьоженко.
Спортивна історія цього хлопця — готова основа оптимістичного кіносценарію. Колись він здобував перемоги для України як блискучий батутист. До речі, батут — також один із традиційних миколаївських видів спорту. Висококласна школа батута зростила й олімпійських, і міжнародного рівня чемпіонів. Дмитро свого часу взяв «бронзу» на чемпіонаті Європи в командному заліку. Гідний результат в умовах світової конкуренції на ринку батута.
Раптом сталася трагедія — стрибок, який для молодого хлопця-професіонала став останнім. Так імовірно вважали ті, хто не знав його. Невдалий стрибок змусив Дмитра змінити батут на інвалідний візок. Проте спортивний дух і бажання доводити свої можливості всупереч долі зарядили його оптимізмом і бажанням долати перешкоди. Після страшного діагнозу він не зламався, не зневірився, а прийняв для себе єдине рішення: продовжувати займатися спортом.
Він усе життя займався ним, адже родина спортивна. Батьки власним прикладом спонукали хлопця до фізичної культури із самого дитинства. «Перше моє залучення до здорового способу життя і занять спортом почалося із трьох або чотирьох років, коли батько взяв мене із собою на пробіжку в парк, — каже Дмитро. — Відтоді я постійно був у русі, захоплювався різними видами спорту: футболом, плаванням, акробатикою. А коли вперше побачив батут, зрозумів: це моє!»
Батут став і радістю, і бідою талановитого спортсмена. Він усе зрозумів і про хворобу, яка стала наслідком травми, і про її подальший перебіг. Поруч була і залишається кохана. Вона підтримує його, допомагає, бо кохає відтоді, коли вони були студентами.
А Дмитро почав займатися фехтуванням, проте в іншому статусі — в інваспорті. І досяг високих результатів. Справжньому спортсменові та борцеві за перемогу інвалідний візок не заважає.
Однак у буденному житті чемпіон не може здобути перемоги у протистоянні з... ліфтом. Повернувшись із чемпіонату світу з Кореї, де виборов разом із командою «золото» для України, змушений підніматися на свій поверх без ліфта, який не працює. Пандус є, але не зручний — його зробили для годиться.
Ці питання Дмитро, прямолінійний і відвертий, порушив перед Миколаївським міським головою Олександром Сєнкевичем під час зустрічі з жителями мікрорайону.
Це мій мікрорайон. Знаю, про що каже цей хлопець. Він не скаржиться на життя, він зовсім не скаржиться. Він оптиміст, спортсмен, життєлюб. Йому дуже необхідний ліфт. Міський голова пообіцяв, що передовсім відремонтують ліфти в будинках, в яких живуть люди з особливими потребами. Питання: коли?
Нещодавно з Миколаєва виїхали шахісти брати Бортники, про досягнення яких писав «УК». Якщо не подбаємо про своїх чемпіонів, вони стануть чемпіонами інших країн. Відремонтуйте хлопцеві ліфт!
Ми в Google+